Його життя — земля

27.09.2008
Його життя — земля

автора. (Погруддя двічі Героя.)

Постала скульптура на території Полтавської аграрної академії, яку свого часу (тоді вона звалася Сільськогосподарським інститутом. — Авт.) закінчив Герой Соціалістичної Праці, Герой України й засновник приватного підприємства «Агроекологія» Семен Свиридонович Антонець. Встановлювати такі бюсти навіть живому двічі Герою на його малій батьківщині — традиція, офіційно канонізована за радянських часів. Однак сьогодні вже немає у Решетилівському районі села Антонці, де 73 роки тому народився відомий не лише в Україні хлібороб. Зрештою, йому давно стали рідними і Михайлики Шишацького району, в яких живе й господарює вже багато літ. За останні ж роки поріднився ще й із селами сусіднього Зінківського району, що приєдналися до заснованого ним потужного агропідприємства.

Тож ініціатори спору­дження пам’ятника, створеного полтавським скульптором Миколою Посполітаком, вирішили встановити його, так би мовити, на нейтральній території. І водночас — дуже дорогій. І почесному професору аграрної академії Семену Антонцю, і багатьом тисячам його побратимів–хліборобів, яким саме ця альма–матер дала путівку в життя. Хоча тепер господарство Семена Свиридоновича, що на початку його головування мало статус «лежачого» колгоспу, саме стало своєрідною «польовою» академією, куди за наукою і мудрою порадою приїздять з усього світу. Адже досвід корифея хліборобської справи воістину унікальний.

Уже три десятиліття поспіль в очолюваному ним господарстві вирощують найвищі врожаї зернових і технічних культур без застосування гербіцидів та іншої шкідливої для здоров’я людини «хімії». Поступово тут відмовилися навіть від мінеральних добрив. І останні 12 років господарюють за класичними канонами органічного землеробства, відтворюючи та примножуючи природну родючість ґрунту внесенням органічних добрив і вирощуванням сидеральних (тобто таких, що культивують спеціально як зелене добриво) культур. Із багаторічною повною відмовою від плуга, який перевертає, а значить, руйнує верхній, найродючіший, пласт чорнозему та «вивітрює» з нього поживні речовини, і переходом на обробіток ґрунту за «нульовою» технологією. Тож і одержують із вирощеного в «Агроекології» не «умовно чисті», а екологічно найчистіші, за світовими стандартами, продукти харчування.

На урочистостях із нагоди відкриття погруддя згадували трудовий шлях Семена Свиридоновича, який починався з посади... різноробочим в колгоспі. Відтоді не оминув практично жодного щабля хліборобської кар’єри. «Втік» лише з «кабінетної» роботи голови райвиконкому. А сам винуватець урочистостей під час виступу занурився у свою біографію ще глибше, пригадавши, як після семирічки не вступив у дуже «модне» тоді морехідне училище і зібрався їхати додому. «Стояв я на пероні вокзалу в Астрахані, де вирував натовп бажаючих сісти в потяги, і почув слова міліціонера, котрий заспокоював людей: мовляв, не товпіться, поїдете всі, завтра ж День залізничника, — пригадував Семен Антонець. — Для переконливості той міліціонер наголосив: «Уєдут даже колхознікі». А я, сівши у потяг, поставив перед собою мету — на сільській робочій ниві самому стати людиною і згуртувати довкола себе людей, які мали б достаток і ніколи не пленталися у хвості потяга життя. Думаю, мені це вдалося».