Лесь Танюк: Голову на плаху — чи гроші на бочку

Сьогодні Народний рух України перебуває у складній ситуації. Частина партійної верхівки намагається привести партію до тіснішої співпраці з Блоком Юлії Тимошенко, може, навіть до спільного походу на вибори. Консервативніші рухівці виступають проти і вважають, що в НРУ є багато розбіжностей із БЮТ, надто ж останнім часом, коли «тимошенківці» пішли на спільні голосування з «регіоналами».

Юлія Тимошенко намагається заохотити Народний рух до співпраці. Днями вона брала участь у засіданні проводу НРУ, на якому обговорювалася політична ситуація в державі. Заступник голови партії Лесь Танюк, який був народним депутатом п’яти попередніх скликань, належить до числа тих рухівців, які скептично дивляться на співпрацю з БЮТ.

«БЮТ має першим сказати «а»

— Лесю Степановичу, як ви оцінюєте поведінку та позицію Народного руху України в нинішній політичній кризі? Деякі депутати засудили рішення «НУНС» про вихід із коаліції. Потім Тимошенко подякувала рухівцям за проявлений патріотизм. Як ви це оцінюєте?

— Позиція Руху складна. У керівництві партії є дві точки зору і, напевне, з’їзд вирішить, яка з них домінуватиме. Фактично за всіма рішеннями Народного руху є одне бачення: потреба зберегти коаліцію «НУНС» і БЮТ із можливим долученням фракції Литвина. Основна маса НРУ чудово розуміє, що коаліція розвалилася саме через прийняття антиконституційних законів, що йде напад на Президента, на президентську вертикаль. Тому, звичайно, поновлювати коаліцію треба — на умовах «Нашої України»: антиукраїнські закони треба відкликати, БЮТ має дати гарантії, що не долатиме вето. Проблема не в лазареті амбіцій лідерів, а в різному стратегічному баченні майбутнього України. І тут слово може розходитися з ділом, бо за всіма цими спробами можуть стояти як особисті інтереси, так і інтереси інших держав.

— Про що казала Тимошенко? Яка була мета її візиту до НРУ? І хто взагалі виступив ініціатором такої розмови?

— Голова партії Борис Тарасюк повідомив, що Юлія Володимирівна сама попросила відвідати засідання Центрального проводу Руху. Розмова була дуже гостра, серйозна. Вона тривала дві з половиною години. Це не був монолог Прем’єр–міністра. Ми ставили багато запитань, і далеко не на всі одержали відповідь. Сутність розмови зводилася до того, що Тимошенко запропонувала Рухові підтримати БЮТ. Вона пояснювала, що БЮТ був доведений президентським секретаріатом до необхідності домовлятися з Партією регіонів. Але це категорично не влаштовує Народний рух. Для нас це — зрада ідей Майдану. Прем’єр–міністр казала, що дуже хоче склеїти коаліцію, але від зустрічей з БЮТ ніби відмовляється Президент. Тому, якщо будуть дострокові вибори, Тимошенко пропонує йти Рухові разом із БЮТ.

Ми запитали Юлію Володимирівну, чи долатиме вона вето на ті закони, які були прийняті з Партією регіонів і комуністами в такому одностайному екстазі. Вона відповідала, що готова не долати вето, але Президент мусить спочатку дати сигнал, що він піде назустріч партнерам. Хоча, на мою думку, першим мусить сказати «а» БЮТ, після чого у Президента з’явилася б підстава піти на компроміс. Інакше це нагадує «круглий стіл», за яким сторони посміхаються, а під столом люто копають одне одного ногами.

Гадаю, проблема не у словах і не в запевненнях. Суть у тому, що ті акції, які Тимошенко вважала тактичними (буцімто необхідними для приборкання норовливого секретаріату Президента), помалу перейшли в стратегію. Не може бути тактикою прийняття закону про референдум, який відкриває шлях до плебісциту по НАТО, по російській мові як державній, по позбавленню Президента наданих йому Конституцією прав і обов’язків.

«Тимошенко каже правильні речі. Але «до діла від думок далеко ще чвалати»

— Чи йшлося на зустрічі про якісь умови, на яких Народний рух міг би посилити свою співпрацю з БЮТ?

— На першому місці для нас стоять програмні речі. На політраді, яка відбулася перед засіданням проводу, розглядався список пунктів, на яких ми могли б співпрацювати з БЮТ чи іншими партіями. Ці умови запропонував голова Івано–Франківської організації Роман Ткач. Там ідеться про необхідність зберегти й посилити президентсько–парламентську республіку, про інтеграцію в НАТО, про відмову від передчасного переходу на контрактну армію.

— Цей документ стосувався співпраці з БЮТ?

— Ні, він не мав конкретної спрямованості на Блок Тимошенко. «Пропозиції» — така назва документу — визначали умови, на яких Рух готовий співпрацювати з різними політичними силами. Три найбільші організації — Львівської, Івано–Франківської та Тернопільської областей, які очолюють народні депутати Ярослав Кендзьор, Роман Ткач та Іван Стойко, — виступили за те, щоб чітко підтримати ці принципи як програмні для Руху. Ці організації визначають політику Руху, вони найчисленніші. Їх підтримали інші обласні організації — Полтавська, Харківська, Київська.

— Тимошенко висловила готовність підтримати ці принципи?

— Вичерпної відповіді ми не отримали. На словах усе правильно. Юлія Володимирівна запевняла нас у відданості українській мові, європейському векторові, програмним принципам Руху. Але є велика дистанція між тим, що ми чуємо, і тим, що реалізується. «До діла від думок далеко ще чвалати», — сказав Мольєр. Поки що ми бачимо політику, яка все–таки фактично має на меті ліквідацію президентської вертикалі. Я категорично не можу цього підтримати. На переломних періодах історії ефективною може бути тільки сильна влада, здатна захищати національні інтереси й українську національну ідею. Парламент, де передовсім домінують політикани з сумнівним іміджем, й олігархи, що вимінюють ідею на гроші, так звані патріоти власної кишені, — не спроможні збудувати Україну такою, якою її хотіли бачити Стус і Чорновіл.

— Дехто каже, що, намагаючись домовитися, Тимошенко хоче використати Рух.

— Ідеться не просто про Народний рух, а про те, що в цій ситуації від БЮТ можуть відійти національно–демократичні сили. Намагаючись розширити свій електорат, Тимошенко розширює й коло компромісів навколо української незалежності. І в цьому колі тепер плавають «регіонали», а часом і комуністи. Тому для Тимошенко важливо, щоб її підтримували національно–демократичні сили. Юлія Володимирівна каже, що хоче об’єднати під дахом БЮТ усі патріотичні партії. Але якщо «кришувати» націоналістів будуть олігархи, то куди ми прийдемо?

Тимошенко не хоче втрачати підтримку Західної України. Тут її драма. Їй доводиться вести складну театральну гру. І є небезпека, що ця роль може так прижитися до неї, маска може так прирости до актора, що він уже ніколи не вийде з цього амплуа й інших ролей ніколи зіграти не зможе. Компроміси тактики в політиці припустимі, за компроміси стратегії держава платить втратою незалежності.

Я знаю, патріоти з Блоку Юлії Тимошенко дуже переживають. Павло Мовчан, коли приймали закон про те, що дер­жавні службовці мають знати російську мову, кричав: «Що ми робимо?» Але все–таки, здається мені, згнітивши серце, керівник «Просвіти» проголосував так, як йому було велено. Яворівському пощастило більше — в потрібну хвилину він не опинився на потрібному місці — справи змусили його виїхати в Крим. Але ж і Володимир Яворівський, і Павло Мовчан, і Ігор Гринів, і високодостойний Михайло Косів несуть відповідальність за поведінку фракції, членами якої вони є!

Друзі мої, що з нами коїться? Як нам дивитися далі одне одному в очі? Не маю сумніву, що в глибині душі ви були і залишились істинними патріотами Української держави. Але треба доводити це і на ділі.

«Рух ще не виконав своєї місії. Самоліквідовуватись — нонсенс»

— Як сталося так, що сьогодні Рух більше консультується з БЮТ, аніж із політичними силами, з якими рік тому утворив блок? Що змусило рухівців шукати партнерів поза «Нашою Україною»?

— Ключова причина — неувага очільників держави до партій національно–демократичного спрямування, а також до таких патріотичних об’єднань, як Союз українок, «Меморіал» імені Василя Стуса, Товариства репресованих… Свого часу представники президентського секретаріату почали наполягати на ліквідації «правих» партій і на злитті в єдину мегапартію. Далекоглядний політик не може говорити таких речей. Переговори не можуть починатися з вимог про ліквідацію. Народний рух України — перша найпотужніша політична сила. З неї вийшли майже всі демократичні партії України. Рух вважає, що він ще не виконав до кінця своєї державотворчої місії, і тому ліквідовуватися — нонсенс. Ми увійшли не до єдиної партії, а до політичного блоку. На жаль, отримали у Верховній Раді лише шість мандатів: троє тягнуть в один бік, троє — в інший. Звичайно, цього мало, щоб впливати на події в парламенті.

— Про одну трійку — Кендзьора, Ткача, Стойка — ясно. А хто в іншій трійці?

— Борис Тарасюк, В’ячеслав Коваль, Олександр Чорноволенко.

— Це розкол?

— Ні. Підстава для дискусії на з’їзді.

— Недавно політрада партії «Наша Україна» знову запропонувала «правим» партіям об’єднатися. І умова така, що той, хто не піде єднатися, на наступні вибори не потрапить до списку. Судячи з ваших слів, Рух на такі умови не піде.

— Це шкідлива позиція — ліквідовувати організації, які мають велику історію і власну ефективну ідеологію. Треба створювати не партію, а могутнє політичне об’єднання навколо Президента. Народний рух створений зовсім не для того, щоб, відзначивши 70–річний ювілей В’ячеслава Чорновола, сказати рухівцям: а тепер ми самознищимось, щоб розчистити політичне поле іншим, ще невідомим силам. Нехай ці сили доведуть свою політичну вагу і вищість. Жертовність можлива лише там, де є віра в переможність жертви, у торжество ідеї.

«Краще бути наодинці, ніж здати Рух в обмін на кілька мандатів»

— Якщо «НСНУ» вимагатиме вливатися в партію — це, очевидно, змусить значну частину рухівців справді шукати можливостей блокуватися з БЮТ?

— Неправильно казати «значну». Думаю, що лише незначна частина партії готова до сліпого блокування з БЮТ. Блокування можливе на засадах пропозицій, вироблених нами. Але давайте говорити прямо: у структурі БЮТ є багато людей, для яких Україна не грає жодної ролі, вони прийшли в політику не задля України, а задля себе. Дехто скаже, що в разі неприєднання до жодного з великих об’єднань Рух чекатиме перспектива самотнього і гордого «летючого голландця», якого можуть рознести шторми в океані політики. Але для мене й цей вихід кращий, ніж здати Рух в обмін на кілька мандатів.

ВИСНОВКИ

— Лесю Степановичу, в такій складній ситуації який ви бачите найоптимальніший варіант походу Народного руху на вибори?

— Треба об’єднувати всі національно–демократичні сили. Треба формувати «Правий фронт» на захист ідей і цінностей, які обстоює Президент.

— «Правиця»? Але про цю «Правицю» вже так багато говорять, а об’єднатися вона так і не змогла.

— Це не «Правиця», а вожді не можуть об’єднатися. Кожен хоче бути хоч малим, аби гетьманом. У принципі, всі наші національно–демократичні партії переживають нині кризу. Це криза віддаленості керівництва від низів. Бракує справжньої демократії. Багато партій втопилися у бюрократизмі: паперах, телефонах, переговорах, грошових підрахунках, «розборках». Бракує головного — активного виходу до людей, захист їхніх інтересів. Так, змінити ситуацію могла б велика партія ентузіастів, які об’єдналися б навколо української національної ідеї. Але щоб народилася така велика партія, народилась природно, а не за циркулярами згори, потрібні люди, які здатні були б покласти голову на плаху, а не гроші на бочку. Так, як у «Патетичній сонаті» Миколи Куліша: «Лише того ідеї переможуть, хто з ними переможно вийде на смерть і голову покладе на плаху». Власну голову, не чужу. І не гаманець чи ліберальне базікання.