Поети готують державний переворот

«Українська культура має бути або агресивною, або мертвою!» — заявляв Олесь Доній із транспаранта на другому літературно–мистецькому фестивалі «Київська барикада», що тривав із 19 по 21 вересня. Першого дня поети, розбившись на групи, збирали аншлаги в різних університетах Києва. Проте найбільше дійство — Головний київський слем — пройшло в актовому залі Києво–Могилянської академії, де для кожного знайшлося 25 квадратних сантиметрів тимчасової «житлової площі». Тут зібрались переможці всіх попередніх регіональних слемів. Ходили чутки, що знову переможуть білоруси, які нібито викупили один комплект оцінок. На заваді несправедливості став Ярослав Мінкін зі своїм вірним помічником — кавуном, яким він кидав у присутніх. Він і розділив перемогу з білорусом Андрієм Хадановичем. Наступного дня на полігоні Внутрішніх військ МВС України неподалік Вишгорода, де проходили «Поетичні стрільби», поети взяли до рук автомати.

Стріляти поетам доводиться не вперше. Але тепер уже не словами, а бойовими набоями. Навіть пацифіст Жадан був помічений зі снайперською гвинтівкою, і потім, чи то виправдовуючись, чи пишаючись, зізнався, що стріляти він таки любить. Найвлучнішою з поеток була Іра Цілик, яка чесно виправдала своє прізвище.

Того дня одружилися поети Юля Рій і Владислав Волочай. Дізнатися, хто з богеми був на весіллі, можна було за занадто офіційними костюмами на поетах, які підійшли вже на «Ніч поезії». Суботньої ночі на Михайлівській площі сяяла вогниками десятків свічок княгиня Ольга. Відкрив «Ніч поезії» Сергій Жадан. Луна його голосу покотилася через Європейську площу аж на Хрещатик, а звідти — «теплими хвилями на Одесу». Сюди прийшов і «бу–ба–біст» Олександр Ірванець, який прочитав вірші про єднання білоруського й українського народу, зазначивши, що Хаданович — білоруський Жадан.

Цей фестиваль і всі наступні організатори вирішили присвятити Юркові Покальчуку, який відійшов у кращий світ. Як зазначив організатор «Київської барикади» Олесь Доній, поетів треба любити за життя. Того дня Пако був із нами. Він із виступом, який лунав на минулій барикаді, з’явився на екрані, прочитав кілька віршів і закінчив словами: «Хай говорять інші…». І тепер заговорили інші, загорнувшись у теплі картаті пледи, з чаєм у руках... А коли всі розійшлися, Сашко Лірник ще довго розповідав казки тим, хто не поспішав на останнє метро. І це був найвдаліший день фестивалю.

У неділю над Михайлівською площею мала здійнятися повітряна куля. Небесна канцелярія завадила цьому, але не поетам, які мали з неї читати вірші. «Поетична вітрянка» фактично перетворилася на поетичну «водянку». «Барикадівці» швидко організували парасолі, тож ні злива, ні величезні калюжі, аж по кісточки, ні холод не злякали тих, хто вижив після «Поетичних стрільб». Глядачів було не густо, їхні ряди помітно поріділи. А «фанатиків» сучасної поезії та її авторів, яких нічого не лякає, організатори нагородили флаєрами на «барикадівську літвечірку» в арт–клубі «44».