Днями у селі Великі Будища Диканського району на будинку місцевої школи відкрили меморіальну дошку з барельєфом громадського і державного діяча, науковця, письменника, першого міністра освіти Української Народної Республіки Івана Стешенка. Зініціював її встановлення місцевий краєзнавець і меценат Григорій Титаренко. Адже «освітній» міністр у 1918 році особисто зустрічався з учителями Великобудищанської школи, читав їм лекцію. А в сусіднє село Чернечий Яр він приїздив відпочивати.
Іван Стешенко народився 1873 року в Полтаві серед зросійщеного міщанського середовища. Тож під час навчання у гімназії свої перші поетичні твори написав російською мовою. Однак мандрівки довколишніми селами, відверті розмови з місцевими «тарасівцями», а згодом, під час навчання у Київському університеті, знайомство із цвітом нашої інтелігенції не лише змінили його світогляд, а й вигартували з Івана Матвійовича одного з найдіяльніших українських патріотів. Арешт і п’ятимісячна «відсидка» в Лук’янівській в’язниці, вислання за межі Києва, заборона викладацької діяльності лише додавали йому впевненості у правильності обраного шляху.
Розмірену наукову і письменницьку працю він повсякчас поєднував з активним просвітництвом, видавничою справою, організацією осередків українства. А під час національно–визвольної революції початку ХХ століття фактично очолив рух за українську школу. Як один із фундаторів Української центральної ради стає генеральним секретарем освіти в її першому уряді (Генеральному секретаріаті). А згодом, після проголошення незалежності та суверенітету Української Народної Республіки четвертим Універсалом, — і першим міністром освіти у складі Ради народних міністрів.
Саме на цій посаді як провідник «українізації» школи, освіти нажив собі безліч ворогів. Найзаклятішими серед них були більшовики. Тож і нічні постріли на, здавалося, безлюдній полтавській вулиці, що пролунали 29 липня 1918 року, на думку більшості дослідників життя і творчості Івана Стешенка, були зовсім не випадковими. Наступного після тяжких поранень дня він помер. Поховали його на столичному Байковому цвинтарі. До речі, одразу по тому створили урядову комісію з увічнення його пам’яті. Однак після захоплення влади більшовиками цього «українського буржуазного націоналіста» викреслили з офіційних «святців» на довгі десятиліття. Тепер Іван Стешенко повертається до своїх земляків.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
