Львівський книгопад

Новий проект Держкомтелерадіо: перепоховати Івана Федорова

У неділю у Львові закінчився 15–й Форум видавців. Напевне, тільки в нас можна провести таку грандіозну книжкову виставку–ярмарок з 652 учасниками, 150 літераторами з 15 країн, творчими вечорами письменників рангу Тетяни Толстої, Юрія Андруховича, Катрін Панколь, Віктора Сорокіна і Романом Віктюком у ролі весільного генерала за менш ніж півтора мільйона гривень. З одного боку, ця цифра показує, наскільки завищені бюджети аналогічних державних виставок і хороші апетити державних чиновників, які їх проводять. З іншого ж — останній Форум продемонстрував, що найважливіший для українського книжкового бізнесу захід розвивається не так інтенсивно, як міг би, будь у нього більше вільних грошей і толкових виконавців. У першу чергу Форуму потрібне нове приміщення — натовпи спраглої до літературних новинок і сучасної професійної літератури публіки могли конкурувати тільки з автомобільними заторами на вузеньких львівських вуличках. Міська влада, яка довго годувала президента Форуму Олександру Коваль обіцянками про новий сучасний Експоцентр, тепер каже, що залишилося потерпіти три роки — до Євро–2012 виставковий зал здадуть в обов’язковому порядку. Хоча львівські міські й обласні начальники кожного року охоче виходять на сцену Форуму і навіть штовхаються на стендах видавництв, грошей на «книжкову столицю України» дають мало: в цьому році з обласного та муніципального бюджетів виділили 150 і 190 тисяч гривень. Зате подорожчали квадратні метри стендів і боксів — 500 грн. за кв.м, і вхідні квитки — дві грн. замість однієї.

На прес–конференції в перший день Форуму Олександра Коваль сказала, що нове керівництво Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення України запропонувало їй спільно проводити Форум видавців. «Що, мабуть, означає значні грошові суми, — каже пані Олександра. — Я вийшла з зустрічною пропозицією — щоб ми брали участь в організації київських книжкових виставок і підготовці української експозиції на закордонних форумах». Заступник голови Держкомтелерадіо Анатолій Мураховський сказав, що Комітет і сам багато робить для українського книговидання, і розробив соціальні норми за кількістю книгарень і книжок на душу населення, і виставки проводить, і ось прах першодрукаря Івана Федорова, похованого на території одного зі львівських монастирів, збираються перепоховати. А це о–го–го скільки роботи — самих експертиз треба три–чотири замовити. «УМ» поцікавилася в пана Мураховського, скільки грошей цього року держава дала на книжки і скільки коштуватиме перепоховання Федорова. З’ясувалося, що в 2008 році Держкомтелерадіо на книговидання виділив 40 мільйонів гривень, скільки коштуватиме замовити усі необхідні експертизи й перепоховати першодрукаря, в Комітеті ще не рахували.

«Гамлет»: боротьба з «подерв’янізмами»

Як завжди, організатори водночас піклуються про дві речі: щоб видавцям було цікаво на Форумі з точки зору бізнесу, а письменникам і читачам — добре емоційно. Книжковий бізнес в Україні не можна назвати дуже динамічним — на бізнес–форумі видавці навіть скаржились на те, що на вітчизняному ринку немає цілої низки сучасних послуг. Тут же з’ясувалось, що цього року в Києві відкрилась типографія, готова приймати наймінімальніші замовлення, так зване «видавництво на замовлення», яке може надрукувати за ваші гроші хоч одну книгу, хоч півтори.

Друга «жалібна» тенденція — падають тиражі. Утім не у всіх. Наприклад, видавництво «Піраміда» надрукувало нову книгу Марії Матіос «Москалиця» тиражем 25000 екземплярів, а підкріпила свого безперечного хедлайнера кількома білл–бордами і лайт–боксами з рекламою «Москалиці». Письменниця натерла мозолі за три дні добросовісного малювання автографів. Чудово продавалась у Палаці мистецтв і книжка, яка взяла Гран–прі на конкурсі «Книга Форуму», — «Гамлет» у перекладі Юрія Андруховича, з малюнками Владислава Єрка, виданий «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Гою». За два дні у Львові видавництво продало більше 600 екземплярів із загального тиражу 4800 книг, а потім довезли ще. Малкович каже, що в період підготовки книги весь час було тихе протистояння з перекладачем — видавець просив прибрати будь–які «подерв’янізми», а Патріарх Бу–Ба–Бу наполягав на максимально сміливому і сучасному перекладі. Зараз Андрухович і Єрко паралельно працюють над «Ромео і Джульєттою». Можливо, хитро посміхаючись, каже Іван Малкович, пізніше буде й третя книга Шекспіра. «Ми мали видати ще чотири нові дитячі книжки, а це все українські автори: Володимир Рутківський — дві книжки, дитячий детектив Андрія Кокотюхи і продовження «Чудового чудовиська» Сашка Дерманського, — каже Іван Малкович. — Але нас підвели художники, я сподіваюся видати до кінця року принаймні три книжки. Кілька художників намалювали свої версії, але я не можу це видати. Навіщо компрометувати своє ім’я — раз проколешся, другий, третій, а тоді скажуть: на пси зійшла «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га».

Якби нам стільки письменників, як в Англії

Цікаві книжки, які ти хапав до рук рефлекторно, автоматично, найчастіше виявлялися перекладними. Наприклад, видавництво «Перун» уперше на українському ринку презентувало візуальні словники. Шестимовний візуальний словник — німецька, англійська, французька, іспанська українська та російська — містить 35000 слів–термінів і важить чотири кілограми 800 грамів. Він дає зображення предмета і його назву шістьома мовами. «Мені довелося півжиття провести за кордоном і постачати книжки для деяких коледжів, — каже Тимофій Бусел, головний редактор видавництва «Перун». — Перші такі словники з’явилися в 1965 році в Лондоні й Канаді, наприкінці 70–х їх уже друкували в кольорі. Ми купували ліцензію на це видання в канадського видавни­цтва і нам сказали: будете друкувати в Словаччині або в Сінгапурі, бо вдома ви вкрадете. Ми друкували в Словаччині». Цікавий збірник японської поезії «По 1 віршу ста поетів» («Грані–Т»), «Теорія літератури в Польщі» (Києво–Могилянська академія), дві книги творів Чеслава Мілоша, «Гербарій» Яна Твардовського тощо.

Українські письменники на Форумі нові книжки презентували мало. Звідки взятися новинкам, якщо, за словами Андрія Куркова, в Англії налічується 1000 активних письменників, а в Україні — 25—30. Натомість літератори читали вірші і прозу, відповідали на запитання літературоцентричної молоді, підписували книжки і були втягнуті в різноманітні «круглі столи». Татьяна Толстая, правда, не вшанувала своєю присутністю ні дискусію «Що таке Європа», ні обговорення на тему «Література в епоху мас–медіа», ні злободенну «Україна, Росія: державні межі на літературній карті. Де вони?». За Росію та її імперську агресію — хіба можна на зібранні інтелектуалів обійти грузинське питання? — віддувався Владімір Сорокін, який ніколи не був помічений у симпатії до інституту держави Росія. Він в’яло висловився, що Росію не вважає Європою, і стримано подякував грузинскому поету Давиду–Дефі Гогібедашвілі за подаровану наклейку I’m Georgian, сказав, що його прабабця була грузинкою. Але на прес–ланчі в кафе «Мазох» назвав події в Грузії «імперською російською патологією»: «Грузія, Україна, республіки Прибалтики — це такі ампутовані ноги імперської Росії. І це місце прочинає чухатися, боліти і дратувати нашу владу, вона йде на такі–от абсолютно ірраціональні і руйнівні для Росії ходи, як те, що сталося в Грузії. Завдяки чому Росія майже посварилася з західним світом. Це все патологічні явища».

Сорокін презентував у Львові новий роман «Сахарный Кремль» і на своєму творчому вечорі навіть зачитував уривки, чого, за словами головного редактора газети «Книжное обозрение» і видавця журналу «Что читать» Олександра Гаврілова, давно з письменником не траплялося.

ПРЯМА МОВА

Іван Малкович,
директор видавництва «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га»:

— Для мене є три найголовніші книжкові ярмарки — це Франкфурт, Болонья і Львівський, але цього року не був ні на якому і не їду навіть у Франкфурт. Тому що маю багато роботи в Україні, а головні тенденції в книговиданні ніби вже бачив.

— А на Московському книжковому ярмарку чому вас не було?

— У Москву я спеціально не поїхав. Ми зняли свій стенд, бо я не захотів брати участь. До того ж я мав запрошення від одного московського журналу — «Сезонс», який зробив зі мною «Прогулянки по Києву». Я мав бути одним із гостей на їхньому великому святі, яке вони робитимуть у саду «Ермітаж». Ну от нема бажання їхати в Росію, не тягне. Я взагалі не люблю роз’їжджати, а Львів — це вагома виставка, це щось своє, рідне, можна зустріти якихось знайомих, поспілкуватися з авторами, з видавцями.

— У яких країнах цього року виходили ваші книжки?

— «Снігова королева» вийшла в Данії і, здається, в Норвегії. Це вони нас знайшли.

— Чи будете ви друкувати останню книгу Джоан Ролінг?

— Зараз ми нібито прийняли рішення, що будемо. Але для Джоан Ролінг це благодійний проект, і там складна, заплутана процедура з правами. Ми вже в процесі переговорів і домовились про головне, — що вони нам дають ці права. Вийде наступного року.

— Як продається «поттеріана»?

— Потроху продається, але попереду ще два фільми і багато різних несподіванок, як от заборона Донецькою облрадою Гаррі Поттера. Я дуже радий, коли депутати приймають такі рішення, хоча, звичайно, їхня самодіяльність... Я вже казав, що вони скоро захочуть прийняти рішення, щоб місяць із ріжками не сходив, бо він на чорта подібний, а сходив тільки круглий. Правда, їхнє божевілля нам принесло дивіденди — у нас є одна фірма в Донецьку, яка купувала «Гаррі Поттера» тільки тоді, коли виходив новий фільм, а після рішення облради купила нову партію.