Сміла виросла на цукрі

140 років тому — 4 жовтня 1868 року — в місті Сміла помер граф Олексій Олексійович Бобринський. Він був родоначальником сім’ї, котра навіки залишила добрий слід на Черкащині. Сміляни й тепер використовують будівлі, зведені коштом Бобринських. Серед них — дві школи, технікум харчової промисловості, корпуси цукрового та машинобудівного заводів, лікарня, залізнична станція. «В пам’ять про графа цього року вулицю Тельмана в нас перейменували на бульвар Бобринського. Це гарна справа з огляду на те, скільки зробив для нашого краю Олексій Олексійович», — зазначає Галина Береза, директор Смілянського краєзнавчого музею і показує експозицію, присвячену цій родині.

Новонародженого сповили бобровим хутром

Галина Береза каже, що Бобринські з’явилися на Смілянщині у 1838 році. На той час місто Сміла разом із навколишніми селами — Яблунівкою, Гречківкою, Будками, Балакліям, Старосіллям — були власністю фрейліни імператриці Марії Федорівни — Софії Олександрівни Самойлової, котра сімнадцятирічною вийшла заміж за графа Олексія Олексійовича Бобринського. Сам Олексій Олексійович був онуком імператриці Катерини II.

Узагалі історія родини графів Бобринських є незвичайною. У 1762 році Катерина II «нишком» народила позашлюбного сина. Хлопчика назвали Олексієм. Батьком немовляти був коханець цариці — Григорій Орлов. Цікаво, що повитуха обгорнула малюка бобровим хутром. Звідти й пішло прізвище майбутнього графа — Бобринський. Пізніше на родовому гербі графа з’явилося зображення бобра і девіз: «Богові слава, життя тобі!». Кажуть, що цими словами Катерина II благословила новонародженого сина — майбутнього родоначальника династії графів Бобринських. Усе життя імператриця слідкувала за вихованням своєї позашлюбної дитини. А на 13–річчя Олексія подарувала йому маєток у Тульській губернії.

Олексій Григорович Бобринський успішно закінчив кадетський корпус. Подорожував Європою. Там і закохався в Анну Унгерн–Штернберг. Через три роки щасливі молоді повінчалися. Павло I, наступник Катерини, подарував своєму братові титул графа і чин генерал–майора. В 1800 році в Олексія Григоровича народився первісток, якого теж назвали Олексієм і який започаткував смілянську гілку цієї родини.

Цукровий завод у Смілу перевезли волами

Олексій Олексійович Бобринський у молоді літа служив у гусарському полку. Його дружиною стала Софія Самойлова. Вона була рідкісної люб’язності і спокійної вдачі. У сім’ї виховували трьох синів — Володимира, Льва та Олександра.

«В особі Олексія Олексійовича поєднується блискуча освіченість, висока культура, уроджене вільнодумство, неприхований патріотизм, талант і невичерпний дух дослідника. Він — людина захоплень, завжди благородних і чистих», — такий відгук про графа залишив в історії поет, князь Петро В’яземський. І недарма. Адже саме граф Бобринський одним із перших у Російській імперії зацікавився цукровою промисловістю. Він вивчав технологію вирощування цукрового буряку та його переробки у французів та бельгійців, захоплювався фізичними і хімічними дослідами, вдосконаленнями в галузі механіки. Граф був членом 11 наукових товариств, членом ради міністра фінансів, автором ідеї будівництва залізниці. Він — фундатор компанії, котра будувала залізницю між Петербургом і Царським Селом. Також граф входив до комітету з будівництва залізниці від Москви до Петербурга. Олексій Бобринський публікував статті про стратегію промислової та торговельної політики. Він винайшов нову конструкцію плуга: на Всесвітній виставці в Парижі її відзначили медаллю. Граф Бобринський захоплювався ще й фотографією та квітами. За свої знімки одержував дипломи на виставках в Європі. А ще написав книгу про вирощування квітів і вивів власний сорт троянд.

У відставку Олексій Олексійович пішов у чині ротмістра і перебрався в Михайлівське під Тулою. У цьому родовому маєтку граф почав серйозно працювати над цукроварінням. Самотужки опанував технологію виготовлення цукру з буряків. Він не шкодував коштів на дослідження. І збудував у Михайлівському цукровий завод. Та морози не дали бурякам визріти. Тож граф вирішує перевезти завод у тепліші краї — в містечко Смілу Київської губернії. Доставляли обладнання на волах та конях.

«Не для себе, а для Вітчизни»

«Коли Бобринські переїхали жити в Смілу, тут усе невпізнанно мінялося. З графською родиною починається розвиток не тільки самого міста, а й усього Черкаського повіту. Зокрема, у 1838 році Олексій Бобринський зводить у Смілі цукровий і пивоварний заводи, а ще будує механічні майстерні, де виготовляє обладнання для цукроварень та сільського господарства», — розповідає директор Смілянського краєзнавчого музею Галина Береза. Вона каже, що заради успіху своєї справи граф не шкодує грошей. Спочатку Смілянський маєток Бобринських нараховував 18000 десятин землі. Але згодом граф докупив ще 2750 десятин Грушківського маєтку у Давидових і 9600 десятин Капітанівського маєтку в Лопухіних. Загалом за наступні десять років граф будує на Смілянщині чотири цукрових заводи — в селах Капітанівка, Балаклія, Яблунівка та Грушівка. Зводить механічний завод та головний завод із переробки цукру–піску на рафінад. Для роботи на цукрових заводах Бобринський переселяє до міста селян з Орловської, Смоленської, Тульської, Могильовської, Харківської і Саратовської губерній. Завдяки цьому населення Сміли збільшується вдвічі. На обладнання для цукрових підприємств він витрачає 434 тисячі карбованців сріблом. У той час заводи графа за потужністю встановлених там парових машин перевершували підприємства Москви. На заводах Сміли працювало 2500 робітників. Сам граф не соромився ставати до верстата, як простий працівник. Щорічно його цукрові заводи виготовляли продукції на 1 млн. крб. А на споживчий ринок йшло 250 000 пудів цукру, що вплинуло на зниження ціни.

У Смілі граф будує лікарню на 100 ліжок. Цей медичний заклад був найбільшим у Черкаському повіті. Люди лікувалися там безкоштовно: щороку для цього граф виділяв 10 тисяч карбованців сріблом. Для заводчан він також зводив їдальні, школи, лазні. Усі витрати з утримання громадських установ брав на себе. А графиня Бобринська засновувала в Смілі навіть театр.

Капітали графа Бобринського, його далекоглядність та підприємливість відчутно змінили життя Сміли. Граф сприяє відкриттю у Смілі складів обладнання для цукрової промисловості французької фірми «Де–рон і Кайль». Це допомагає розбудові цукрових заводів не тільки на Смілянщині, а й по всій Київській губернії. І коли його запитують, для чого все це йому треба, граф Бобринський відповідає: «Не забувайте про те, що я працюю не для себе, а для Вітчизни».

Горіхова алея графа й досі милує око

Своїм коштом Олексій Олексійович будує в Смілі Покровську церкву, котра й досі тут діє, відкриває парафіяльну школу при рафінадному заводі, прокладає на дорогах міста бруківку, встановлює вуличні гасові ліхтарі, садить дерева. До речі, саме на Смілянщині граф починає захоплюватися ще й лісівництвом, вкладаючи кошти в охорону та відновлення Черкаського бору. Запроваджує 60–річний оборот рубки дерев. Організовує штучне насадження дубів та хвойних порід дерев. А ліси на його землях нагадують парки. І донині на Смілянщині милує око алея горіха чорного, посадженого графом Бобринським. Кажуть, він особливо пишався нею. Тож завжди привозив на горіхову алею своїх гостей та прогулювався з ними спеціально вимощеним тротуаром.

На жаль, у 1866 році в сім’ю Бобринських приходить горе — помирає графиня Софія Олександрівна. А через два роки — 4 жовтня 1868 року — не стає і Олексія Олексійовича. Після поховання графа в Олександро–Невській лаврі Санкт–Петербурга смілянським маєтком опікуються його сини —спочатку Володимир Олексійович, а пізніше Лев Олексійович. У Смілі брати продовжують добру справу, розпочату батьком. Вони не шкодують коштів і далі облаштовують місто — відкривають бібліотеку, технічні класи для технологів–цукроварів. На заводах встановлюють восьмигодинний робочий день. Для службовців будують квартири з усіма зручностями. У сільському господарстві збільшують посіви цукрового буряку, застосовують мінеральні добрива та хімічні засоби. На рафінадному заводі відкривають центральну телефонну станцію. Застосовують новий метод відбілювання рафінаду, ефективну технологію сушіння його гарячим повітрям. Будують чоловічу та жіночу гімназії. Телефонізують усі заводи, головну контору та лікарні. У маєтках Бобринських їхнім коштом діє 37 навчальних закладів. Тільки в Смілі нараховується їхні 23 фабрики та заводи. Після 1912 року маєток переходить до племінника Лева Олексійовича — Георгій Олександровича. Це останній володар Сміли. Він також зробив внесок у розквіт міста, зокрема добудував лікарню, в якій ще в ту пору було 22 корпуси, електричне освітлення, водонапірна башта та каналізація.