Ці дівчата люблять військові козацькі походи і навіть навчилися керувати величезною бригантиною. (Фото Володимира ГНАТЮКА.)
Не так просто подолати стереотип, що сучасні діти більше захоплені віртуальними забавками і гають дозвілля у нічних клубах, ніж захоплюються «патріотичними іграми». Однак у «Дніпровській Січі» цю думку спростовують. Тут не «грають у козаків», а через походи, військові ігри і пісні біля вогнища виховують у школярів любов до рідного краю, традицій та історії.
І відбувається це вже понад п’ять років — стільки в гімназії №283 у Деснянському районі Києва діє Всеукраїнська громадська козацька дитяча організація «Дніпровська Січ».
«Сьогодні, коли Збройні сили скорочуються, а всі військові ліцеї переходять на місцеві бюджети, потрібна альтернативна система військового виховання, яка не вимагає великих коштів, — переконаний президент Міжнародного благодійного фонду «Козацький» Ігор Левицький. — Це якраз і бере на себе «Дніпровська Січ».
У гімназії № 283 фактично адаптували програму військового ліцею до загальноосвітньої школи. У козацькі класи учні переходять відразу після закінчення початкової школи. Кожен із таких класів (або загонів) носить ім’я видатної історичної постаті — Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Петра Сагайдачного. Такі групові об’єднання, на думку пана Левицького, мають свої переваги, адже діти отримують базову військову освіту, уникнувши армійської дисципліни. «Якщо додати до цього участь козачат у спортивних секціях, театральних гуртках, туристичних клубах, посвяту в козаки, на якій вони дають козацьку обітницю, подорожі місцями козацької слави, спілкування із своїми ровесниками з Російської Федерації, Білорусі, стане зрозумілим прагнення національно свідомих патріотів України долучитися до виховання дітей, як це робили наші пращури», — переконаний директор гімназії Володимир Гнатюк.
Пан Володимир каже, що в його навчальному закладі такі дисципліни, як «Військова етика та психологія», «Історія українського війська», «Захист Вітчизни», є обов’язковими. І хоча ці предмети викладають факультативно, однак учні, які їх прослуховують, отримують відповідний запис до атестату, що значно спрощує їм вступ до вищих військових навчальних закладів.
На сторінках часопису «Дніпровська Січ» члени організації розповідають про свої досягнення у навчанні, творчі надбання, розмірковують про минуле і сучасне України, будують плани на майбутнє. Їм є про що розповідати: члени дитячої козацької організації брали активну участь у Першому Міжнародному з’їзді православної козацької молоді, який відбувався у російському Азові, Всеукраїнському з’їзді православної молоді в Києві, Всеукраїнському форумі громадських дитячих організацій. Юні козаки кажуть, що живе спілкування зі своїми однолітками краще за різні гасла і лекції, переконує їх у тому, що кожен із них — хоч і маленька, але частинка свого народу, який має тисячолітню історію і може пишатися вчинками героїв минулих поколінь.
«У своїй «Дніпровській Січі» ми маємо змогу подорожувати на козацькій бригантині «Почайна» по Дніпру, — каже Тетяна Сахно. — Я живу в Києві не один рік, але тільки з борту нашої шхуни відкрила для себе, які прекрасні картини древнього Подолу і Печерська. Декому з дівчат навіть пощастило керувати величезною бригантиною, стоячи за штурвалом. Ми і після закінчення гімназії залишимось в організації».
Її колега Олександр Кучерук називає «Дніпровську Січ» найкращою знахідкою у своєму житті. «Це єдина сім’я розумних, винахідливих і кмітливих. Мені подобається вивчати нові предмети — «Історія українського війська» та «Основи військової етики і психології». А наші свята — то щось особливе. Участь у них разом із нами часто беруть артисти Державного академічного ансамблю пісні й танцю МВС України, духовий оркестр. Хіба таке забудеш? Це навіть краще, ніж смачна козацька каша, яку варимо на вогні, співаючи пісні».
«Найголовніше — вдалося відкрити для молодого покоління феномен козаків. Проте скільки ще шкіл не охоплено, — шкодує Ігор Левицький. — А якби у кожній школі вивчали подібні дисципліни, коли б учень ішов до свого навчального закладу з радістю — зникла б проблема вуличних дітей... Адже що більше дитина захоплена, зацікавлена якоюсь важливою справою, то більше користі вона принесе суспільству, коли виросте».
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
