АСТРОЛОГІЧНИЙ КАЛЕНДАР з 17 по 23 червня
17 червня. 3-й місячний день. Вдалий для тих, хто любить ризик. >>
Шануймося, бо ми того варті,
23.09.2008
З давніх–давен місія провідництва, збереження і дотримання буттєвого досвіду покладалася на батька роду — народу, який дбає про нього, як про своїх дітей. А діти мали шанувати батьків. Тож віддавна неповага до батьків (навіть попри якісь вади) вважалася великим непростимим гріхом. Ця традиція батьківської шани є великим здобутком гармонізації суспільства. І цей досвід годилося б успадкувати інституту президентства. Проте в Україні відбуваються безперервні маніпуляції з повноваженнями президентського провідництва. Два попередні президенти нарощували повноваження і створювали «те, що маємо». З появою на політичному горизонті Віктора Ющенка такі повноваження стали обмежувати, адже з’явилася патріотична людина з народу, яка піднялася від сільської школи до найкращого фінансиста України, але з набуттям статусу Президента його обливають брудом і зводять наклепи. Чи не знаково, що ініціаторами такого ганьблення стали «любі друзі», які, звинувачуючи Президента в любові до «друзів», тяглися до його корони. Саме вони і є ганьбою України. Це національна зрада, яку вже вкотре в історії продемонструвала «національна еліта», що деморалізує Україну. І саме в цьому трагедія України, якою продовжують керувати ті, хто паразитує на ній.
Які ж кроки «назустріч людям» у діяльності Президента викликають таке обурення, а в українофобів таку ненависть? І чи дійсно дії Президента є антинародними, антидержавними і шкодять Україні?
* Президент наполегливо домагається визнання Голодомору в Україні 1932—1933 р. геноцидом українського народу і це не є образою якогось іншого народу. Чи не в кожній родині зберігається пам’ять про патологічний спалах ненависті до народу, винищуваного штучним голодом. Щоб заперечувати цю масову пам’ять, треба так само ненавидіти цей народ. І такі ненависники є в політиці, у владі, у ЗМІ, і таким українофобством об’єднана вся різномаста зграя опонентів Президента.
* Президент домагається визнання визвольних рухів в Україні не зрадництвом, а боротьбою за незалежність України і належного пошанування зневажених героїв цієї боротьби.
* Патріотична ініціатива Президента у прагненнях до об’єктивної оцінки історичних подій минулого, зокрема трагедія Батурина, Конотопської і Полтавської битв та інших. Давно на часі звільнитися від цієї облуди, і Президент закликає до цього.
* Президент домагається подолання міжконфесійного розбрату і утворення єдиної помісної церкви.
* Президент стоїть на позиції єдиної державної української мови, адже саме мова єднає державу.
* Президент відкидає сепаратистські випади, для нього Україна єдина й неподільна, а сепаратизм — це прагнення знищити державу, невже цього хоче народ?
Не йдуть на шкоду держави й народу культурно–мистецькі інтереси Президента, які так дратують його опонентів. Багато культурних закладів і заходів мають його підтримку. Саме Віктор Ющенко підтримує наш музей і надав йому статус національного (проект пролежав без руху 17 років). А глум над повагою, яку виявляє Президент до народної культурної спадщини, — це глум над святинями народу, так виявляють себе люди, які ненавидять народ. А нескінченні висміювання і заявки про «мізерний» рейтинг Президента — це не реальна оцінка позицій і дій Президента, це свідчення, що такому моноліту політичних сил, об’єднаних антиукраїнськістю, протистоїть Президент, за народними традиціями, він має отримати в цьому захисті одностайну підтримку народу.
