Володимир Геворгізов: Повернення на Олімпіаду — для нас уже успіх

На тлі медальних здобутків українців у Пекіні майже непоміченим залишився виступ наших олімпійців у видах спорту, де зірок із неба вони не хапали. Зокрема, мало кого зацікавив ранній виліт наших представників настільного тенісу. Та коли дізнаєшся, що востаннє вітчизняні майстри малої ракетки потрапляли на Олімпіаду вісім років тому, то на ці результати подивишся по–іншому. Про стан пінг–понгу в Україні кореспондент «УМ» розпитував Володимира Геворгізова, який із 2006 року очолює нашу збірну, а загалом улюбленому виду спорту віддав близько 40 років.

«Коу Лей у Китаї не є кимось особливим»

— Володимире Юрійовичу, який головний підсумок виступу наших тенісистів у Пекіні?

— Вважаю, вже сам факт участі українців в Олімпійських іграх є успіхом. До того ж ліцензії до Пекіна здобули одразу троє наших спортсменів. Перед цим востаннє на Олімпіаді ми виступали 2000 року, де Україну представляла всього одна тенісистка.

— Яким же чином вдалося досягти такого солідного представництва в Китаї?

— Спочатку на травневому відбірковому турнірі в Будапешті путівки вибороли 17–річна киянка Маргарита Песоцька й натуралізований китаєць Коу Лей. Харків’янка ж Тетяна Сорочинська, як кажуть, сіла в останній вагон. В Угорщині вона стала 18–ю, що не дозволяло їй зіграти на Олімпіаді, але перетворювало на «першу запасну». Проте через відмову від участі в Іграх спортсменок із більш високим рейтингом вона також потрапила до Пекіна.

— Багатьох зацікавила поява під українським прапором китайця...

— Коу Лей уже майже чотири роки виступає в донецькому клубі «Норд». Попри свій доволі молодий вік (йому лише 21), до цього він ще встиг пограти в англійському клубі. Торік китаєць висловив бажання стати громадянином України й у грудні отримав паспорт із тризубом.

За нашу країну Коу Лей вперше зіграв на турнірі в Словенії. Приїхавши туди з нульовим рейтингом, оскільки ще не виступав за жодну збірну, посів друге місце серед юнаків віком до 21 року. Після чого одразу став 245–м номером світового рейтингу. Уявляєте, який ривок! У складі збірної України він грав і в себе на батьківщині (в Гуанчжоу) на командному чемпіонаті світу. Путівку на Олімпіаду здобув, посівши на згаданих змаганнях у Будапешті 13–те місце.

— Невже Коу Лей настільки сильний гравець, що всі українці йому поступаються?

— Коу — спортсмен доволі високого рівня, надто ж як для України. Хоча в самому Китаї він не є кимось особливим — там надзвичайно багато сильних тенісистів. Чимало з них перебираються за кордон і грають за інші збірні — від Австралії до Польщі.

Звісно, в Україні є й свої тенісисти. Зокрема, львів’янин Олександр Дідух чи сумчанин Іван Катков майже нічим не поступаються тому ж Лею. Обоє мали шанс вибороти олімпійські ліцензії, але на змаганнях їм трішки не пощастило.

— На Олімпіаді Коу Лей програв у першому ж матчі. У чому причина невдачі?

— Справді, він дивовижним чином поступився конголезцеві, який розташовується у четвертій сотні рейтингу (Лей посідав тоді 134–й рядок). Вочевидь, виступаючи фактично в себе вдома, він просто, як кажуть, «перегорів» і не впорався з нервами. Тож виступ Коу Лея є незадовільним: хоча б першого суперника він мав обіграти.

«У китайців міцніші нерви»

— А як ви оцінили виступ дівчат?

— До них у мене немає жодних претензій — вони відіграли відповідно до своїх сил. У першому колі Песоцька й Сорочинська доволі легко, з рахунком 4:0, подолали представниць Казахстану та Єгипту. Але вже на наступному етапі їм довелося зустрітися з більш серйозними суперницями — натуралізованими китаянками з Італії та Іспанії. Наші дівчата дали їм бій, але поступилися.

— У чому полягає секрет феноменального успіху азійських команд?

— Насправді китайські тенісисти готуються за методикою, розробленою ще за часів Радянського Союзу. Але в них є й свої особливості — бойовий характер, міцні нерви, залізна дисципліна, стійка психіка. І це те, чого, на жаль, інколи бракує нашим гравцям. Та й тренуються тамтешні спортсмени в чудових умовах, про які ми можемо лише мріяти.

— Але, кажучи про поразку Коу Лея, ви згадуєте про нервування, хоча він є представником китайської школи...

— Наразі я не можу однозначно назвати причину його поразки. Після Олімпіади я ще не розмовляв зі Коу Леєм. Можливо, на результат вплинуло те, що за тривалий час виступів в Україні тенісист перейняв наш менталітет.

«Олімпійські ліцензії у нас завойовують навіть 17–річні»

— Давайте тепер звернемося до наших повсякденних проблем. У якому стані зараз перебуває український настільний теніс, у яких регіонах розвивається?

— Лідер вітчизняного настільного тенісу — донецький клуб «Норд». Існує він завдяки підтримці депутата Верховної Ради Валентина Ландика. У Донецьку створена інфраструктура належного рівня — тренери працюють і з маленькими дітлахами, і з визнаними майстрами гри.

Розвивається теніс у Києві, Дніпропетровській, Луганській, Харківській та Львівській областях. Дуже прикро за Суми, де ледь існує команда «Локомотив». Ще кілька років тому сумчани були чемпіонами України, а тепер, за відсутності елементарного фінансування, клуб на межі краху.

— Але хіба настільний теніс вимагає настільки потужного фінансування?

— Ми не футбол, на який у нас витрачають величезні кошти. Зате, як бачите, на відміну від футболістів, завойовуємо олімпійські ліцензії. Насправді наш вид спорту не потребує великих стадіонів чи тренувальних баз. Аби поставити тенісний стіл та купити ракетки, не потрібно мати захмарної суми. Та навіть такого невеликого вливання у деяких регіонах бракує. Хоча настільний теніс як захоплюючий і видовищний вид спорту може залучати до своїх лав велику кількість дітлахів, оберігаючи їх від негативного впливу вулиці.

— Яким ви бачите розв’язання цієї проблеми?

— Усе дуже просто. Якщо поставити в кожній школі тенісний стіл і дати школярам можливість просто повідбивати м’ячик на перервах і після уроків, то в них не буде часу думати про якісь дурниці. А там, дивись, і до спортивної секції хтось запишеться. Таким чином, гадаю, можна відродити спортивну славу України.

Якщо ж не підтримувати дитячий спорт, то ми не матимемо фундаменту, на якому творитимуться нові перемоги. Сподіваюся, що після Олімпіади в Пекіні державні чиновники приділятимуть настільному тенісу більше уваги.

— Стосовно майбутнього. Чи підростає в нас гідна зміна нинішнім майстрам?

— Звичайно, молоді та перспективні тенісисти в Україні є й будуть. Адже у нас працює чимало справжніх фанатів своєї справи — тренерів, які займаються розвитком і популяризацією улюбленого виду спорту. І їхня праця вже приносить позитивні результати.

Наша команда дівчат віком до 18 років стала перемож­ницею чемпіонату Європи, що в липні відбувся в Італії. У фіналі українки переграли супер­ниць з Німеччини, де настільний теніс на дуже високому рівні. Крім того, одна з цих дівчат, Маргарита Песоцька, тріумфувала і в особистих змаганнях, і в парі зі словацькою спортсменкою. Не дивлячись на свій юний вік, киянка пробилася на Олімпійські ігри, а це вже багато про що говорить. І, певен, це не межа її можливостей.