Їх задушила тростина...

Із року в рік експерти прогнозують зменшення посівних площ під цукровим буряком і, відповідно, зменшення виробничих потужностей цукру. Цього року їхній прогноз здійснився на всі сто — керівництво близько половини цукрових заводів вирішило, що економічно вигідніше буде не починати роботу, адже сировини всім підприємствам усе одно не вистачає. Відповідно, кількість «свого» цукру в Україні меншає, а нестачу покриває дешевший імпорт.

Сорок зайвих — встаньте!

Кількість цукрових заводів щороку невпинно зменшується. Для порівняння, якщо у 1991 році цукор переробляло 192 підприємства, то в 2007 їх було вже 110. А цього року буде ще менше — близько 60—70. Решта ж простоюватимуть без діла. «Зараз Сумсько–Степанівський завод не працює і працювати у цьому сезоні не буде. Наш завод викупила велика компанія, а всю сировину переправлятимуть на Лохвицький цукровий завод, що на Полтавщині. Загалом із 18 заводів Сумщини працюватиме тільки один — «Великий жовтневий», — повідомили «УМ» на заводі. Така ж ситуація зараз і в інших областях. Наприклад, на Вінниччині з минулорічних 38 заводів цього року працюватимуть лише 14.

Експерти ж вважають цей процес природним, мовляв, в Україні заводів із виробництва цукру — забагато. За словами голови Національної асоціації «Укрцукор» Миколи Ярчука, зайві потужності на сьогодні становлять близько 40 відсотків. «Надлишкові потужності дійсно є. Якщо минулого року працювали понад сто заводів, то для виробленої ними кількості цукру достатньо було б ефективної роботи і 60. Тож скорочення кількості цукрових заводів певною мірою об’єктивне», — підтвердив «УМ» цю думку керівник групи експертів Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Володимир Лапа. Кількість цукрових заводів скорочувалась би незалежно від обставин, і нічого страшного тут нема. «Це просто прискорення процесів реструктуризації галузі, яке відбувалося і до того. Для ефективної роботи галузі достатньо близько 50 заводів», — підсумував він.

Ріпак, звичайно, не такий солодкий...

Основною ж причиною різкого скорочення виробників цукру стало зменшення посівних площ буряка. Аграрії відмовляються його вирощувати, адже минулого року закупівельні ціни були досить низькими. Селянам значно вигідніше посадити той же ріпак чи хоча б соняшник — на них і ціна вища, і попит. Як наслідок, цьогорічні площі під солодким коренем скоротились майже удвічі й становлять близько 390 тисяч гектарів проти майже 650 тисяч у минулому році.

Безперебійно працювати зараз можуть лише цукрові холдинги, які мають власну сировину. Проте і їм експерти не пророкують солодкого життя. «Цього року вже навіть у холдингах звучать такі настрої, що вони можуть переключитись на виробництво інших культур. Бізнес є бізнес, і утримувати підрозділи, які регулярно приносять збитки або ж не приносять прибутків, їм просто не вигідно. Якщо ж держава найближчим часом нічого не зробить, щоб зацікавити холдинги і надалі займатись цукром, то найближчими роками ці тенденції набудуть поширення, і вже треба буде думати, як і за якою ціною його ввозити», — наголосив експерт «Клубу аграрного бізнесу».

СОТ готовий простягти руку. Допомоги

За таких умов українські цукрові підприємства вироблять близько 1,6—1,7 мільйона тонн солодкого піску, що на 10—15 відсотків менше, ніж у 2007 р. Проте дефіциту і, відповідно, істотного подорожчання цукру цього року не буде, вважають в аграрному міністерстві. Адже передбачуване виробництво цукру і його перехідні залишки, які на 1 вересня нинішнього року становлять 937 тисяч тонн, повністю забезпечать внутрішні потреби, переконував ще на початку місяця заступник аграрного міністра Іван Демчак. Адже величина українського ринку цукру — приблизно 2 мільйони тонн на рік.

Проте експерти таку думку не поділяють, вважаючи, що цьогорічних обсягів буде недостатньо. Дефіцит покриють за рахунок квоти на 260 тисяч тонн за пільговою ставкою, яку, виконуючи зобов’язання перед СОТ, ми ввеземо. «Але навіть із врахуванням цих обсягів є небезпека, що врожай не забезпечить внутрішніх потреб. А такий баланс надає можливості для цінового зростання», — вважає керівник групи експертів аграрного клубу. Хоча про перспективи підвищення цін говорили одразу після зменшення площі під посів цукрового буряку.

Ще одна причина зростання ціни — собівартість, яка цього року становитиме 3,5—3,6 гривні. Її цукровики пояснюють подорожчанням матеріально–технічних ресурсів. Підвищена собівартість зумовлює зростання мінімальної ціни на рівні 3,5—4 гривні. За таких умов ціни вроздріб піднімуться до 4—4,5 гривні. «Це ті цифри, на які всім нам варто орієнтуватися. Якщо ж зростання цін на цукор не відбудеться, ми побачимо подальше скорочення посівів цукрового буряку, зменшення заводів із його переробки», — вважає Володимир Лапа. Тож Україна все більшою мірою ставитиме себе у залежність від імпорту і нестабільних цін, бо невідомо, як надалі себе поводитиме світовий ринок цукру. «У будь–якому випадку ми ставимо себе у залежність від факторів, на які вплинути не можемо. І може статись так, що купуватимемо навіть дорожчий, ніж зараз, солодкий пісок, тільки вже імпортного виробництва», — попереджає він.

Було 500, залишилося троє

Влада повинна збалансовувати інтереси і виробників, і споживачів. А головне — звичайних працівників. Бо життя населених пунктів навколо заводів повністю від них і залежить. Працівникам «неперспективних» заводів зараз дійсно не солодко — їх просто покинули напризволяще. «У нас на заводі в період виробництва працювало 500 людей, а у період ремонту — до 300. На сьогодні ж залишилось тільки троє, ну ще прибиральниця та бухгалтер. Звільнені ж або стають на біржу праці, або перекваліфіковуються. Та переглянути свою професію дуже важко, адже багато працівників — пенсіонери», — поділилось із «УМ» джерело на Сумсько–Степанівському цукровому заводі.

Ще одна проблема галузі — її капіталомісткість, додає працівник цукрозаводу. «У нас якщо цукровий завод припиняє роботу, то в багатьох випадках просто розрізається обладнання і здається на металобрухт. А відтак відновити його роботу буде фактично неможливо — треба буде будувати з нуля, а це дуже дорого», — пояснив аналітик «Клубу аграрного бізнесу». «Тож не варто легковажити й казати, що ми можемо хоч зараз відмовитись від галузі», — радить він.

Європейські ринки також колись переживали скорочення певних галузей, але про людей держава там подумала заздалегідь і не залишила без підтримки. От і в нас їх не можна кидати — переконаний голова «Укрцукру». «Уряд, за прикладом ЄС, мусить прийняти дер­жавну програму, яка б передбачала механізм виведення зайвих потужностей, а також забезпечувала соціальні гарантії для звільнених працівників. У Європі ж це все відбувалося поступово, за участі й підтримки держави», — нагадує Микола Ярчук.

А поки наша держава думає, у Європі вже починають діяти. Адже там вважають, що при впровадженні зони вільної торгівлі у буряково–цукрової галузі України є перспективи розвитку. Недарма ж представники «Укрцукру» спільно з французькими «цукровими» асоціаціями працюють над розробкою програми реструктуризації української солодкої галузі.