Шановний Анатолію Степановичу!
У своїй статті в одному з журналів ви ставите в один ряд Віктора Ющенка, Юлію Тимошенко і Віктора Януковича, звинувачуючи їх у тому, що своїм протистоянням вони послаблюють державу, що вони «не готові запропонувати суспільству переконливу стратегію розвитку країни». Для обивателя — це нормальний погляд: вони всі (політики) однакові, тільки гризуться між собою, всі набридли тощо. Однак ви — теж політик, не перший рік при владі, давайте ж хоч трохи конкретики.
Ви — переконаний прибічник курсу на вступ України в Організацію Північноатлантичного договору. А хіба Президент не добивається послідовно саме цього? З іншого боку — так званий «лідер опозиції», голова партії, яка в 2003 році голосувала (точніше її фракція у ВР) за НАТО (ст. 8 Закону про нацбезпеку), який свого часу беззастережно підтримував проголошений Кучмою курс на євроатлантичну інтеграцію, зараз на антинатовських настроях намагається утримати свій рейтинг. Активно відстоюючи «позаблоковий статус», він демонструє свої вокальні дані на антинатовських концертах і по–холопськи відвідує з’їзди «Единой России». І ви, Анатолію Степановичу, прийшовши до влади в команді чинного Президента, ставите його в один ряд з Януковичем?
Є ще один нюанс. Саме тому, що ви стали депутатом у команді Віктора Андрійовича, ваша критика (а точніше, я б сказав — буркотіння) на його адресу працює не тільки проти Президента, а й на користь Партії регіонів. Як наслідок, Президент, позбавлений підтримки всередині країни навіть із боку своєї політичної сили, залишається сам на сам з імперською агресивністю Росії. А ви і вам подібні своєю поведінкою сьогодні дуже допомагаєте путінізму в його боротьбі проти української державності. То чи не самому собі ви повинні адресувати своє обурення?
Ви також вважаєте помилкою відставку Тимошенко в 2005–му «і пов’язані з цим скандали». Скандали — єдиний, цілком нормальний наслідок свободи слова. Що ж стосується Тимошенко — подивіться на сайті Держкомстату макроекономічні показники за вересень 2005–го — результати роботи уряду Тимошенко, і липень 2006–го — після неповного року роботи Єханурова. Порівняння принаймні темпів росту ВВП каже само за себе.
Юлія Тимошенко — некомпетентний, неадекватний і корумпований керівник уряду. Президент тоді прийняв важке, не популярне, але мужнє і єдине вірне рішення. І те, що ви, Анатолію Степановичу, зараз це рішення критикуєте, підкреслює знову–таки або вашу недалекість, або аморальність. Нагадаю також, що Президент тоді, у вересні 2006 року звільнив не тільки Тимошенко, а й усіх, хто був скорумпований. І якщо суспільство принциповості Ющенка не оцінило, а Тимошенко постала невинною жертвою, а її рейтинг злетів — це не вина Президента, а біда нас усіх.
І тут у мене напрошується аналогія. При тому що реальні причини відставки уряду Тимошенко звучать жахливо (без іронії) для Юлії Володимирівни, по телебаченню Президент її практично не критикував, вчинив благородно, публічно звів усе до нейтрального формулювання, давши можливість тихо піти з посади, при цьому залишитися в коаліції, в команді (вона, правда, — в істерику і сльози, чим дуже розчулила телеглядачів, її пожаліли і ще більше полюбили).
І вам, Анатолію Степановичу, Президент дав можливість поміняти місце роботи почесно. На момент формування нового уряду ви, обраний у першій п’ятірці, залишилися в Раді. Депутат і голова парламентського комітету — теж велика публічна влада. І знаєте, спостерігаючи за вашою поведінкою після листопада 2007–го, впевнився, що Президент прийняв правильне рішення. Бо це — поведінка, вибачте, сварливої баби. Врешті–решт, ви — військовий, командуючий; начальник знімає з посад, призначає на посади, а підлеглий повинен приймати рішення начальника як належне. Така військова етика. І той, хто не готовий її прийняти, не повинен вступати до військового училища.
Ви справді вважаєте, що Віктор Андрійович не запропонував суспільству «переконливу стратегію розвитку»? А хіба в поданнях Президента до парламенту не викладена така стратегія? І хіба Універсал національної єдності не був також «пропозицією стратегії»? Хіба пропозиція, щоб різні політичні сили, які пройшли до парламенту, виробили єдину програму, що об’єднує країну, підписали відповідні зобов’язання і почали разом працювати, погана, хибна? І не його вина, що подальша доля Універсалу так склалася. Будь–якій розумній людині очевидно, що причина нинішньої ситуації — в самій системі влади, що склалася після так званої «конституційної реформи». Хіба не Президент добивається прийняття нової, продуманої, сбалансованої Конституції?
Президент добився проведення минулого року дострокових виборів, вигравши важку боротьбу з тодішньою коаліцією, зробив усе можливе, щоб відбулася демократична коаліція з простою і очевидною метою — щоб в Україні, нарешті, сформувалася консолідована влада, яка працює за єдиною програмою. І тоді замість такої роботи уряд займається формуванням рейтингу Ю. Тимошенко. Звичайно, це викликає відповідну реакцію Президента.
Виборці «НУНС» не голосували за Гриценка, Жванію або Донія, виборці голосували за Ющенка. Президент відкрито підтримував блок на виборах і має право розраховувати на вашу підтримку в процесі роботи. Якщо ж хтось в’їхав у Раду на прізвищі Ющенка, а тепер вирішив перейти до нього в опозицію, єдиним чесним рішенням буде скласти мандат. Я, виборець, віддав свій голос на підтримку Президента, а ви, хто завдяки моєму голосу стали депутатом, використовуєте тепер своє становище для протидії Президенту. Таким чином ви втрачаєте легітимність, принаймні моральну. Навіть якщо частину критики на адресу Віктора Ющенка визнати справедливою — це хліб опонентів. Єдність лідерів і команди — одна з підвалин політичної етики. Коли ви руйнуєте цю єдність, дискредитуєте Президента, ви руйнуєте нашу політичну силу. Програє не особисто Віктор Ющенко, програють цінності, які нас об’єднали. Ви не тільки робите боляче мільйонам людей, яких ці цінності вивели наприкінці 2004 року під мокрий сніг, ви розчищаєте шлях авантюристам, чий можливий прихід до повної влади в країні представляє загрозу українській державності.
