Більшість тих, хто вітав мене по приїзді в Київ, лукаво запитували, чи добре відпочив я на фестивалі. Як каже одна моя родичка, сільська вчителька, «ха-ароша професія — кіно дивитися, мені б таку!». Ні, професія і справді чудова, жалітися не буду, одначе й уявлення про те, що поїздка на фестиваль є таким собі прогулянковим туризмом, далеке від дійсності. Робота критика, журналіста під час такого грандіозного форуму, як Берлінале, схожа на марафонський забіг. Належить скрізь встигнути і все вгледіти. Та ще й писати: щодня. Десь на п'ятий день уже ходиш, трохи похитуючись од недосипу. Робочий день починається з дев'ятої, від початку першого перегляду, і закінчується біля півночі, коли завершується останній фільм. Перед сном належить перечитати чергову порцію пресових матеріалів та каталожної інформації. Плюс зустрічі, прес-конференції...