Мама — анархія, «батько» — Махно

На запитання «Як правильно говорити: гуляйпільці, гуляйполівці чи гуляйполяни?» жителі міста Гуляйполе відповідають: «Махновці!» У мальовничому містечку Запорізької області третій рік поспіль День Незалежності святкують під знаком Нестора Махна — суперечливої анархічної постаті, як зазначив один з організаторів фестивалю Олесь Доній, якій знайшли місце в нашій історії.

Тачанки не для всіх

До місця проведення фестивалю не пустили жодної додаткової «маршрутки». Не дивно було чути водія, що надривно кричав у мобільний: «Нєту у мєня мєст! Нєту!». Де починається анархія? Чи не тоді, коли виїжджаєш на зустрічну смугу порожньої і розбитої траси?

Цьогоріч щоб потрапити на територію стадіону, де відбувались святкові заходи, і встановити намети, треба було заплатити 25 гривень за намет і стільки ж за людину. Як пізніше пояснив Олесь Доній, мистецтво — це продукт, а продукт коштує грошей. За останніми підрахунками, зібрані кошти покрили понад п’ять відсотків витрат, тоді як очікувалося лише два–три відсотки. Про спонсорську підтримку третього літературно–музичного андеґраундного фестивалю Олесь Доній сказав лише те, що в Україні є меценати, які не бажають робити собі рекламу.

Покататись на тачанках — «фішках» фестивалю — могли лише «обрані», а потім на цих ексклюзивних пересувних засобах відбувалися Махновські читання поетичних творінь цих самих «обраних». А завідував цим поет Артем Полежака, в простонародді — Палєжака, який над усіма стьобався, носив чорну «косуху», позичену на кіностудії ім. О. Довженка, і стріляв із «пугача» так часто, що можна було навіть звикнути спати під ці постріли (наприкінці фестивалю зброю викрали місцеві поліціянти!). На тачанку залізали по черзі Ірина Цілик, Олесь Корж, Павло Коробчук, Андрій Любка, Олег Короташ та Сергій Жадан — на десерт. Жадан народився в День Державного прапора України. Як він сам каже, таке святкування свого 34–річчя йому до вподоби, і він уже вдруге відзначає іменини в Гуляйполі, а не в Харкові, де цього дня відбувається щось а–ля радянський парад. Сергій Жадан, мабуть, єдина літературна великокаліберна зірка на фестивалі цього року. Якщо на першому фестивалі сяяли відомі письменники, то цього року зірковим став склад музикантів та гуртів.

Ви не бачили Артура?

Під великим наметом, іменованим малою сценою, розважав публіку Лірник Сашко. Одразу по тому в Будинку культури під невблаганним шефством Палєжаки відбувалися «Гламурні Махновські читання», де можна було почути реферат на тему «Нестор Махно — перший метросексуал» чи доповідь «Творчий шлях Діми Білана як приклад анархізму в дії». І байдуже, що у віршах про це не йшлося, зате назва чого варта! Читання цікавили лише тих, хто хоч якось себе контролював і міг слухати. Інші, забезпечившись кількома літрами пива, за довгими столами під парасольками сп’янілими голосами горланили «Ще не вмерла...» та «Як тебе не любити...», підставляючи щоразу іншу назву міста. Дехто зовсім «пішов в астрал» під звуки там–тамів. Хто не володів музичними інструментами, підставляли свої голови практикуючим майстрам із заплітання дредів, час від часу вигукуючи: «Арту–у–ур!» Цьогорічні українські фестивалі породили новий «мем», порівняно з яким «Превед, медвед!» нервово курить на узбіччі, — Артура. Такий собі соціальний «вірус». Артура всі шукали, кликали, просто перегукувалися його ім’ям як таємним паролем. На другий день фестивалю з’явилися люди з написами на бейджах «Свідки Артура». Банери з обіцянкою знайти Артура були навіть на сайті «Останньої барикади»!

У перший день фестивалю на сцені гостей розважали гурти «Дримба Да Дзиґа», «Фліт», «Мертвий півень». Стрибки слухачів на інших, на себе та через себе здійняли неймовірну хмару пилу. І тут настав час підзаробити аптекаркам: найрозумніші швиденько натягнули на себе респіратори і не турбувалися. Інші позав’язували обличчя банданами, залишивши відкритими лише очі. Вийшов такий собі дикий–дикий Захід, точніше південь. І що найцікавіше, наступного дня в аптеках та крамницях будматеріалів не було в продажу жодного респіратора чи марлевої пов’язки! Тут таки ведучі отаман Роксолян (Руслан Півень) та Артем Полежака визначали тих, хто найбільш вдало втілив образ Нестора Махна серед глядачів.

Після концерту на великій сцені наметове містечко просто заливало водою: бажаючих хоч трохи змити бруд із себе виявилось чималенько, тож хлюпалися довго й багато, а потоки води текли прямо до наметів! Але це все було байдуже, адже мало хто сидів у своїх переносних домівках. У цей час добровольці наносили величезну купу дров для відкриття «Бардівської ватри», яка палала до самісінького ранку. Найбільше публіка чекала Сергія Бабкіна, учасника гурту «П’ятниця», який до цього не брав участі у фестивалях такого формату. Для тих, хто втомився і спробував заснути, сусіди–гітаристи (а вони були в кожного) приготували нічні сюрпризи, наприклад, під звук гітари і там–тамів з другої до п’ятої можна було насолоджуватися геніальною піснею з одного слова «вода».

Поета пляшками може закидати кожний...

Наступного дня у приміщенні Будинку культури відбувався «Махновський слем». Тут дозволено було кричати, показувати оголені частини тіла, проганяти поета зі сцени, грубо лаятися, кидатися помідорами (хоча найбільшої популярності набули якраз не овочі, а порожні пляшки). Це неабияке випробування нервів для письменників, адже Братство Корчинського не пасло задніх у нецензурних висловах і вигуках. Право судити перебирали на себе ті, хто зміг відібрати комплект оцінок у слабших. Поезія, гамір, польоти порожніх бляшанок у бік сцени... Повна анархія! У всьому цьому безладі глядачі обрали переможницею за результатами двох турів маленьку на зріст, коротко стрижену дівчинку Насту Манцевіч із Білорусі, яку часто називали «чувак». Їй вручили два ящики пива, якими вона ділитись на захотіла — сказала, що сама вип’є під час повернення в Білорусь. І тут не зрозуміло: то білоруська мова була екзотикою для місцевих чи, навпаки, видалася значно ріднішою і більше схожою на місцевий «суржик» у порівнянні з нашою солов’їною?

Далі на території стадіону «Сільмаш» відбувся перформенс «Томатний лідер нації». Це не лише гарна забавка для учасників, а й виторг для овочевих магазинів, як зазначили ведучі. Карикатури на політичних лідерів України дружно закидали помідорами. «Найтоматнішим» визнано Віктора Януковича.

Найбільш очікуваним перформенсом серед представників чоловічої статі був «Поетичний боді–арт». Присутні на фестивалі поети, відшукавши собі дівчину з–поміж публіки, за допомогою пензля та гуаші мали можливість писати по жіночому тілу. Така собі поезія топлес. Як не вмовляли журналістку «УМ» взяти участь у цьому дійстві, але цікавіше було таки спостерігати. Дехто вирішив «одягнути» дівчат, намалювавши бюстгальтер. Ще були варіації на тему рожевих слоників, соняшникового поля, рибок. Але перемогли в цьому змаганні прекрасні вірші в поетичному та художньому виконанні Олега Короташа на тілі дівчинки Катерини. Відмивати фарбу довелося під краниками з холодною водою, знову затоплюючи кольоровими потоками намети. Організатори намагались вирішити цю проблему, викопавши дві заглибини, названих «Гуляйпільським водосховищем».

У День Незалежності на сцені грали гурти IQ–48, «Крихітка Цахес», «Бумбокс» та Zdob si Zdub. Каша Сальцова, вокалістка «Крихітки Цахес», запалила не на жарт публіку і закликала: «Незалежність — це відсутність залежності! Перестаньте вживати наркотики!» Гурт «Бумбокс» видавав щось неймовірне штибу «що бачу те і співаю» та «треба повторювати слова перед виступом». Хлопці не мали саунд–чеку, зате натякнули на прохолодну воду в річці неподалік стадіону і «тарзанку». Чи не там вони пропадали замість репетиції? І наостанок публіку «добили» гості з Молдови — гурт Zdob si Zdub.

* * *

Як казала Каша Сальцова, незалежність — це відсутність залежності, отже, кожен святкує День Незалежності так, як дозволяє йому власна залежність від чогось — посади, совісті, порядності. На те ми й живемо в демократичній державі, щоб мати вибір. Не подобається, як це роблять усі, зроби так, як хочеш ти. У вишиванці, як Віктор Ющенко, у формі на Хрещатику, як військові, чи в панамці та футболці, як Олесь Доній, сидіти перед телевізором або на телефонній будці на Майдані, щоб побачити військовий парад, а, може, в забутому богом містечку в наметі та пилюці —особистий вибір кожного. Адже, як любив говорити Нестор Махно, народ не помиляється.