Євген Коноплянка завершив футбольну кар'єру
Український футболіст Євген Коноплянка офіційно оголосив про завершення футбольної кар'єри після Євро-2024. >>
Бронзовий виступ Олександра Воробйова в Пекіні. (Укрінформ)
Дивлячись на цього невисокого хлопчину, ніколи не подумаєш, що він є майбутнім української спортивної гімнастики. На офіційних прийомах, які зараз щедро організовують для пекінських медалістів, він тримається якось осторонь, подалі від бажаючих поспілкуватися з журналістами. Однак саме 23–річний Олександр Воробйов став єдиним володарем гімнастичної медалі Пекіна–2008 у нашій збірній, вигравши поєдинок у необ’єктивних суддів та власної молодості. Сашко здобув «бронзу» у вправі на своїх улюблених кільцях. Думками про перспективи вітчизняної гімнастики та своїми китайськими враженнями луганчанин поділився з кореспондентом «УМ».
— Олександре, дивлячись, як тепер на вас насідають журналісти, виникає питання: надмірна увага після Олімпіади ще не набридла?
— Загалом, якоїсь проблеми не відчуваю. Я ж знав, на що йду (посміхається). Єдиний негатив — у тому, що після Пекіна збирався поїхати відпочити, а через оцей напружений графік поки ніяк не вдається вирватися. Суцільні зустрічі та інтерв’ю.
— Коли ж плануєте нарешті відпочити?
— Може, вийде десь під Новий рік поїхати. Раніше ніяк не вийде, бо попереду ще маю чотири турніри, які відбуватимуться один за одним.
Після повернення з Пекіна трохи побув удома. Але навіть там ходив до спортзалу і підтримував форму, бо вже скоро потрібно знову виступати.
— До яких змагань готуєтесь і де вони відбуватимуться?
— Це має бути чотири етапи Кубка світу. Почнуться вони 2 жовтня. Угорщина, Німеччина, Велика Британія і фінал Кубка світу в Іспанії.
— Як вважаєте — вдалося відновити свої сили після Олімпіади?
— Форму, звичайно, трішки втратив, оскільки нормального відновлення й бути не могло. Якраз розраховую, що на першому етапі, в Угорщині, повернуся до тих кондицій, які були влітку.
— Тобто якихось особливих завдань на перший етап ви для себе не ставите?
— У принципі, ні. Я думаю, що й суперників там особливих не буде. Більшість учасників також відновлюються після Олімпіади, часу на повернення до найкращих кондицій у всіх небагато. Думаю, цей турнір переважна більшість спортсменів розглядатимуть як тренувальний етап перед важливішими стартами.
— А які загальні враження від Китаю? Чимось особливим Піднебесна вас уразила?
— Були тільки позитивні емоції. Вразила гостинність та добродушність китайців. Усе, що вони робили, — робили від душі. Кухня дуже сподобалася, смачна. Я люблю гостре й солоне, а китайські страви саме так і смакують. Хоча на початку були проблеми з животом, трохи прихопило. З незвички, очевидно. Тому перед змаганнями утримався від експериментів, а відвів душу в гастрономічних дослідах уже після виступу. А от «качка по–пекінськи» чомусь не пішла. Несмачна якась.
— Багато говорили про те, що в гімнастичному фіналі вас просто засудили. Це не зіпсувало ваших олімпійських вражень?
— Так, склалося враження, що саме китайців «тягнули» до нагород. Але якогось негативу стосовно країни не залишилось. Я справді міг бути другим, але з таким самим успіхом міг і на четвертому місці залишитися. Маю те, що маю. Задоволений тим, що здобув «бронзу».
— На яке місце ви сподівалися перед початком змагань у Пекіні? У 2007 році ви вже мали звання чемпіона Європи — тож були якісь особливі амбіції?
— Передусім я мріяв потрапити до гімнастичної команди країни. Пробитися до фіналу змагань у своїй програмі, завоювати медаль — це все було потім. У Китаї намагався показати все, на що я здатен. Важко було забігати наперед, на щось конкретне сподіватися, оскільки існує вже згаданий суддівський фактор.
— А як ви для себе оцінюєте олімпійську «бронзу»?
— Безперечно, на даному етапі спортивної кар’єри ця медаль є моїм найвищим досягненням. Я до неї довго йшов, важко тренувався, і олімпійська нагорода була для мене заповітною мрією.
— Зараз уже час думати про Олімпіаду в Лондоні. Чи не мрієте поліпшити свої здобутки на Туманному Альбіоні?
— Звичайно, хочеться й на наступних Іграх виступити. Буду тренуватися, а там — подивимось. Не відомо ще, яким буде склад команди, які результати я показуватиму. Не хочу забігати наперед, але працюватиму заради результату. Закінчувати кар’єру я не збираюсь, це однозначно.
— Українці не пробилися на Олімпіаду в командних змаганнях. Що завадило?
— У нас тоді було не найкраще жеребкування, плюс трішки оцінки нам «позажимали». У результаті на відбіркових змаганнях команда посіла 13–те місце, а в Китай проходило лише 12 збірних. Окрім того, на той турнір поїхав дуже молодий склад. Без допомоги досвідчених спортсменів молодь припустилася певних помилок. Про результат ви знаєте.
— До речі, про молодь. Як ви оцінюєте резерви української гімнастики? Є кому продовжувати традиції?
— Зараз у збірній залишилось тільки кілька людей зі старого складу, основа тепер — молоді спортсмени. Хлопці дуже перспективні, тому найближчі старти мають засвідчити, що ми можемо боротися за медалі. Навіть упевнений, що всі в цьому переконаються.
— А чи є серед відомих спортсменів якась постать, яку ви можете назвати своїм орієнтиром, на кого рівняєтесь?
— Звичайно, є. Віддавна захоплююсь легендарним російським гімнастом Олексієм Нємовим. Так вийшло, що перед Олімпіадою мені вдалося побувати в Пекіні з групою спортсменів, до якої потрапив й Олексій. Отримав велике задоволення, спілкуючись із ним.
— Але ж одним із ваших тренерів є легендарний український гімнаст Ігор Коробчинський? Як вам, до речі, працюється з таким тренером?
— Так, я поважаю й Коробчинського, і ще багатьох прекрасних спортсменів. Працюється просто прекрасно, але Ігоря я бачу постійно, адже він зі мною займається ледь не кожен день. А з Нємовим не маю можливості зустрічатися часто. Тож він просто кумир.
— Ви народилися на Дніпропетровщині, а зараз представляєте Луганськ. Як туди потрапили?
— Така доля у спортсменів. Тренувався спочатку на малій батьківщині, почав показувати більш–менш непогані результати. Після одного з чемпіонатів України серед молоді мене запримітили луганські тренери й запросили до себе у спортінтернат. Ось так от і потрапив до Луганська.
— З якого віку тренуєтесь?
— У секцію потрапив восьмирічним.
— Ваш коронний снаряд — кільця. Як вони стали вашим пріоритетом?
— По–перше, для них у мене є всі дані: зріст, вага. Окрім того, саме кільця найкраще мені вдавалися до Олімпіади, саме вони приносили нагороди на інших змаганнях. Як кажуть, від добра добра не шукають.
— Як живеться бронзовому призеру Олімпіади? Місцева влада вже презентувала ключі від преміальної квартири?
— Поки тільки обіцяють. Чекаю. У мене зараз є сім’я, вже маємо маленького сина, але досі без свого кутка. Мусимо з дружиною поки винаймати квартиру. Сподіваюся, що це скоро вирішиться.
Після Пекіна мене гарно зустріли, привітали. Президент федерації легкої атлетики замовив лімузин — провезли з вітерцем. У Луганську подарували квіти, сказали, що знають про мої квартирні проблеми і вирішують їх.
— Ви одружені три роки. Тренувальний процес і постійні збори не заважають молодому сімейному життю?
— Ну, спорт є моєю роботою. Коли знайомився зі своєю дружиною, то вже серйозно займався гімнастикою. Та й вона знала, на що йде. Звичайно, це тяжко, часто мусимо перебувати на відстані. Намагаємося якомога частіше бачитись, інколи я приїжджаю на вихідні. Коли готуюсь до змагань, то вона їде до мене. Стараємося якось знайти вихід із ситуації.
— А сина в спорті бачите?
— Зараз важко сказати. Він поки маленький, всього два роки. Спочатку я збираюсь віддати на розвиваючу гімнастику. Після цього вже можна займатися будь–яким видом спорту.
— А як не захоче?
— Ніхто силоміць заганяти в спорт не буде. Все залежатиме тільки від нього. Відведу до свого першого тренера, хай спробує. Якщо сподобається — буду тільки радий.
— Чим захоплюється Олександр Воробйов?
— Маю звичайні людські зацікавлення: люблю почитати, пограти в шашки, на дискотеку сходити. Шкода, що зробити це вдається вкрай рідко. Ну і музика, звичайно. Як же без неї.
— Свого часу інший член української гімнастичної команди, Руслан Гончаров, вирішив зробити кар’єру циркового артиста. Вас він у цирк не кликав?
— Та коли це було... Коли Руслан цим захопився, я ще тільки мріяв про гімнастичну збірну.
— А як для вас така перспектива? Погодилися б виступати на цирковій арені після закінчення кар’єри?
— Думаю, що проблем не було б. Я невеликого росту, небагато важу, маю хорошу підготовку. Тож усе може бути.
Олександр Воробйов
Гімнаст, заслужений майстер спорту.
Народився 5 жовтня 1984 року у Дніпродзержинську (Дніпропетровська область). мешкає в Луганську.
Зріст — 158 см, вага — 55 кг.
Чемпіон Європи у вправах на кільцях 2007 року Чемпіон України 2007 року Переможець Кубка України 2008 року Володар бронзової медалі на Олімпіаді в Пекіні 2008 року
Тренери — Олександр Горін, Ігор Коробчинський.
Закінчив Луганський державний педагогічний університет.
Виступає за спортивні товариства «Динамо» та «Україна» (Луганськ).
Одружений, має сина.
Український футболіст Євген Коноплянка офіційно оголосив про завершення футбольної кар'єри після Євро-2024. >>
Після виходу до півфіналу молодіжного Євро торік із Мудриком, Судаковим та Бондаренком у складі українська футбольна збірна вперше в історії виборола право взяти участь в Олімпійських іграх. >>
Цьогорічний Вімблдон не став таким же історично вдалим для України, як попередній, коли Еліна Світоліна дійшла до півфіналу, а Людмила Кіченок тріумфувала в міксті. >>
Швидко й майже непомітно для вітчизняного футбольного вболівальника промайнула друга частина футбольного чемпіонату Європи. >>
Цього року військовий парад поєднали з естафетою олімпійського вогню перед Олімпійськими та Паралімпійськими іграми, які розпочнуться в Парижі 26 липня. >>
«Ні - російським спортсменам на Олімпіаді» - це гасло лунало сьогодні на вулицях Французької столиці. >>