Ломоносов із Могилянки

Кажуть, що тепер в Українському домі надвечір, у лункій тиші серед тисяч облич святих і геніїв відчувається дивна сила. «Для Бога немає мертвих, дня Нього всі живі, — каже ініціатор виставки «Видатні українці у світі», громадський і церковний діяч Петро Ющенко. — А для нас ці постаті якийсь час ніби не існували. Образи наших святих, портрети ієрархів, літописців, князів, мислителів, полководців, поетів, винахідників припадали пилом у підвалах музеїв і спецфондах бібліотек». Тепер нація поєдналася в галереї портретів. Український дім (збудований на початку 1980–х як Музей Леніна) нарешті став відповідати своїй новій назві. Раніше тут влаштовували ярмарки послуг і товарів, торгували білизною і шкарпетками. Тоді як у московському Музеї Леніна розмістили вражаючу експозицію з історії Російської імперії. Спершу планувалося, що в Українському домі виставка–галерея пробуде місяць. Тепер вирішено, що експонуватиметься вона постійно. Отже, викладачі й учителі з початку навчального року можуть приводити сюди своїх вихованців.

Академіки з «Могилянки»

«Патріарх Вселенський, оглянувши виставку, сказав, що такого портретного православного ряду ще ніколи не бачив», — розповідає Петро Ющенко. Найбільша святиня України, завдяки якій закордон пам’ятав про Київ навіть тоді, коли Україна загрузла в рожевій масі СРСР — це Києво–Печерська лавра. Образи її засновників і фундаторів руського чернецтва Антонія (з Любеча) і Феодосія (з Василькова) можна побачити на виставці. Вони ж заснували головний собор лаври — Успенський. У 1941 році його знищили енкаведисти, скинувши вину на німців. А в 1995 році з ініціативи Національного банку створено фонд (банк тоді очолював Віктор Ющенко) на відновлення цього собору і Золотоверхого Михайлівського монастиря. На іконі «Собор усіх преподобних Печерських» можна побачити святителів і єпископів Суздальських, Новгородських, Смоленських. Вони йшли в усі кінці Київської Русі зі столиці і сюди ж поверталися святими. Ось образ Дмитра Ростовського, який написав славнозвісні «Житія святих», неподалік — портрет його батька Сави Туптала, з козацької старшини. «Подивіться, яка ротація була у вищого духовного сану, — каже Петро Ющенко. — Ось, Антоній Страховицький: архієпископ Новгородський, Чернігівський, Новгород–Сіверський, митрополит Тобольський, Сибірський. Оці архієпископи, архімандрити — це наше багатство. Майже всі вони — випускники Києво–Могилянської академії».

До речі, понад 10 президентів Російської імператорської академії наук були українці, випускники Києво–Могилянки. Закінчивши цю академію, Михайло Ломоносов написав славнозвісну «Граматику руської словесності». До речі, його прізвище надто виділяється поміж Філатових, Панфілових, Аракчеєвих. А серед козацьких прізвищ є Кривоніс, Кирпоніс, міг бути й Ломиніс... Другий відомий український навчальний заклад — Острозьку академію — відкривав разом із Костянтином Острозьким єпископ Кирило Лукаріс, який згодом став Вселенським патріархом. Серед багатьох портретів на виставці є зображення нинішнього митрополита київського Володимира Сабодана (бо він був ректором Московської духовної академії) і патріарха Філарета (був місцеблюстителем патріаршого московського престолу). Вихідці з України очолювали також Руську православну закордонну церкву.

Cтуденти — до аспірантів

Ця виставка — переворот у свідомості. Вона викликає безліч несподіваних запитань. «Цікаво, чи в когось із наших парламентаріїв чи урядовців у кабінетах є портрети наших духовних державних діячів — Володимира Великого, Ярослава Мудрого?» — питає Петро Ющенко. Більшість інших діячів, представлених на виставці, тільки–но повертаються до історичної свідомості нації. «Жодна картина, що тут є, не знята зі стіни музею. Вони стояли у темряві, без рам, серед павуків і мишей, — продовжує Петро Андрійович. — А в підземеллі ж свій температурний режим і вологість. Витягни звідти картину — вона й розсиплеться. Гадаю, для міністра культури це стало відкриттям. На місцях адміністрація слабко дбає про збереження цієї безцінної спадщини. У суспільстві ще немає розуміння того, яка це цінність».

Так, у Музеї книги і друкарства у Лаврському заповіднику випадково знайшли гравюри з портретами королеви Анни Ярославни і її сина короля Франції Філіпа з написами старофранцузькою мовою. Підбирати матеріали для виставки допомагали посольства України в різних державах, українська діаспора. Низка портретів належить пензлю відомих митців — Василя Тропініна, Миколи Ге, Івана Крамського, Івана Труша, Олекси Новаківського. Деякі роботи намалювали сучасні художники з різних областей — як правило, вони випадають із загальної експозиції через низький мистецький рівень. З часом вони будуть замінені на кращі.

З вересня галерею організовано відвідуватимуть студенти столичних навчальних закладів. Отже, виставка потребує якісного й активного інформаційного супроводу — розроблених тематичних екскурсій для різних вікових груп, каталогу, виданих масовим накладом брошур із серії «Видатні українці». А це — праця істориків, письменників, фахових редакторів. Про декого, чиї обличчя бачимо на виставці, є художні фільми: про Соломію Крушельницьку, княгиню Ольгу, князя Ярослава Мудрого, Романа Шухевича, митрополита Андрея Шептицького. Про багатьох знято документальні стрічки. Добре, якби студенти і школярі змогли переглянути їх у кінозалі Українського дому.

Два боки української медалі

За концепцією, національна галерея портретів охоплює українців, які зробили значний внесок у розвиток світової цивілізації, як правило — за її межами. Або їхній винахід чи життєвий подвиг виходить за межі національного. Можна виділити кілька груп — українці, що стали відомими на весь світ, живучи в Україні; емігранти, що прославилися, залишаючись українцями; а також народжені на теренах України, які соромилися своєї нації або ж до неї не належали. А до якої групи віднести народжених в Україні представників інших національностей, які через усе життя пронесли любов до неї? Вірменин Іван Айвазовський, грек Архип Куїнджі, поляк Юліуш Словацький, єврей із Бучача, нобелівський лауреат Йосеф Агнон? Поки що їх немає в галереї.

Українці розсіялися по світу через бездержавність. За Ярослава Мудрого літописець Нестор, лікар Агапіт, художник Аліпій спокійно працювали у стольному граді Києві і не прагнули «засіяти собою світ». Інакше стало, коли Україну по частинах завоювали сусіди і, стали витісняти з захопленої території питому інтелектуальну еліту. Дехто вивіз з України лише своє тіло. Тіло без духу — гній землі. Часто траплялося, що виходець з України, аби стати відомим, змінював прізвище, намагався знищити свій український акцент, передусім дражливе для росіян м’яке «г». У Росії такі люди допомагали поневолювати народи. Вони ж були у складі російських військ, що знищили Січ і взяли Київ у 1918 році. На виставці представлено 75 портретів генералів українського походження у війні 1812 року (копії з Ермітажу). Три адмірали — Нахімов, Ушаков і Макаров. 22 маршали СРСР, що народилися в Україні: Бойчук, Рибалко, Тимошенко, Черняхівський, Гречко, Кожедуб... Ігор Сергєєв — колишній міністр оборони Російської Федерації. Генсеки Хрущов, Брежнєв, Черненко.. Класик російської літератури Антон Чехов (його батько з села Вовча Балка на Харківщині, а мати, Пріська Шимко, — з сусіднього села). Булгаков, Олеша, Іван Бунцівський, що назвався Буніним — перший лауреат Нобелівської премії в галузі літератури в Російській імперії. Петро Столипа, який став Столипіним.

Другий бік української медалі на виставці представляють люди, які, опинившись за кордоном, ставали захисниками народів. Їх шанували, знаючи, що вони українці. Це класик японської літератури Василь Єрошенко, мандрівник, творець абетки й засновник шкіл для незрячих у різних країнах Азії. Декабристи, серед яких переважали українці. Тарас Шевченко — академік Петербурзької академії мистецтв з класу графіки, ідеолог вселюдського братерства, який поему «Кавказ» на підтримку визвольної боротьби численних гірських народів присвятив пам’яті друга Якова де Бальмена: «Не за Україну, а за її ката довелось пролить кров добру, не чорну»... До речі, батьки переможця «імперії зла» Михайла Горбачова — родом з України. Мати — Марія Гопкало, батько Горбач із хутора Горбачі на Чернігівщині.

Василь Стус, Володимир Івасюк, Іван Миколайчук зробили для світової культури не менше, ніж Міла Йовович, Володимир Висоцький, Міхаіл Булгаков (портрети яких є на виставці). Хоча світ поки що мало знає про них. Олександр Архипенко, Серж Лифар, Олександр Вертинський, Соломія Крушельницька, Федір Вовк, Святослав Гординський, Олександр Кошиць, ставши відомими у світі, наголошували, що вони — українці.

«Канцлери, патріархи, міністри, винахідники — їх тисячі, народжених в Україні. Вони стали людським капіталом, інтелектуальним ресурсом, живильною силою для інших країн і народів, — каже Петро Ющенко. — Уявімо собі, якою потужною нацією стануть українці, коли цю силу спрямують на саморозвиток!».