Олександр Воробйов: Якщо треба — можу й у цирку виступати

Дивлячись на цього невисокого хлопчину, ніколи не подумаєш, що він є майбутнім української спортивної гімнастики. На офіційних прийомах, які зараз щедро організовують для пекінських медалістів, він тримається якось осторонь, подалі від бажаючих поспілкуватися з журналістами. Однак саме 23–річний Олександр Воробйов став єдиним володарем гімнастичної медалі Пекіна–2008 у нашій збірній, вигравши поєдинок у необ’єктивних суддів та власної молодості. Сашко здобув «бронзу» у вправі на своїх улюблених кільцях. Думками про перспективи вітчизняної гімнастики та своїми китайськими враженнями луганчанин поділився з кореспондентом «УМ».

«Набиратиму форму на змаганнях»

— Олександре, дивлячись, як тепер на вас насідають журналісти, виникає питання: надмірна увага після Олімпіади ще не набридла?

— Загалом, якоїсь проблеми не відчуваю. Я ж знав, на що йду (посміхається). Єдиний негатив — у тому, що після Пекіна збирався поїхати відпочити, а через оцей напружений графік поки ніяк не вдається вирватися. Суцільні зустрічі та інтерв’ю.

— Коли ж плануєте нарешті відпочити?

— Може, вийде десь під Новий рік поїхати. Раніше ніяк не вийде, бо попереду ще маю чотири турніри, які відбуватимуться один за одним.

Після повернення з Пекіна трохи побув удома. Але навіть там ходив до спортзалу і підтримував форму, бо вже скоро потрібно знову виступати.

— До яких змагань готуєтесь і де вони відбуватимуться?

— Це має бути чотири етапи Кубка світу. Почнуться вони 2 жовтня. Угорщина, Німеччина, Велика Британія і фінал Кубка світу в Іспанії.

— Як вважаєте — вдалося відновити свої сили після Олімпіади?

— Форму, звичайно, трішки втратив, оскільки нормального відновлення й бути не могло. Якраз розраховую, що на першому етапі, в Угорщині, повернуся до тих кондицій, які були влітку.

— Тобто якихось особливих завдань на перший етап ви для себе не ставите?

— У принципі, ні. Я думаю, що й суперників там особливих не буде. Більшість учасників також відновлюються після Олімпіади, часу на повернення до найкращих кондицій у всіх небагато. Думаю, цей турнір переважна більшість спортсменів розглядатимуть як тренувальний етап перед важливішими стартами.

«Китайці вразили добродушністю, а «качка по–пекінськи» не сподобалася»

— А які загальні враження від Китаю? Чимось особливим Піднебесна вас уразила?

— Були тільки позитивні емоції. Вразила гостинність та добродушність китайців. Усе, що вони робили, — робили від душі. Кухня дуже сподобалася, смачна. Я люблю гостре й солоне, а китайські страви саме так і смакують. Хоча на початку були проблеми з животом, трохи прихопило. З незвички, очевидно. Тому перед змаганнями утримався від експериментів, а відвів душу в гастрономічних дослідах уже після виступу. А от «качка по–пекінськи» чомусь не пішла. Несмачна якась.

— Багато говорили про те, що в гімнастичному фіналі вас просто засудили. Це не зіпсувало ваших олімпійських вражень?

— Так, склалося враження, що саме китайців «тягнули» до нагород. Але якогось негативу стосовно країни не залишилось. Я справді міг бути другим, але з таким самим успіхом міг і на четвертому місці залишитися. Маю те, що маю. Задоволений тим, що здобув «бронзу».

— На яке місце ви сподівалися перед початком змагань у Пекіні? У 2007 році ви вже мали звання чемпіона Європи — тож були якісь особливі амбіції?

— Передусім я мріяв потрапити до гімнастичної команди країни. Пробитися до фіналу змагань у своїй програмі, завоювати медаль — це все було потім. У Китаї намагався показати все, на що я здатен. Важко було забігати наперед, на щось конкретне сподіватися, оскільки існує вже згаданий суддівський фактор.

— А як ви для себе оцінюєте олімпійську «бронзу»?

— Безперечно, на даному етапі спортивної кар’єри ця медаль є моїм найвищим досягненням. Я до неї довго йшов, важко тренувався, і олімпійська нагорода була для мене заповітною мрією.

— Зараз уже час думати про Олімпіаду в Лондоні. Чи не мрієте поліпшити свої здобутки на Туманному Альбіоні?

— Звичайно, хочеться й на наступних Іграх виступити. Буду тренуватися, а там — подивимось. Не відомо ще, яким буде склад команди, які результати я показуватиму. Не хочу забігати наперед, але працюватиму заради результату. Закінчувати кар’єру я не збираюсь, це однозначно.

«Тренуюся в Коробчинського, захоплююся Нємовим»

— Українці не пробилися на Олімпіаду в командних змаганнях. Що завадило?

— У нас тоді було не найкраще жеребкування, плюс трішки оцінки нам «позажимали». У результаті на відбіркових змаганнях команда посіла 13–те місце, а в Китай проходило лише 12 збірних. Окрім того, на той турнір поїхав дуже молодий склад. Без допомоги досвідчених спортсменів молодь припустилася певних помилок. Про результат ви знаєте.

— До речі, про молодь. Як ви оцінюєте резерви української гімнастики? Є кому продовжувати традиції?

— Зараз у збірній залишилось тільки кілька людей зі старого складу, основа тепер — молоді спортсмени. Хлопці дуже перспективні, тому найближчі старти мають засвідчити, що ми можемо боротися за медалі. Навіть упевнений, що всі в цьому переконаються.

— А чи є серед відомих спортсменів якась постать, яку ви можете назвати своїм орієнтиром, на кого рівняєтесь?

— Звичайно, є. Віддавна захоплююсь легендарним російським гімнастом Олексієм Нємовим. Так вийшло, що перед Олім­піадою мені вдалося побувати в Пекіні з групою спортсменів, до якої потрапив й Олексій. Отримав велике задоволення, спілкуючись із ним.

— Але ж одним із ваших тренерів є легендарний український гімнаст Ігор Коробчинський? Як вам, до речі, працюється з таким тренером?

— Так, я поважаю й Коробчинського, і ще багатьох прекрасних спортсменів. Працюється просто прекрасно, але Ігоря я бачу постійно, адже він зі мною займається ледь не кожен день. А з Нємовим не маю можливості зустрічатися часто. Тож він просто кумир.

«Сина в спорт заганяти не буду»

— Ви народилися на Дніпро­петровщині, а зараз представляєте Луганськ. Як туди потрапили?

— Така доля у спортсменів. Тренувався спочатку на малій батьківщині, почав показувати більш–менш непогані результати. Після одного з чемпіонатів України серед молоді мене запримітили луганські тренери й запросили до себе у спортінтернат. Ось так от і потрапив до Луганська.

— З якого віку тренуєтесь?

— У секцію потрапив восьмирічним.

— Ваш коронний снаряд — кільця. Як вони стали вашим пріоритетом?

— По–перше, для них у мене є всі дані: зріст, вага. Окрім того, саме кільця найкраще мені вдавалися до Олімпіади, саме вони приносили нагороди на інших змаганнях. Як кажуть, від добра добра не шукають.

— Як живеться бронзовому призеру Олімпіади? Місцева влада вже презентувала ключі від преміальної квартири?

— Поки тільки обіцяють. Чекаю. У мене зараз є сім’я, вже маємо маленького сина, але досі без свого кутка. Мусимо з дружиною поки винаймати квартиру. Сподіваюся, що це скоро вирішиться.

Після Пекіна мене гарно зустріли, привітали. Президент федерації легкої атлетики замовив лімузин — провезли з вітерцем. У Луганську подарували квіти, сказали, що знають про мої квартирні проблеми і вирішують їх.

— Ви одружені три роки. Тренувальний процес і постійні збори не заважають молодому сімейному життю?

— Ну, спорт є моєю роботою. Коли знайомився зі своєю дружиною, то вже серйозно займався гімнастикою. Та й вона знала, на що йде. Звичайно, це тяжко, часто мусимо перебувати на відстані. Намагаємося якомога частіше бачитись, інколи я приїжджаю на вихідні. Коли готуюсь до змагань, то вона їде до мене. Стараємося якось знайти вихід із ситуації.

— А сина в спорті бачите?

— Зараз важко сказати. Він поки маленький, всього два роки. Спочатку я збираюсь віддати на розвиваючу гімнастику. Після цього вже можна займатися будь–яким видом спорту.

— А як не захоче?

— Ніхто силоміць заганяти в спорт не буде. Все залежатиме тільки від нього. Відведу до свого першого тренера, хай спробує. Якщо сподобається — буду тільки радий.

Книги, шашки, дискотеки, може, й цирк

— Чим захоплюється Олек­сандр Воробйов?

— Маю звичайні людські зацікавлення: люблю почитати, пограти в шашки, на дискотеку сходити. Шкода, що зробити це вдається вкрай рідко. Ну і музика, звичайно. Як же без неї.

— Свого часу інший член української гімнастичної команди, Руслан Гончаров, вирішив зробити кар’єру циркового артиста. Вас він у цирк не кликав?

— Та коли це було... Коли Руслан цим захопився, я ще тільки мріяв про гімнастичну збірну.

— А як для вас така перспектива? Погодилися б виступати на цирковій арені після закінчення кар’єри?

— Думаю, що проблем не було б. Я невеликого росту, небагато важу, маю хорошу підготовку. Тож усе може бути.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Воробйов

Гімнаст, заслужений майстер спорту.

Народився 5 жовтня 1984 року у Дніпродзержинську (Дніпропетровська область). мешкає в Луганську.

Зріст — 158 см, вага — 55 кг.

Чемпіон Європи у вправах на кільцях 2007 року Чемпіон України 2007 року Переможець Кубка України 2008 року Володар бронзової медалі на Олімпіаді в Пекіні 2008 року

Тренери — Олександр Горін, Ігор Коробчинський.

Закінчив Луганський державний педагогічний університет.

Виступає за спортивні товариства «Динамо» та «Україна» (Луганськ).

Одружений, має сина.