Фарт у спадок

Що не кажіть, а у львівського стадіону «Україна» таки є щось особливе. П’ять матчів провела тут наша збірна й здобула п’ять перемог. Причому двічі бажаний результат українці виривали на останніх секундах. Можливо, головна арена галицької столиці стане для «синьо–жовтих» чимось на зразок хорватського «Максимира», на якому наші суперники по відбірковій групі не програли жодної офіційної зустрічі. Думається, навряд чи хтось відмовився б, аби у Львові наші футболісти отримували додатковий заряд упевненості у власних силах.

Різнобарвний Львів

Про старт нашої збірної у відбірковому циклі чемпіонату світу можна було здогадатися ще на київському вокзалі. Серед пасажирів потягів на Львів то тут, то там майоріли синьо–жовті прапори й шарфи української команди. Після прибуття до Галичини не виникало жодних сумнівів у тому, яка подія сьогодні буде найголовнішою — центр міста був повністю й надійно окупований футбольними фанатами.

Прихильники білоруської команди спочатку з’являлися поодинці, але ближче до матчу стали підтягуватися до головних вулиць. Значна частина «сябрів» прибула на виїзд не з державним прапором Білорусі, а із забороненим у цій державі опозиційним біло–червоно–білим стягом. Сумнівно, що подібні кольори можна буде побачити на матчі в Мінську — в країні «вусатого демократа» Лукашенка за подібні вчинки доводиться відповідати перед міліцією.

Такі скупчення фанів різних команд принесли звичні результати. Сутички почалися біля львівського автовокзалу, а пізніше українці закидали пляшками групу білоруських «ультрас» у центрі міста. Проте офіційних повідомлень про постраждалих не надходило.

«Плями» на трибунах

Стадіон «Україна» вразив великою кількістю незаповнених місць. Швидше за все, головною причиною цього стали ціни на квитки — за вхід до найдорожчих, центральних, секторів потрібно було заплатити 200 гривень. Але ті 23 тисячі, що прийшли на поєдинок, викладалися на повну — весь стадіон співає гімн тільки у Львові.

На свою першу офіційну гру як головний тренер збірної Олексій Михайличенко виставив практично той самий склад, що двома з половиною тижнями раніше на цьому ж стадіоні мінімально переграв поляків. Зміни носили вимушений характер: травмованих захисника Дмитра Чигринського з «Шахтаря» та півзахисника «Таврії» Дениса Голайда замінили дніпропетровці Андрій Русол і Максим Калиниченко.

Стосунки в українців із білорусами складалися непросто: всього дві перемоги в п’яти протистояннях (при двох нічиїх і одній поразці). У перші хвилини матчу гра нашої збірної не вразила, а моментами взагалі змушувала непокоїтись. Білоруси, щоправда, теж запам’яталися переважно вмілою та чіткою обороною. А відбитий П’ятовим плечем м’яч після дальнього удару лише налякав голкіпера й наших уболівальників. Хоча з такими ударами воротар збірної повинен справлятися спокійно. За весь перший тайм наші хлопці відзначилися хіба що напівмоментами Калиниченка й Михалика. Потрібно було щось змінювати.

Щастить сильнішим

Аби підсилити атаки в перерві Михайличенко замість Калиниченка випустив Алієва — динамівець дебютував у офіційних іграх за головну команду країни. Уже перші хвилини Олександра на полі поставили запитання — чому він не вийшов у старті? Адже своїми діями київський плеймейкер відчутно загострив ситуацію біля воріт Жевнова, і саме за його участю почали виникати моменти, які справді нагадували гольові.

Почали активніше підтримувати наступальні дії й форварди, особливо після виходу на заміну в середині другого тайму Андрія Шевченка та донеччанина Євгена Селезньова. Нападник «Мілана» відзначився непоганим виконанням штрафного. Але після удару Шеви м’яч, зрикошетивши від ліктя білоруса, влетів на кутовий, а суддя 11–метровий призначати не захотів.

Здавалося, що фортуна сьогодні грає проти господарів поля. На останніх хвилинах двобою найбільш розчаровані українські вболівальники потягнулися до виходу, а білоруський сектор почав святкувати нічию. Але, коли спливала остання з трьох доданих хвилин, стадіон «Україна» вкотре підтвердив свою фартовість. Щоправда, підсобив йому в цьому й італійський рефері.

Ріцоллі вже тримав свистка у роті, готуючись повідомити про завершення гри, аж Тимощук із м’ячем рвонувся до штрафної гостей. Анатолій начебто незграбно прийняв м’яч у штрафному майданчику гостей і влучив у руку Чухлєю. Пенальті! Цікаво було б в той момент подивитися на обличчя горе–вболівальників, які не дочекалися останніх секунд гри й пішли зі стадіону.

Шевченко з «позначки» майстерно розвів Жевнова і м’яч по різних кутах воріт. Хоча місяць тому тоді ще форвард «Челсі» не забив вирішальний 11–метровий на «Кубку російської залізниці» в Москві. Цього разу нерви Андрія не підвели. Часу на спробу відігратися в підопічних німця Штанге вже не було — арбітр навіть не дозволив розвести м’яч із центра поля.

Після фінального свистка футболісти обох команд швидко зникли в роздягальнях. Лише запасний голкіпер Олександр Шовковський підбіг до трибун подякував фанатам, що підганяли його команду до перемоги. Уже завтра на нашу команду очікує нелегке випробовування у Казахстані.

ПІСЛЯМОВА

Олексій Михайличенко, головний тренер збірної України:

— Чесно кажучи, нам сьогодні пощастило. За великим рахунком, на перемогу сьогодні ми не награли. У першому таймі було помітно, що середину поля ми програємо. У нас у центрі було більше гравців креативного плану, але сучасний футбол вимагає вміти й атакувати, й захищатися.

Ми побачили, що білоруси діють організовано й по–німецьки дисципліновано. Звичайно, окрім ударів здалеку, гості нічого небезпечного біля наших воріт не створили, але і в нас гольових моментів практично не було.

У кваліфікації дуже багато залежить від стартового матчу, тому наші гравці були під тиском — як молоді, так і досвідчені. Команда не показала те, що ми хотіли б побачити. Але, найголовніше, — нам вистачило бажання, характеру, а наприкінці ще й трохи вміння, щоб досягти результату. Вихід Алієва підсилив команду — ми стали краще контролювати середину поля, налагодилася гра в атаці. Саша не показав своєї найкращої гри, але внесок у перемогу зробив. Корисно зіграв і його партнер Артем Мілевський.

Андрій Шевченко, нападник збірної України:

— Хтось може сказати, що нам просто пощастило. Однак не варто забувати, що незадовго до того, як арбітр призначив пенальті у ворота гостей, він пробачив захисникам гру рукою після мого удару зі штрафного. Ми наполегливо шукали шлях до воріт суперника, і це принесло нам успіх.

Бернд Штанге, головний тренер збірної Білорусі:

— Вітаю Україну, яка здобула три очки. Хоча я очікував, що господарі гратимуть сильніше. Ми ж хотіли зробити сюрприз, але нам не вдалося. Не пощастило, і ми дуже засмучені, що не змогли привезти додому бодай одне очко.

Різниці у грі команд не проглядалося. Ми пишаємося, що наша збірна прогресує. Кваліфікація — це марафонський біг, є підйоми і падіння. Сподіваюся, сьогодні була наша найнижча точка.

ТАБЛО

Чемпіонат світу.

Відбірковий турнір.

Група 6

Хорватія — Казахстан — 3:0 (Н. Ковач, 14; Модрич, 35; Петрич, 80)

Андорра — Англія — 0:2 (Джо Коул, 49, 59)

Україна — Білорусь — 1:0 (Шевченко, 90+4 (пен.))

Україна: П’ятов, Ярмаш, Русол, Михалик, Шевчук, Тимощук, Калиниченко (Алієв, 46), С. Кравченко, Назаренко, Воронін (Селезньов, 58), Мілевський (Шевченко, 75).

Білорусь: Жевнов, Омелянчук, Коритько (Чухлєй, 68), Кульчій, Філіпенко, Путило (Павлов, 80), Верховцев, Страханович, Кутузов, О. Глєб, Булига (В. Глєб, 72).

Суддя — Ріцоллі (Італія).

Попередження: Тимощук, 44 — Коритько, 8; Кутузов, 28; Кульчій, 88.

Львів, стадіон «Україна», 23000 глядачів

Турнірне становище: Хорватія, Англія, Україна — 3, Казахстан — 3 (2 матчі), Білорусь — 0, Андорра — 0 (2).