99 відсотків постової праці припадає на голову, а не на шлунок, вважають християни, які щорік практикують стримання під час Великого посту. Утім богослови стверджують, що «піст треба святкувати, а не зносити», адже це не обітниця смутку і самовиснажування, а духовна практика пробудження внутрішніх, духовних сил, які даються від Бога. Ці сили активізуються в душі за допомогою думки, а отже голови. Головні помічники людини в цій справі — віра, любов, примирення. А шлунок — це орган, так би мовити, другорядний, що при майстерному керівництві голови може гарно послужити очищенню душі. Коли це вмістилище харчів переповнене, то думати про щось інше не зовсім легко. Інша річ — коли духовна потуга людини звільняється з оков земного. А для цього слід свідомо відмовитися від, на перший погляд, необхідних зручностей і звичок. Скажімо, від «чарочки для хоробрості», плитки шоколаду, що «рятує від депресії», «веселих» обговорень обновок співробітниць, «справедливих» нарікань на сусідів, начальство, батьків, дітей...