Сталося нарешті! Як каже мудрий Віктор Федорович, «віз приїхав. Вилазьте». І де б ви думали готуються вилазити з президентського воза? Подумати тільки! Не в Африці — в самому П’ємонті. Що вже вам, скажу, законники зібралися в цьому благословенному місці Лева — Аль Капоне позаздрив би. А я, коли би була вхожою, просила б самого Віктора Івановича Балогу не пожаліти жменю золотих зірок для мундирів деяких правоохоронців із П’ємонту. Особливо для прокуратури. Було б добре якраз до Дня української писемності надіслати вітання у книжкову Мекку: до Львова. Не за неперекриті наркотрафіки. Не за не порушені кримінальні справи стосовно земельних махінацій. Не за контрабанду і не за нерозкриті резонансні вбивства, а саме — за високий професіоналізм у надтонкій і чутливій справі — справі українського книговидання.
Дорогий Вікторе Івановичу! Ви такий добрий — замовте перед Президентом слово. Бо є за кого.
Бо нарешті, слава тобі, Боже, у Львові дійшла черга й до Української Книжки. Читають, холера, високі чини президентські укази стосовно українського книговидання. Звичайні люди на дозвіллі читають книжки. А правоохоронці — студіюють укази. Знають, песиголовці, кон’юнктуру дня. Знають, крізь які заборола і хащі пробиває собі дорогу Наше Слово. Те, що стікає кров’ю від обурення і захлинається від болю. Те, що...
А врешті, навіщо розповідати образно? Краще — оперативним стилем.
... З 11 по 14 вересня у Львові проходив 15–й Форум видавців, що відповідно доуказу Президента України набув статусу національного. Під час Форуму літературна агенція «Піраміда» з–поміж майже двох десятків новинок презентувала мою книгу «Москалиця». Як першокласний видавець, який цінує усіх без винятку своїх авторів, і маючи великий досвід продажів «Солодкої Дарусі», «Нації» та «Майже ніколи не навпаки», директор видавництва, кандидат історичних наук Василь Гутковський напередодні Форуму зробив безпрецедентну для українських умов акцію щодо реклами «Москалиці» (першопочатковий наклад якої становить 25 тисяч примірників), розмістивши у Львові кілька білбордів, сіті–лайтів та серію радіороликів про книжку. Про що схвально, а подекуди й захоплено дотепер пише преса. Що вже казати про читачів, які мало не слізно дякували видавцеві за те, що поміж алкогольної та тютюнової реклами і безголосих голопупниць нарешті з’явився натяк на український інтелектуальний продукт. Під час Форуму власноруч відкривали свої гаманці на стенді «Піраміди» міські голови Львова та Луцька Андрій Садовий і Володимир Шиба, міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, голова парламентської фракції «Наша Україна — Народна самооборона» В’ячеслав Кириленко і т.д. За чотири дні Форуму розлетілося вісім тисяч примірників «Москалиці».
Ну, і на здоров’я, сказав би будь–хто із притомних (не обов’язково патріотів українського слова). «Не тут–то было» — каже старший брат (до якого, до речі, назва «Москалиця» має приблизно такий стосунок, як я до турецької мови).
22 вересня в офіс «Піраміди» у Львові за дорученням прокуратури (моє шанування, пане Баганець! Заслухаєшся, як ви про справу Гонгадзе говорите) навідався оперуповноважений відділу боротьби з економічними злочинами та корупцією міського відділу міліції (пане Луценко, ви дослівно зрозуміли мій автограф на «Москалиці» — «Бороніть Україну!» Але ж не від книжки!). «Опера» цікавила... «Москалиця». Уявляєте, як працюють силовики у Львові?! Для повного вар’ятства не вистачило «опера» із СБУ.
Але, як кажуть у Львові, не грайте, хлопці, вар’ята: «опер» точно не винен. Мені навіть жаль того невинного працівника, бо «опери» завжди точно знають, звідки ноги ростуть. Так що міліціонера не чіпайте, Юрію Віталійовичу. А прокурор, що «натравив» міліцію на книжку... Народна мудрість каже, що на всякого прокурора є ще вищий прокурор. Для кого — Генеральний, але для всіх без винятку — прокурор Божий.
Та, зрештою, як добре, що у Львові для прокуратури українська книжка така ж пріоритетна, як для самого Президента. Уміють догоджати генерали своєму Верховному.
А Віктору Степановичу Черномирдіну уклін. Без іронії і скепсису. Бо в Росії не додумалися до того, до чого додумалися у Львові. Адже перші 50 примірників «Москалиці» з тим самим сіті–лайтом, тобто з аналогічним рекламним плакатом, були презентовані у перші числа вересня у Москві на Міжнародній книжковій виставці, куди я була запрошена, до речі, російською стороною. І ніхто з російських VIP–персон, і навіть сам Віктор Степанович, не знепритомнів під тим стендом, і персоною нон грата Росія мене не оголосила, не депортувала, і московський стенд «Піраміди» скінхеди не розбили. Як, врешті, Росія не додумалася сказати, що моя «Нация» в російському перекладі працює на неї, на Росію. Як додумалися до цього у Львові.
P.S. Можна було б залишити цю історію не публічною. Але я думаю про тих, кого завтра пан Баганець руками міліцейського «опера» змушуватиме свідчити про національну безпеку.
А для тих, кого налякала назва моєї книжки (в контексті українсько–російських стосунків) і хто не спроможний самотужки читати, поясню: у гірських селах Буковини москалицями називають жінок–байстрючок, народжених від солдатів–загарбників воєнних часів. Моя москалиця народжена 1915 року. І однією із ключових її думок є слова: «Всі так хитро люблять Україну, що подеколи від обридження ригати хочеться». Актуально, правда?!
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
