Наші медики радяться з місцевим лікарем щодо операції пораненому.
Незважаючи на широкі можливості сучасної світової медицини, на земній кулі й досі існують країни, які за рівнем медичного забезпечення миттєво повертають нас у XIV—XVI сторіччя. Одна з таких країн — Афганістан. Через тривалу війну лікарні, побудовані ще за режиму Наджибули, перебувають у напівзруйнованому стані. Лише в Кабулі та деяких окремих містах функціонують більш–менш сучасні клініки. Однак і там досить гостро відчувається нестача медперсоналу, ліків та ліжкомісць. Не маючи доступу до кваліфікованої медичної допомоги, пацієнти нерідко помирають від банальних інфекцій. Тож не дивно, що результати роботи українських військових лікарів, які виконують у країні миротворчі завдання, сприймаються афганцями як справжнє диво. Зусиллями наших співвітчизників, які входять до складу литовської Групи з відновлення провінції Гор Міжнародних сил зі сприяння безпеці в Афганістані, лише за останній місяць тут вдалося врятувати не одне людське життя.
Лікар–хірург, старший лейтенант Сергій Тертишний та лікар–анестезіолог майор Дмитро Кучумов служать в афганському місті Чакчаран трохи більше півроку. Фахівці щодня консультують миротворців, роблять їм противірусні щеплення, лікують, коли в цьому виникає потреба. Двері медичного пункту завжди відчинені й для місцевих мешканців Чакчарану та прилеглих населених пунктів. Іноді привозять надзвичайно «важких» хворих, в одужання яких афганські медики просто не вірять. Останній такий випадок стався зо два тижні тому. Українським військовим медикам сповістили, що до лікарні Чакчарану доставили пораненого чоловіка, якому потрібна негайна кваліфікована допомога. Ясна річ, наші фахівці відразу виїхали до шпиталю.
Біля входу до хірургічного корпусу українців зустрів головний лікар лікарні міста Чакчаран доктор Якубі, який уже неодноразово звертався до них по допомогу. «Ми разом пройшли до палати, де лежав 27–річний чоловік, — розповідає Сергій Тертишний. — Як з’ясувалося, він посварився з братом і отримав від родича вогнепальне поранення. Пацієнт перебував у збудженому стані й відчував сильний біль у правому стегні та внизу живота. Через нестерпні страждання він не міг спокійно лежати, постійно стогнав і корчився на ліжку. Чоловік ледь зміг пояснити, що почувається дуже слабким, скаржився на запаморочення й нудоту».
Після ретельного обстеження пацієнта українські військові лікарі констатували низький артеріальний тиск, прискорений, зі слабким наповненням кров’ю пульс, блідий шкірний покрив. У стегні вони виявили наскрізну рану від кулі, яка кровоточила.
«Ми призначили пораненому аналіз крові й рентгенографію верхньої частини ноги в двох проекціях. За допомогою рентгену виявили місце, де залишилася куля», — каже Сергій Тертишний.
Отримавши результати аналізів, українські військові лікарі, порадившись з доктором Якубі, вирішили негайно оперувати пораненого. Оперативне втручання тривало протягом двох годин. Спільними зусиллями спеціалісти призупинили кровотечу, видалили обширну внутрішню гематому та уламки кулі. Сьогодні чоловік почувається добре й самостійно пересувається по палаті. Постраждалий неймовірно щасливий, що завдяки вчасній і кваліфікованій допомозі українських військових медиків він залишився живим і не став калікою.
Зазвичай пологи в афганських жінок відбуваються вдома, у кращому разі — за присутності «універсального» місцевого фельдшера. Тому рівень материнської смертності у Афганістані один із найвищих у світі! Ситуація особливо погіршується взимку, коли майже весь гірський Афганістан блокується снігами. Через холодні завали повністю зупиняється рух по дорогах, і породіллі залишаються наодинці зі своїми проблемами...
Минулого місяця до пологового відділення Чакчаранської лікарні чоловік привіз свою дружину, яка мала ось–ось народити. У жінки було діагностовано акушерську патологію, яка вимагала проведення термінового кесарева розтину. За збігом обставин, у лікарні на той момент не було ані анестезіолога, ані лікарів–хірургів. А пацієнтка не могла чекати, поки з’явиться персонал. Невідомо, чим би закінчилася ця історія, якби на допомогу не прийшли українські військові лікарі.
Незважаючи на нічний час, командування литовського миротворчого контингенту швидко прийняло рішення про виділення охорони для українських військових лікарів, і старший лейтенант Сергій Тертишний та майор Дмитро Кучумов прибули в лікарню Чакчарана.
«Ситуація була не з простих, — пригадує Сергій Тертишний. — Жінка перебувала у важкому стані — еклампсії (передродових судомах, що однаково загрожують життю матері та дитини. — Авт.). Швидше за все, вагітність проходила не зовсім гладко, але відсутність доступної медичної допомоги не дозволила вчасно діагностувати і попередити розвиток цього небезпечного стану».
Через сім хвилин після інтенсивної передопераційної підготовки на світ з’явився малюк — слабенький, у стані глибокої депресії, зі шкірою ціанотичного відтінку. Ще три хвилини в операційній тривала боротьба за життя дитини, а потім у приміщенні пролунав крик новонародженого. Тим часом стан жінки, яка тяжко перенесла операцію, залишався нестабільним. Протягом післяопераційного періоду українські військові лікарі спільно зі своїми афганськими колегами робили все можливе, щоб нормалізувати стан породіллі, а наступного дня жінка прийшла до тями і побачила свою дитину. А через тиждень матір із дитиною у задовільному стані виписали додому.
Про те, як український військовий лікар–хірург Сергій Тертишний став рятівником і братом по крові тринадцятирічній афганській дівчинці, у черговому листі розповів його колега. Трохи більше місяця тому до афганської лікарні потрапила тринадцятирічна дівчинка, яку в горах вкусила отруйна змія. Справа ускладнювалась тим, що малу пацієнтку привезли до лікувального закладу лише на третій день від моменту укусу — у досить важкому стані. Дитина була бліда, з високою температурою тіла й прискореним диханням.
За словами майора Дмитра Кучумова, внаслідок дії зміїної отрути в дівчинки сформувалася обширна зона циркулярного некрозу (омертвіння клітин) від пальців стопи до верхньої третини лівої гомілки. Хвора нога дуже набрякла і майже не ворушилася, пальці втратили чутливість. Навіть незначні повороти чи інші зміни положення тіла спричиняли в дитини гострий біль.
Доктор Якубі зі свого досвіду припустив, що дівчинку може врятувати тільки ампутація ноги. Утім батько дитини категорично заявив: «Або вона буде з ногою, або помре з волі Аллаха. На ампутацію я не погоджуюся». Тоді афганський лікар довірив життя пацієнтки армійським медикам. Наступного ж дня українські військові лікарі близько чотирьох годин «чаклували» над ногою дівчинки. Після операції старший лейтенант Сергій Тертишний та майор Дмитро Кучумов майже кожного дня приїжджали до лікарні й слідкували за станом хворої. Загалом одужання відбувалося без ускладнень. Дівчинка навіть почала самостійно ходити по палаті, чим приємно здивувала доктора Якубі. Афганський «айболить» до кінця не вірив, що хвора колись зможе пересуватися без милиць, а тут таке диво.
Щоправда, наших лікарів дуже непокоїла анемія, яка розвинулася внаслідок токсичної дії зміїної отрути. Зробивши в черговий раз аналіз крові, вони дійшли висновку, що через низький показник гемоглобіну дівчинці необхідне переливання крові. Але хто буде донором? На щастя, ця проблема розв’язалася швидше, ніж очікувалося. З’ясувалося, що кров лікаря Сергія Тертишного має ті ж групу і резус–фактор, що й кров потерпілої. Тож український офіцер запропонував свою допомогу. Батько дівчинки спочатку сумнівався, але зрештою дав згоду.
На початку вересня майор Дмитро Кучумов зробив забір крові у товариша в польовому таборі, а потім офіцери поїхали в Чакчаран — переливати кров дівчинці. Через два дні після процедури в пацієнтки покращився апетит, поліпшився настрій. Проте лікування необхідно було продовжувати: медики щодня робили перев’язки, вводили антибіотики. Оскільки у дитини було обширне пошкодження м’яких тканин гомілки і стопи, вона потребувала декількох відновних операцій — багаторазової шкірної пластики.
Нещодавно до Чакчарана завітав головний хірург однієї з лікарень міста Герат. Побачивши дівчинку, яка практично одужала, він сказав, що українські військові медики зробили неможливе: зберегли і життя, і ногу пацієнтки. Виконавши першу операцію з пересадки шкіри, українські лікарі домовилися з приїжджим фахівцем про подальше лікування дівчинки в його лікарні. Родина потерпілої спочатку відмовлялася їхати до Герата, але після чергової розмови з доктором Якубі усвідомила, що головне — це здоров’я їхньої дитини.
Український миротворчий персонал входить до складу Міжнародних сил зі сприяння безпеці в ісламській Республіці Афганістан (ISAF) із травня 2007 року. На сьогодні український миротворчий персонал складається з трьох офіцерів. Один проходить службу у штабі Міжнародних сил (м. Кабул), ще двоє — військові лікарі — у місті Чакчаран у складі литовської групи з відновлення провінції Гор. Загалом група налічує близько 180 осіб.
Протистояння навколо можливої ліквідації Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру №2 відбувається у кількамісячному вимірі. Працівники диспансеру просять передати з обласної комунальної власності у міську цілісний майновий комплекс, щоб і майно, і приміщення залишились на місці, а колектив працював там і надалі. Вони згодні на реорганізацію чи оптимізацію, аби лише тубдиспансер не ліквідували. >>
До 30% антибіотиків орального застосування продаються у США за неправильно виписаними рецептами. Помилкова діагностика на невідповідний рецепт на антибіотики є головною причиною виникнення резистентної стійкості мікроорганізмів на антибіотики, випливає з дослідження, результати якого подані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). >>
Кліщі вже прокинулися, активізувалися і готові атакувати. Під прицілом їхніх укусів — не лише любителі влаштовувати пікніки в лісі, а й ті, хто звик просто прогулюватися в міському парку чи сквері. Лікарі звертаються увагу, що з кожним роком кількість людей, яких покусали кліщі в місті, зростає. >>
«Хворіти сьогодні особливо дорого, навіть не враховуючи вартості ліків, на звичайний похід у поліклініку зараз потрібно викласти мінімум 300 гривень», — такими враженнями діляться між собою українці в бесідах те-а-тет, такими повідомленнями нині завантажена чи не вся інтернет-мережа. >>
Улюблений вітчизняний спосіб заговорити тему: спростовувати неіснуюче або почати планувати давно існуюче. Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? >>
