Сьогодні в Україні 100 тисяч дітей живуть в інтернатах і дитячих будинках. Сто тисяч обділених ласкою та ніжністю душ, незважаючи ні на що, з дня на день, щохвилини продовжують вірити і сподіватись на диво. І мріють про те, що в одну прекрасну мить зможуть міцно пригорнутися до найріднішої істоти на землі — мами. Мабуть, щось не так у нашому суспільстві, якщо невмолима статистика просто волає 100–тисячними цифрами. Кажуть, на Заході такої проблеми не існує взагалі. Чому ж тоді в нас це явище процвітає навіть сьогодні, коли проголошено стільки державних програм, коли мамам обіцяно фінансову підтримку після народження дитини?
Здавалося б, немає у світі такої сили, яка б змогла відірвати дитину від матері. Тільки маленьке дитяче серце здатне на таку велич і такий безмір любові. Ще немає оцінок, не робляться порівняння, не вишукується користь, біль і образи не затримуються в душі. А є просто мама і віра в те, що навіть це одне слово спроможне захистити маленьку людину від усього зла на землі.
Але трапляється ж у природі страшний генетичний збій, коли в тої, яка дала світу нове життя, раптом всередині з’являється пустка — ні тривоги, ні обов’язку, ані почуттів — лише холодна байдужість...