...Як із гори котиться

Назву товариства його засновники позичили з давньогрецької мови. «Динамо» — «сила в русі». Гірськолижний спорт — це рух, це швидкість, за яку на вулицях мегаполісів штрафують даішники. Але щоб її забезпечити, спочатку треба вилізти на гору. Чимось це нагадує процеси, які сьогодні відбуваються в фізкультурно–спортивному товаристві України з античною назвою. Хтось довго й наполегливо дерся в гори, створюючи там спортивні бази, де виховували гірськолижників світового рівня, а сьогодні їхні наступники гарячково намагаються позбутися цього багатства. Так би мовити, здійснити швидкісний спуск. Чи зможе після цього «Динамо» знову піднятися до колишніх висот?

До болю знайоме слово — «реструктуризація»

Ветерани «Динамо» стверджують, що сьогодні до керівництва ФСТ прийшли прибічники роз­продажу його майна. Як аргумент, наводять останню позачергову конференцію Центральної ради Товариства, що відбулася 26 червня в Запоріжжі. Захід виявився дещо нестандартним. По–перше, його неодноразово відкладали впродовж двох місяців. Для чого, якщо він «позачерговий», тобто невідкладний? По–друге, незрозуміло, до чого тут Запоріжжя — регіональним керівникам, особливо із західних областей, до Києва добиратися значно простіше. По–третє, на конференцію не приїхали представники з жодної іншої силової структури, окрім МВС (Товариство, окрім міліції, включає ще СБУ, прикордонників, податківців і митників). Зрештою, порядок денний погано асоціюється з поняттям позачерговості: обрати заступника голови ЦР і затвердити перелік «динамівських» об’єктів для продажу. Точніше, надати право Центральній раді товариства розпоряджатися його майном на власний розсуд (до речі, заступником, з другої спроби, обрали саме прибічника швидкісного розпродажу динамівського майна Володимира Псюка).

— Назвали проект продажу «Програмою реструктуризації спортивних об’єктів Товариства «Динамо», — розповів керівник спортклубу Прикордонних війсь­к Микола Подоляк. — В одній графі наведено коротку характеристику бази — балансова вартість, розміри земельної ділянки і т.д. У другій — пропозиція... У «Програмі» 52 об’єкти; з них навпроти 46–ти стояло: «продати; продати; продати...» Навіть не «розглянути питання про інвестиційну діяльність».

На щастя, рішення «зарубали» заступник міністра Михайло Клюєв і начальник УМВС Києва Віталій Ярема. Не допомогло навіть посилання першого заступника голови ЦР Валерія Булка (в Раді він представляє СБУ; має т.зв. право динамівських документів, але з попереднього місця роботи його чомусь «забули» звільнити) на міністра МВС. Мовляв, той давав вказівку: «продавати».

— Але ж, я знаю, Луценко просто сказав: «Давайте зробимо інвентаризацію всіх наших спортивних споруд, і те, що непотрібно...» Ні, не «продамо» він сказав, а «Давайте знайдемо інвесторів. А гроші акумулюємо в ті об’єкти, що потрібні для товариства, для наших шкіл». Але є в нас люди, які зрозуміли слова міністра по–своєму. Швиденько, телефоном, з’ясували, що можна продати, швиденько склали список, який хотіли пропустити через конференцію. От тільки базу в Славському все ж дозволили... «реструктуризувати».

Рай для слаломістів

Одна з центральних вулиц­ь смт Славське Сколівського району, що на Львівщині, носить ім’я Анатолія Архангельського. Анатолій Васильович ще в 70–ті роки працював першим заступником голови Львівської обласної ради ФСТ «Динамо» (зазвичай обласні товариства очолюють начальники УВС, а конкретну роботу зі спорту ведуть їхні заступники). Створення у Славському потужної гірськолижної спортивної бази — його заслуга. Це знаменита база. Левова частка світових досягнень гірськолижників колишнього СРСР і нинішньої СНД мають «славське» походження. Усіх не перелічити, назву лише найвище: срібним призером Олімпіади 1994 р. в норвезькому Ліллехамері стала вихованка місцевої спортивної школи Світлана Гладишева. Щоправда, на той час вона вже виступала під російським триколором...

Славське наче створене для гірськолижного спорту: класичний «альпійський» рельєф, гори навкруги висотою понад кілометр (серед яких і героїчна Маківка) зі схилами завдовжки по два і більше кілометрів; сніг лежить по чотири місяці на рік; при застосуванні спеціальної техніки термін можна подовжити до півроку. Власне, переваги бази свого часу засвідчила Міжнародна федерація лижного спорту, сертифікувавши шість гірськолижних трас — практично для всіх дисциплін (чоловічих і жіночих), окрім швидкісного спуску. Щоправда, сьогодні вони вже потребують перереєстрації, однак це легше, ніж створювати щось нове, і потім це нове «виводити у світ». Але...

«Сила в русі»

Сьогодні рух як такий у Славському непомітний. Го­ловний корпус не те щоб здавався запустілим, але й колишнього шарму в ньому немає. Тим більше в порівнянні з приватними готельними комплексами навколо. Тільки паркан навпроти фасаду милує око сучасним дизайном. Правим флангом паркан упирається в магазин, назва якого погано гармонізується зі спортивним призначенням комплексу: «Алко–маркет». Добрі люди (на умовах суворої анонімності) показали мені спортивний зал. Те, що зі стін його фарба сповзає дрантям — не така вже й біда, але чиїсь турботливі руки перетворили зал ще й на звалище мотлоху. Тепер для спортивних занять тут елементарно не вистачає місця.

Ті ж самі добрі люди розповіли, що горілчаний магазин, з дозволу першого заступника голови Львівської облради «Динамо» Володимира Псюка, відкрив начальник бази. До слова, славська база «Динамо», як кузня героїв–олімпійців, звільнена від оподаткування. Забув спитати в селищного голови, чи платить за землю під «Алко–маркетом» його власник?

Утім інфраструктура комплексу дозволяє заробляти гроші на гірському туризмі значно більше, ніж горілка. Власне, вона й заробляла недавно від 600 тисяч до мільйона річного прибутку: крісельні підйомники, витяги, катання, прокат лиж... Навіть у літні місяці тисячами з’їжджалися сюди відпочивальники з навколишніх курортів, включно з Трускавцем, подивитися на краєвиди з маківки гори Тростян (друга за висотою в цьо­му секторі Карпат — 1239 метрів над рівнем моря), подихати цілющим повітрям, шашлики на полонині посмажити... Біля станції на туристів із нетерпінням чекали місцеві власники УАЗиків та «Нив» (жоден «лендкрузер» не продереться до підйомника по тамтешніх дорогах). Бабусі із дарами своїх садів та городів. Усе — незайва копійка до сімейного бюджету; та й муніципальному щось із того перепадало. Тепер не перепаде.

До речі, домігся облаштування в Славському зупинки на магістралі Київ—Львів—Чоп усе той же Архангельський. Чи багато курортів можуть похвалитися такою розкішшю: з поїзда — і просто в гори? Сюди без пересадок можна доїхати з Києва, Львова, здається, з Харкова й Одеси. Ну й електрички... Здавалося б, в умовах підйому економіки тут такий бізнес–проект можна організувати — де там тому «Буковелю». Але «Буковель», не маючи ні надійного сполучення, ані достатньої готельної бази, процвітає. А в Славському база «Динамо» хиріє.

Пов’язують занепад бази з приходом до керівництва Львівською радою ФСТ згаданого Володимира Псюка. Авторові цих рядків не пощастило з ним зустрітися. Зокрема, тому що з часу червневої конференції він став киянином. Утім, звинувачувати п. Псюка в бездіяльності було б перебором. Він діяв. Наприклад, вісім років тому, вибивши з начальства мільйон «на розвиток», він придбав снігові гармати (устаткування для вироблення штучного снігу). Злі язики стверджують, що устаткування можна було купити втричі дешевше, причому таке, що не потребує потужних компресорів, але це не принципово: снігова «артилерія» досі іржавіє на складі.

Фунікулер, придбаний в австрійському Ішглі, іржавіє під відкритим небом на задньому дворі славської бази усього півтора року. Слід визнати, обладнання 1983 року випуску виглядає як нове.

Запас міцності

Кажуть, Володимир Іванович навіть інвесторів знаходив, але не зумів з ними порозумітися. Селищний голова Славська Михайло Кінаш, на очах якого розгортається епопея, помітив: — Скільки «Динамо» існує — практично нічого нового вони не поставили, а використовували те, що було придбано в 70–х роках. Із тих грошей, що зароблялися, можна було потихеньку відкладати якісь проценти, але цього не було зроблено. Десь років три тому «Динамо» не захотіло віддати базу інвесторові з Австрії за просто так. Видно, там були в них якісь торги — я цього не можу сказати. Але десь, за чутками, не змогли поділити розподіл коштів. На той час суму інвестицій не озвучували. Але перший етап плану був затверджений. Тільки насправді ніхто там нічого не робив. Через занепад «Динамо» пригальмовується розвиток туристичного бізнесу в Славському. — Не їдуть відпочивати сюди люди, які мають багато грошей. Бо тут немає потрібного сервісу. Треба розвивати інфраструктуру, будувати нову...

Що здалося найбільш сумним про місцеву динамівську спортшколу, ту саму, що виховала Світлану Гладишеву, Михайло Степанович говорив у минулому часі: «Була. Практично там тренується 10—20 дітей. На якомусь ентузіазмі. База втратила фінансування — держава не підтримує. За останні 5—6 років утрачено цей ресурс. А раніше вона ж звалася школою олімпійсь­кого резерву. Статусу ніхто не позбавляв, але реально...»

От цього не можна було допускати за жодних економічних обставин. Річ навіть не в тім, що таким чином ми втрачаємо майбутніх героїв спорту — ми громадян ризикуємо втратити. Що ж до економіки... Зі школи виходять готові інструктори для різноманітних гірськолижних курортів. З урахуванням усезростаючої моди на гірські лижі — непоганий резерв для туристичного бізнесу.

Ну і наостанок. Підготувати цей матеріал мене попросили ветерани «Динамо». З Києва, зі Льво­ва. Боляче людям дивитися, як руйнується товариство, якому вони віддали по тридцять–сорок і більше років життя. Чи це не аргумент?