Нагородження переможців конкурсу «Діти емігрантів про себе».
«Ми стоїмо на порозі змін. А саме — розуміння того, що не годиться, щоб лише діаспора працювала для держави, як було упродовж багатьох десятиліть. Настав час, коли держава має робити кроки назустріч діаспорі, як це робиться в усьому світі», — каже Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою. І такими кроками, на думку пані Ірини, можуть бути не лише перерахунки коштів, а й освітні програми, виставки, спільні соціальні проекти.
— Пані Ірино, для багатьох громадян нашої країни навіть на 18–му році незалежності є відкриттям, що за кордоном живуть десятки мільйонів українців, мають там свої школи, музеї, часописи... Яким є реальне сприйняття діаспори в українському суспільстві?
— Ми здійснили опитування серед молоді Львова. Одним із питань було розшифрувати назви міжнародних діаспорних структур — СКУ, СФУЖО... Ніхто не знав. Ми справді не знаємо людей, які працюють на Україну за кордоном, утверджуючи її добре ім’я у світі. Скажімо, про 250 українських організацій США, задіяних у справі скасування поправки Джексона–Веніка. Тому ми в Інституті розпочали проект «Відкриймо для України українську діаспору». Це презентація як окремих осіб, так і організацій, що діють за межами України. На запрошення Петра Ющенка, який є координатором проекту «Видатні українці у світі», ми зібрали інформацію про 107 постатей, які працювали в різних державах і завжди ідентифікували себе з Україною. У рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору» ми плануємо (вже дістали на це згоду МЗС) «круглий стіл», аби винести на обговорення тему українців у Росії. Військовий конфлікт Росії і Грузії рикошетом б’є по українцях, які живуть на території Росії...
— Який може бути ефект від таких «круглих столів»? Люди собі говорять у Львові, а в цей час у Москві хтось нищить рештки української бібліотеки...
— Саме собою нищення не зупиниться. А результатом «круглого столу» стане ухвала — документ, яким апелюватимемо до органів влади. Маємо в цьому чималий досвід, зокрема результатом конгресу української діаспори «Діаспора як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільноті», проведеного нашим Інститутом у червні цього року було прийняття ухвали — потужного документа, над яким працювали десятки інтелектуалів. Цю ухвалу ми розіслали в органи законодавчої та виконавчої влади і вже отримали відповіді від Міністерства освіти, Мінкультури. Зокрема, з Міносвіти нас попросили подати проект підтримки нашого освітньо–інформаційного сайту «ДУДА» (Держава Україна — діаспора) на 2009 рік. Це веб–сторінка, яка працює на українські громади в усьому світі.
— А що переважно потрібно сьогодні діаспорі?
— Перш ніж розробляти веб–сторінку, ми здійснили опитування серед громад за кордоном. Усі, як правило, просили навчально–методичні матеріали, підручники, сучасні програми для недільних українських шкіл. На запит діаспорян на сайті вже є сценарії свят, інформація про українську символіку. Систематично поповнюється лінк «Все для школи». Цей сайт діє вже півроку. За цей час його відвідало понад 200 тисяч осіб. Отже, він потрібен. У зв’язку з цим у нас народився новий проект «Крок до України», який передбачає створення серії підручників з української мови як іноземної «КРОК», перша частина якого зараз проходить апробацію в українознавчих центрах Німеччини, Великобританії, Польщі та Австралії.
Ми є під крилом «Львівської політехніки», яка забезпечує нас інформаційно–технічним ресурсом, а наші інститутські фахівці створюють професійні веб–сторінки. Ми не їздимо в закордонні відрядження, бо не маємо на це грошей. Наша принципова позиція— ні копійки з–за кордону. Ми організували величезний конгрес на 470 чоловік із 28 країн світу і не просили на це грошей у жодної структури західної діаспори, наша інституція отримала фінансову підтримку від Міносвіти, Мінкультури, Міністерства закордонних справ і від Львівської міської ради та Львівської обласної державної адміністрації. Отже, неправда, ніби держава сьогодні відвертається від діаспори.
— Чи є в Інституту власний благодійний фонд, який збирав би і розподіляв кошти на потреби діаспори?
— Ні, такого фонду немає, але ми інколи отримуємо благодійну допомогу з боку видавництв, які готові подарувати нам літературу для забезпечення шкіл українського зарубіжжя. Це, зокрема, різноманітні україномовні підручники, які ми розсилали в різні міста Російської Федерації, де є українські громади. Пріоритетним напрямком для себе ми визначили роботу зі східною діаспорою. Це українці і з Російської Федерації, і з Казахстану, і з Татарстану, які дуже потребують нашої допомоги. Я переконана, що в державному бюджеті фінансування роботи з діаспорою має бути записане окремим рядком. Україна нарешті має стати донором для діаспори, яка, на нашу думку, є потужним політичним, інтелектуальним, культурним фактором впливу у країнах проживання, джерелом утвердження доброго імені України у світі.
Я із заздрістю дізналася, що в Польщі, де значно менша діаспора, зв’язки з поляками за кордоном патронує Верховна палата Польського парламенту. У бюджеті Сенату на різні програми допомоги співвітчизникам передбачено окрему статтю видатків, а це понад вісімнадцять мільйонів доларів США. Так само в Болгарії, Франції і в десятках інших країн світу, в яких підтримка своїх діаспор не є самодіяльністю якихось громадських організацій чи навіть окремих державних структур, а є цілеспрямованою державною політикою.
— За три останні роки щось змінилося на краще?
— Є значний поступ. При кожному міністерстві відкрили підрозділ, який цілеспрямовано займається зв’язками із закордонним українством. У нас із ними прекрасні стосунки. Створена міжнародна українська школа при Міносвіти. Розроблена і затверджена державна концепція співпраці із закордонним українством і урядова програма для реалізації цієї концепції, на яку виділені кошти. Цю програму потрібно реалізовувати незалежно від того, хто прийде до влади.
— Зараз особливо актуальним є питання «четвертої хвилі» еміграції. Адже кілька мільйонів українців в останнє десятиліття змушені були виїхати за кордон у пошуках роботи.
— Це спонукало нас відкрити проект «Назустріч новій хвилі». Аналіз ЗМІ показав, що в Україні побутує негативний стереотип українця–заробітчанина за кордоном. Суспільство поставило тавро на цих людях і відвернулося від них. А ми, спілкуючись із ними, побачили зовсім інше. Ці люди дещо роблять для просування українських національних інтересів у міжнародній спільноті: визнання Голодомору геноцидом, для входження до ЄС, НАТО.
Так, явище четвертої хвилі еміграції неоднозначне — має і плюси й мінуси. Мінусів більше, в тому числі й соціальне сирітство. Ми зараз готуємо до видання 165 творів, які діти написали на конкурс «Діти емігрантів про себе». Вони розповіли, як сприймають своє життя без батьків. Цей конкурс підтримав Фонд «Україна 3000» (голова наглядової ради — Катерина Ющенко) і Фонд Open Ukraine Арсенія Яценюка. Коли до нас почали надходити твори від дітей з України, Іспанії, Італії, Португалії, Росії, Болгарії — наш інститут плакав над кожним із них. А паралельно на радіо «Ера» хтось із чиновників почав аналізувати проблеми «четвертої хвилі». Діти відчули ті ж проблеми і висловили їх по–дитячому. Вони пишуть і про алкоголізм, і про наркоманію серед своїх ровесників, і про трагедію, коли не можуть жити з батьками. Вони відверто кажуть: «Ми не хочемо грошей, лише маму». Один твір жахливо закінчувався. Хлопчик жив із бабусею, мама упродовж років ніяк не могла повернутися із заробітків. Бабусю хлопчик дуже любив, але вона захворіла і померла. Хлопчик пише: «Яке щастя: тепер приїде мама». Це жахливо. Тому ми всі ці твори опублікуємо у книжці, яку презентуватимемо по всій Україні, залучаючи представників місцевої влади, відділів з міграції і працевлаштування. Мають бути розроблені рекомендації, які ми надішлемо до Кабінету Міністрів. Можливо, держава дозріє до того, щоб розробити програму повернення українців на Батьківщину.
Закінчила Львівський університет імені Івана Франка. Викладає французьку й англійську мову в університеті «Львівська політехніка». Є одним з авторів програми вивчення іноземних мов, завдяки якій університет увійшов до міжнародної програми «Тасіс». Після змін, які відбулися в державі, розробила цілком нову програму, яка потім була використана в Міністерстві освіти України. Автор підручника з французької для ВНЗ, співавтор підручника з англійської мови, понад 80 науково–педагогічних праць. Доцент, кандидат педагогічних наук.
У вересні 2004 року очолила Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою у структурі Національного університету «Львівська політехніка». Стажувалася у США, Канаді, Франції, Великій Британії. Мама двох успішних дітей.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК, www.miok.lviv.ua) створено у структурі Національного університету «Львівська політехніка» в 1998 році. Інститут складається з кількох відділів: освіти та роботи з міжнародними фондами; культури та зв’язків з діаспорою; видавничого відділу. З кінця 2004 року інститут активно запрацював. Основні проекти інституту: «Назустріч новій хвилі», «Відкриймо для України українську діаспору», «Крок до України» (Літня школа української мови та культури і підручникотворення), освітньо–методичний сайт «ДУДА» (www.duda.org.ua), конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті».
Вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей іще навіть не почалися, а ексцеси довкола них уже тривають. Минулої п’ятниці активісти та симпатики полку «Азов» влаштували під стінами Верховної Ради ціле фаєр-шоу, погрожуючи розігнати парламент, якщо вибори (а відповідно, і легітимізація самопроголошених «республік») усе-таки відбудуться. >>
Блискуча перемога Джамали, окрім усього іншого, означає й потребу прийняти наступний конкурс у Києві. Втім це може бути й інше українське місто. Пропозиція організувати Євробачення-2017 у Криму, звісно, звучить вельми привабливо, але будьмо реалістами. >>
Недавня відставка Арсенія Яценюка була довгим та болісним процесом. Але найбільш прикрим є не це. А те, що Яценюк пішов примусово-добровільно: не тоді, коли відчув, що настав його час, а тоді, коли його підштовхнули до цього чисельні й заплутані «договорняки» на найвищому рівні. >>
Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? >>
Богдан Гаврилишин — засновник благодійного фонду свого імені, який сприяє становленню людей нової генерації (стипендії, гранти, стажування), член Римського клубу (міжнародна організація, в яку входять представники політичної та економічної еліти 30 країн світу), директор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, фундатор економічного форуму в Давосі, учасник Ініціативної групи «Першого грудня». >>
Згідно з оприлюдненим 16 березня у Римі звітом ООН World Happiness Index 2016 («Індекс рівня щастя у світі-2016»), Україна посіла 123-тє місце з охоплених дослідженням 156 країн світу. Нашими сусідами по «щастю», чи радше «нещастю», є африканські країни Кенія (122-ге місце) та Гана і Конго (124-те і 125-те місця). >>
