«Просто поговори зі мною...»

Недавно Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) намагався з’ясувати — які цінності сучасна людина визнає найголовнішими в житті. І практично всі опитані — люди середнього віку — на перше місце поставили родину і спілкування з дітьми. Однак коли соціологи «копнули» глибше, виявилось, що кожній четвертій дитині сьогодні не вистачає спілкування з батьками. Час диктує свої умови, сучасні мами і татусі переймаються фінансовим добробутом родини і власним кар’єрним ростом, а на виховання та спілкування з дітьми залишається дедалі менше часу. Тому вислів «діти — наше майбутнє» іноді лише успішно виконує роль складової «джентльменського набору» правильних гасел на всі випадки життя...

Батьки не знають про половину проблем своїх малюків

В опитуванні, яке проводилося в різних регіонах України, взяли участь 500 дітей і 500 батьків. З’ясовується, діти прагнуть взаєморозуміння з батьками і поваги до власних інтересів, тоді як батьки більше хочуть слухняності від своїх дітей. До того ж для дитини важливіше взаєморозуміння з боку батька і повага з боку матері. Якщо батьки не усвідомлять, що дитину треба спробувати зрозуміти, вислухати, це призведе до відчуженості в родині, вважає директор КМІС Дмитро Кракович. Якщо на це не звернути уваги, наголошує він, то така ситуація цілком може призвести до ізоляції дитини всередині власної родини, конфліктів — як нині, так і в майбутньому, коли діти підростуть і зможуть чіткіше формулювати власну точку зору.

Соціологи також визначили: бажання спільно проводити час є як у батьків, так і в дітей. Однак бачення спільного дозвілля різне. Активною стороною у виборі того, як проводити час разом, є саме батьки, і якщо вони при цьому не враховують інтереси дітей, то це стає джерелом конфлікту. До того ж, якщо дитина маленька, вона прямо цього не висловлює, просто накопичує образу в собі. Тож батькам треба, як мінімум, цікавитися бажанням дітей, що зовсім не означає йти у них «на поводу».

Дуже важливий аспект — нерозуміння дитячих проблем. Виявляється, батьки не знають про половину кризових ситуацій, до яких потрапляють їхні діти, і як вони з ними справляються. Особливо це стосується емоційних переживань, конфліктів з однолітками. «Якщо батьки не будуть намагатися тактовно цікавитися таким речами, то дитина з часом у цій сфері дедалі більше віддалятиметься від батьків», — переконаний Дмитро Кракович.

Цікавились соціологи й таким моментом: про що говорять діти з батьками по мобільному телефону? Якщо ініціатор дзвінка хтось із батьків, то головна тема розмови — що дитина їсть, як себе поводить, чим займається, тобто, насамперед, йдеться про контроль. Коли телефонує дитина, то розмова починається з важливої для неї теми — як провести час, куди піти з друзями.

Брак часу у батьків — головна проблема, яку називали на першому місці і батьки, і діти. Звідси — і дефіцит спілкування, що дедалі поглиблюється в сучасних родинах.

Станьте дитині другом!

Психологи кажуть: спілкування — не просто важливий етап у передачі інформації між батьками й дітьми, а й процес розвитку дитини. Розвиток дітей як особистостей відбувається в так званій ведучій діяльності.

«Нині дуже модно розвивати дітей інтелектуально, і батьки іноді вважають, що саме це і є розвиток дитини як особистості, проте існує немало нюансів, — зазначає директор центру психології «Я + сім’я» Валерія Кукса. — Скажімо, у якій позиції немовляті важливо відчувати своїх батьків? Батько для дитини у віці до одного року повинен бути емоційно доступний. Колись я запитувала своїх клієнтів — як ви спілкуєтесь зі своїм немовлям — по–дорослому, пояснюючи все, чи в ігровій формі, емоційно, то чула у відповідь: «Ні–ні, по–дорослому, це вже зріла людина». Це перша помилка, якої допускаються батьки. Адже ведучою діяльністю такої дитини є саме емоційне спілкування.

У віці з року до трьох у дитини пробуджується така робоча діяльність, як гра. І ми для своїх дітей у дошкільному віці потрібні як партнери по грі. Кожен із нас може пригадати, як діти часто говорять: ну пограйся зі мною... Тому батькам вкрай важливо пробуджувати в собі ці ігрові здібності — а вони залишаються, адже всі ми родом з дитинства».

Коли дитина йде до школи, ведучою діяльністю стає навчання — принаймні теоретично. У цей час батьки потрібні дитині і як ті, хто є емоційно доступними, і ті, хто може розділити участь у грі, і ті, хто допомагає дитині пізнавати цей світ. Тут уже батькам важливо, скажімо, повести дітей кудись на екскурсію, подорожувати разом.

У підлітковому віці починається найцікавіше. Ведучою діяльністю цього періоду є інтимно–особистісне спілкування з однолітками. «Нічого не вдієш — тоді таке спілкування стає найціннішим, — наголошує Валерія Кукса. — А батьки роблять типову помилку, починаючи проти цього боротися. На цьому етапі дуже легко втратити довіру, зв’язок між дітьми й батьками». У цей період найкраще стати дитині другом — радить пані Валерія.

Ближче до закінчення школи ведучою діяльністю стає професійне самовизначення. У цей час батьки для дитини стають важливими ще і як люди, які є прикладом, допомагають прокладати дорогу до дорослого життя.

Бути разом не означає розуміти

Отож, аби уникнути зайвих непорозумінь, дуже важливо пам’ятати, в якій позиції ви потрібні своїм дітям у тому чи іншому віці. Якщо, скажімо, дитина дошкільного віку починає дуже погано себе поводити, перший рецепт від дитячого психолога: пограйтеся з нею. Адже і спілкування відбувається в грі. Тільки дитина, наповнена позитивними емоціями від батьків, є слухняною — вона вміє чути маму й тата і виконувати їхні побажання. Емоційно спустошені діти, як правило, не знають, що таке дисципліна.

«Тому я раджу батькам: створюйте умови для ведучої діяльності й для спілкування зі своєю малечею, — каже директор центру психології «Я+сім’я». — Дуже важливо всім нам навчитися передавати у спілкуванні свої емоції. Діти розвиваються насамперед в емоційній сфері. Тому якщо ви своїй дитині скажете: мені сьогодні було дуже приємно з тобою спілкуватися, я таке задоволення отримав, то це буде наповнювати дитину позитивною енергією. А якщо ми візьмемо за правило і самі ділитися з дитиною власними душевними переживаннями, труднощами, тільки тоді буде зворотний зв’язок у родині. Якщо ми картаємо дитину — ну чому ти мені нічого не розповідаєш про себе? — це означає, що ми самі їй не довіряємо і не ділимося власними переживаннями і внутрішнім світом».

Педагоги і психологи переконані: бути разом цілий день і вміти спілкуватися зі своєю дитиною — не одне і те ж. Часто на консультаціях у психолога мами скаржаться: я ж цілий день поруч, що ж їй ще не вистачає? Але бути в одній кімнаті не означає наповнити дитину емоційно. І навпаки, можна мати певні межі спілкування, залежно від особливостей роботи, і навіть за півгодини подарувати малюку спектр необхідних для нього емоцій.

«У мене в практиці була дівчинка–підліток, яка поділилася такою ситуацією. Її мама в щоденнику написала: 21.00 — 21.30 — спілкування з донькою. Для дитини це було святом. Тому важливо пам’ятати — жодні матеріальні подарунки не в змозі замінити дитині найголовніше — спілкування й увагу з боку найближчих людей», — переконана Валерія Кукса.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

Сім рекомендацій батькам, як покращити спілкування з власними дітьми:

1. Прислухайтеся до думки вашої дитини, поважайте її, пам’ятайте, що ваша дитина — особистість.

2. Пам’ятайте: якісна розмова триває не менше десяти хвилин. Говоріть із дитиною особисто, або принаймні телефонуйте їй протягом дня. Запитуйте про важливі для неї речі, душевні переживання, конфлікти в школі, настрій, почуття, емоції.

3. Глибоке, довірливе спілкування — це свідомий обмін інформацією та емоціями. Співпереживайте з дитиною, розказуйте їй про свої емоції та думки.

4. Виконуйте свої обіцянки. Обіцяли зателефонувати — телефонуйте, обіцяли допомогти — допоможіть, обіцяли вислухати — вислухайте, обіцяли погратися разом — зробіть це.

5. Запорука взаєморозуміння в спілкуванні — доступність. Говоріть із дитиною зрозумілою для неї мовою.

6. Проявляйте несподівані та приємні знаки уваги до дитини — напишіть смс, надішліть ммс, подаруйте диск улюбленого виконавця.

7. Пам’ятайте, що вашу любов та турботу важливо засвідчувати й на словах, і ділом.