Німецька культурна окупація

Із вересня по листопад Німецьке посольство в Україні разом із Гете–Інститутом проведуть по всій Україні низку культурних заходів. До Тижнів німецької культури в Україні німці готувалися останні п’ять років. Що з цього вийшло і на які результати вони очікують, «УМ» розпитала у першого секретаря Посольства Німеччини в Україні, «найбільш музичного дипломата і найдипломатичнішого музиканта» Жана П’єра Фрьолі, який у рамках фестивалю презентував свій джазовий компакт–диск «Тріо в Чернівцях», де зіграв партію на гітарі.

Дойче–культура всеукраїнського масштабу

— 100 заходів у 15 містах України. Такого масштабного дійства в Україні ще не було. Це є звичним явищем для Німеччини?

— Ми хочемо продемонструвати інтенсивність німецьких культурних зв’язків не лише на столичному рівні, а й у всіх інших регіонах: Донецьку, Одесі, Львові та невеликих містах України. Під час літнього сезону в Німеччині відбувається чимало фестивалів, причому у найрізноманітніших сферах культурного життя. Для німців це — звичайна справа. Але якщо подивитися на український фестиваль, який триватиме два місяці, можна судити про масштаби цієї події. Заплановано стільки заходів, які нереально вмістити у два тижні, як це часто буває під час фестивалю. Маємо задум проводити такі заходи щорічно.

— Чи в інших країнах Німеччина так само активно презентує свою культуру?

— Тиждень німецької культури є і в інших країнах, але тут дуже багато залежить від посольств Німеччини і Гете–інститутів, які діють у тій чи іншій країні. Посольства беруть на себе основну частину роботи. У цьому їм допомагає Федеральний уряд Німеччини. На Тижні німецької культури в Україні німецький уряд виділив 200 тис. євро.

В Україні нас підтримує Мініс­тер­ство культури і туризму.

— Мабуть, тому в рамках Тижня буде виступати німецький оркестр Бундесверу, тоді як в Україні військові оркестри до фестивалів долучаються тільки на державні свята.

— Ми хочемо охопити не тільки культурні події, а й усі аспекти наших зв’язків. Той факт, що в рамках Тижнів німецької культури відбудуться виступи військової оркестрової служби Бундесверу спільно з Президентським оркестром Збройних сил України, є яскравим свідченням чудового співробітництва між військовими відомствами. Відбудуться два концерти. Один із них — 13 вересня у консерваторії, інший — наступного дня на літньому майданчику в Маріїнському парку.

— Чия була ідея залучити до Тижнів Андрія Жолдака з його новою виставою «Войцек»?

— Ідея інсценізації — наша спільна — Андрія і моя. Дійшли висновку, що було б чудово, коли б Андрій зробив постановку якогось відомого німецького твору. Зупинилися на п’єсі Георга Бюхнера «Войцек». Хоча розмірковували і про «Фауста» Гете на київській сцені.

— Як відбуваються репетиції вистави «Марат/де Сад» із німецьким режисером, акторами Мюнхенського театру і Київського театру російської драми ім. Лесі Українки?

— Німецькі актори і режисерка Катрін Кацубко вже чотири тижні як прибули в Україну і репетирують виставу. «Марат/де Сад» вони готують російською і німецькою мовами, щоб виставу змогли побачити як в Україні, так і в Мюнхені.

Мета — інтенсивний діалог

— На попередніх Форумах видавців у Львові німецьких письменників представляли Юрко Андрухович та Юрко Прохасько. Як буде цього разу?

— Німецька література може прожити і без Андруховича з Прохаськом, але так чи інакше вони беруть активну участь у німецько–українському літературному обміні. Це відомо як нам, так і їм. У нас уже склалося співробітництво з пані Коваль. Цьогоріч передбачена участь німецького представника на відкритті Форуму книговидавців. Та ми не зацікавлені у тому, щоб домінувати на цій події. Ми хочемо інтенсивного діалогу з видавцями, іншими письменниками. Дехто з німецьких авторів при­їде хоча б для того, щоб подивитися на повсякденне життя Галичини, вдихнути її повітря.

— Після Тижня німецького кіно йтиметься про ко–продюсерство чи спільні проекти?

— Ідеться про великий фестиваль художніх стрічок і телефільмів. Після Києва ми покажемо цю програму в жовтні у п’яти інших містах України — Харкові, Дніпро­пет­ров­ську, До­нецьку, Львові та Одесі. Буде проведено форум фахівців, де обговорюватимуть можливість спільного виробництва й обміну режисерами. Тиждень німецького кіно відкриється 25 вересня показом стрічки «Дике життя».

— У нас не настільки розвинена сучасна кіноіндустрія, щоб ви мали від України зиск у процесі обміну.

— Німецький кінематограф має давні традиції в Європі. На власному прикладі переконалися, що спільне кіновиробництво може бути успішним. Німецькі фільми, які стали відомими у світі, не є суто німецькими. Це результат співпраці з Францією, де виділяються великі державні кошти на розвиток кінематографа. Важливо, щоб в Україні створювалися відповідні структури, з’являлися кіностудії, — тоді процес піде.

— Чому в музичній частині Тижнів переважає класична музика? Народна музика у вас програє класиці?

— Навпаки, вона користується надзвичайною популярністю і навіть утворює комерційний сегмент на території країни. Регулярно проходять фестивалі народної музики, на які прибувають тисячі людей. Коли ми міркували над тим, що включити до музичної програми і чи включати народну музику, то зрозуміли, що це краще робити влітку. Все водночас не можна показати. Наразі представимо ті колективи, які нам удалося залучити.

І джаз, і мен, і опера на додачу

— У програмі зазначено велику кількість джазових концертів у регіонах України. Чи будуть у тому числі й ваші виступи з колективом «Фрьолі й товариші»?

— На Тижнях німецької культури в Посольстві я презентую свій альбом «Тріо в Чернівцях» і більше ніде не виступатиму. Найвідоміший колектив БіГ–бенд ВДР із міста Кельн виступатиме в Донецьку і Києві. Столицю також не обмине відомий німецький джазмен Гендрік Меркенс, який зараз живе в Америці і прибуде в Україну на джаз–фестиваль у Вінницю. У Києві виступатиме Лейпцизька опера, якої не побачать в інших містах України.

— Вхід на більшість подій — за запрошеннями. Виходить, що Тижні німецької культури розраховані на вибраних?

— Кожен, хто виявляє зацікавленість до якоїсь події, де вхід за запрошеннями, може звернутися до посольства чи інституту. Запрошення потрібні з організаційної точки зору. Ми маємо скласти списки, хто точно буде на даній події, тому навіть тих, кого персонально запрошуємо, просимо напередодні підтвердити свою присутність.