Багато місця не буває

Головну відмінність цьогорічного Сорочинського ярмарку, що тривав із 13 по 17 серпня, від попередніх було помітно ще на підступах до нього. Адже якщо раніше всі торговці, котрі не потрапили на Жабокрицький майдан переважно через своє небажання витрачатися на оплату «містового», прилаштовувалися зі своїм крамом безпосередньо біля входу, то тепер величезне торжище починалося ще за кількасот метрів до офіційної ярмаркової території.

Подібний ажіотаж, звісно, дав підстави розпорядникам ярмарку (вони, до речі, відзначали десятиріччя взяття його під свою приватну опіку. — Авт.) говорити не лише про успіх власного «дітища», а й про необхідність розширення «життєвого простору». Хоча зробити це сьогодні не так просто, як здається на перший погляд. Адже, за словами голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева, поруч із шістнадцятигектарним Жабокрицьким майданом розташовані вже давно розпайовані землі сільськогосподарського призначення. За таких обставин керівник області на прес–конференції у Великих Сорочинцях припустив імовірність «створення прецеденту», коли державі уже в найближчому майбутньому доведеться викупити земельні паї селян для суспільних потреб.

Поки що ж обмеженість простору спонукає розпорядників до певних коректив навіть у ярмаркових традиціях. Скажімо, цього року вперше відкривали дійство не в самісінькому його епіцентрі, яким здавна була і залишається садиба Хіврі, а на розташованій трохи збоку головній сцені ярмарку. Біля неї таки просторіше, тож вдалося уникнути тисняви. Ніхто не м’яв один одному боки і під час іншого «стихійного лиха» — традиційного обходу ярмаркових рядів Президентом чи Прем’єр–міністром. Бо ж також уперше за останні роки ніхто з них на ярмарок не приїхав. Попри те, що офіційна частина ярмарку вперше розпочалася з освячення полтавського хліба з нового урожаю, аграрну частину дійства цього разу скоротили до мінімуму. Зокрема, обійшлися без традиційної виставки сільськогосподарських тварин–«рекордистів». Крім того, що такі «паради» рогатих, безрогих і парнокопитних «з’їдають» чималу площу, почували себе на них бідолашні тварини у спеку, м’яко кажучи, некомфортно. Потреба ж демонструвати їх потенційним покупцям практично відпала — сьогодні через інтернет вам одразу покажуть представників тієї чи іншої породи, як кажуть, у всій красі. Зрештою, Сорочинський ярмарок — то ж не зоопарк і навіть не звіринець...

При цьому до згаданих цілком виправданих способів «економії» площі на Жабокрицькому майдані, певно, без жодних втрат можна додати й інші. Бо ж присутність на ньому зовсім не обов’язкових елементів забарвленого передусім національним колоритом торжища, помітна, так би мовити, неозброєним оком. Скажімо, яка необхідність виставляти там чималенькі намети–представництва багатьох міністерств, відомств, навчальних закладів, великих і малих контор? Особливими «апетитами» серед них відзначаються власники «дозвільних» печаток і повпреди різношерстих контролюючих структур. Якого ще «піару» чи реклами вони потребують? Необхідність особистої присутності на ярмарку, та ще й у максимально комфортних умовах, їхні керівники нерідко обумовлюють проведенням там нарад, семінарів тощо. Хоча всі знають: найчастіше під подібними відомчими заходами «закодована» банальна пиятика, та ще й за державний кошт...

Важко виправдати й надання значної площі під заклади громадського харчування та атракціони за межами здавна відведених для них окремих зон. Надто за умов, коли з гучномовців таких осередків наїдків і розваг, як і раніше, лине всюдисущий шансон, блатняк і російськомовна «попса»... Аби не чути цих «шедеврів» бодай на Сорочинському ярмарку, багатьом поціновувачам його традиційного духу таки довелося поманеврувати. На щастя, вистачало на Жабокрицькому майдані й свого, рідного, справжнього: пісень, танців, жартів, приповідок, брилів, вишиванок, куманців, глечиків, рушників, полумисків і ще багато–багато такого, що робить ярмарок і Україну вічними.