Кишені матінки–Росії

Битися кокошником об стіну і кричати про знедолених співвітчизників — дуже в стилі Росії. Росіянам погано живеться в Україні — бракує шепоту беріз, сто першого пам’ятника Пушкіну, Лукомор’я, російськомовних шкіл і ще тисячі задоволень, на які неодмінно вкаже білокам’яна, якщо розмова торкнеться умов, в яких перебувають етнічні росіяни на наших палестинах. Деякі українські політики залюбки підігріють подібні вигадки в період виборчої кампанії, аби попіаритись на потребах російської діаспори. Так народжуються міфи, а ще — відповідна стаття видатків у бюджеті самої Росії. Що ж, підтримувати матеріально росіян, які проживають в Україні, — справа в будь–якому випадку хороша. І якщо таким є вибір Росії — то нам тут заперечити нічого. Ми можемо тільки відстежувати, куди насправді витрачають у Генконсульстві Росії кошти, які переказує Москва.

Львів: мільйонна оренда

Російський культурний центр у Льво­ві виглядає досить скромно. Напевно, місцева громада не мала б нічого проти того, аби поліпшити та урізноманітнити свою духовну Мекку. Можливо, саме з цією метою (зокрема!) Москва й переказує у Львів кошти. У 2006 році з розрахункового рахунку посольства Російської Федерації в Україні на рахунок генконсульства РФ у Львові надійшло 167,3 тис. грн., а у 2007–му — ще 191,5. Все це, як твердять поінформовані джерела «УМ», призначалося «на підтримку співвітчизників». Проте зазначені суми в безготів­ковому вигляді генсонсульство не перераховувало жодним російським громадським товариствам. Це означає як мінімум те, що львівські «співвітчизники» лишилися без офіційної підтримки. На жаль.

Одночасно упродовж минулого та позаминулого років генеральне консуль­ство зняло зі своїх рахунків у «Електрон–банку» суму в 2 млн. 300 тис. грн. — вся ця готівка пішла нібито на оплату оренди. Оренда, як бачимо, у цієї дипустанови — не з дешевих. Принаймні вона не зморгнувши оком поглинула ту краплину в фінансовому морі, що призначалась галицьким росіянам на культурне дозвілля.

До речі, щодо оренди. З 2002 року генеральне консульство РФ у Львові займає особняк на вулиці Левицького, 95. Будівля на правах приватної власності належить шістьом громадянам України, які не укладали з консулами жодних офіційних договорів. Тобто оплата за тимчасово надану Росії нерухомість відбувається з рук у руки — готівкою, без жодних податків. Тому невідомо, яку насправді суму орендар передає власникам, а яка — прилипає до його кишень.

За законами України, обидві сторони мали б «оформити стосунки» з усією юридичною відповідальністю і сплатити прибутковий податок на користь держави. Та цього ніхто не робить, тож відстежити, куди пішли два мільйони українських грошових знаків, не так просто.

Ми не маємо наміру образити товариша Гузєєва Євгена Федоровича — генерального консула РФ у Львові — підозрою в тому, що він має якесь відношення до привласнення цих коштів. Натомість маємо всі підстави стверджувати, що подібна гра з цифрами і рахунками — один зі шляхів, які використовує Росія для фінансування потрібних їй на українській території акцій, проросійських громад тощо. Антинатовські протести, для прикладу, дармовими не бувають, тим паче, враховуючи специфічність контингенту, який бере в них участь.

Харків: «Наш общий Чебурашка»

А от у Харкові з орендою не «хімічать». Тамтешнє генконсульство Росії без довгих та звивистих прийомів підтримує певні місцеві політичні сили. Не прямо, ясна річ, а нібито фінансуючи конкурс дитячого малюнку «Наш общий Чебурашка», аналогічний за креативним наповненням захід «Русская матрешка» тощо.

Дві конкуруючі «фірми» — такі собі громадяни Сергій Коновалов та Михайло Годунов — отримують фінансування для підтримки відомих на Харківщині русофільських рухів. Копійчина крапає хай і невелика, зате з приємною регулярністю. Для прикладу: відзначають у колишній столиці України черговий ювілей Пушкіна (на що генеральне консульство «скидає» 10 тис. грн.) — три з них кладе собі до кишені Коновалов. І так щороку: у 2004–му кошти знадобилися на підтримку розвитку російськомовних навчальних закладів у регіоні, в 2005–му — на створення громадської організації «Російський союз Слобожанщини», у 2006–му — на проведення святкових заходів з нагоди Дня незалежності Росії.

Що ж стосується Михайла Годунова, то цей діяч у 2008 році отримав 16 тис. грн. на проведення акції «АнтиНАТО» у славному місті Чугуєві. При цьому у протестуючих чугуївців Годунов відібрав рівно половину суми, що спровокувало негарні розборки між ним та конкурентами — організаціями на кшталт «Руський блок», «Російське національне культурне товариство» тощо.

Між іншим, тоді ж у взаємних обвинуваченнях і «спливла» тема, яка мала б лишатися таємницею: як змагаються за тендер від росіян бажаючі провести подібні заходи і як потім недобросовісно використовує дехто отримані гроші.

Зайве й говорити, що іноземці (а тим паче — дипломати) не мають права матеріально заохочувати будь–які політичні рухи в Україні. За це їх можуть вислати за межі нашої держави — разом із чебурашками, матрьошками та іншими персонажами російського фольку.

ПІДРАХУНОК

Максимальна ринкова вартість оренди будинків і житла, що використовує консульство Росії у Львові, у цьому році може становити близько 500 тис. грн. на рік. В 2004—2007 роках ця сума була, відповідно, ще меншою. Попри це, як уже було сказано, російські дипломати сплатили за особняк значно солідніші гроші. І значно більші, ніж це потрібно насправді. До того ж, для розрахунку не використовували банківські перекази. В Україні важко знайти іншу дипломатичну установу, яка б знімала таку «жирну» готівку і витрачала цей куш невідомо на що. Є над чим замислитись, чи не так?

СУТЬ ПИТАННЯ

Близько 2,3 млн. грн. витра­тило в 2006—2007 роках генконсульство Росії у Львові на оренду особняка. Договір оренди не був оформлений юридично, тож куди насправді пішли ці кошти, — невідомо. Не виключено, що на підтримку вигідних РФ сепаратистських настроїв.