Монтре: реалізована мрія про Нью–Васюки

Уявіть собі таку картину. Восьма ранку, ви прогулюєтеся набережною, вздовж якої, немов вартові, вишикувалися акуратненькі пальми. З одного боку об кам’янисте узбережжя ніжно хлюпоче прозора, смарагдового кольору водичка, а з іншого — за чудовими клумбами видніються ряди розкішних приватних вілл, палаццо та готелів. Повітря таке чисте, що легені сприймають його як нектар. Бульвар ще порожній, зустрічаються хіба що окремі любителі вранішніх пробіжок. За годину тут з’являться молоді мами з колясками. А надвечір бульвар заповниться шукачами нічних розваг, бо ця місцина також має що запропонувати їм. І мова не про якийсь розкішний середземноморський курорт, а про містечко Монтре на північно–східному березі Женевського озера, так званій Швейцарській Рів’єрі. За населенням (23 тисячі мешканців) воно менше за більшість українських райцентрів, але культурною славою може позмагатися з французьким Канном, а розкішшю — з Монако.

Як гидке каченя стало прекрасним лебедем

Перші згадки про Монтре датуються ще часами Римської імперії. Через це містечко біля підніжжя Альп проходили торговельні шляхи. У ХІІ столітті на сонячних схилах Альп починає розвиватися виноградарство та виноробство, і Монтре стає «винною столицею», якою залишається до ХІХ століття. На початку ХХ століття без жодних битв, добровільно переказує цей титул іншому маленькому містечку над Женевським озером — Ньйону, де тепер розташований провідний у світі Інститут виноробства. Монтре і на цей час не є, за нашими поняттями, райцентром. Таку роль відіграє інше сусіднє містечко Веве, що прославилося місцерозташуванням у ньому штаб–квартири (дуже непоказної) світового шоколадного гіганта — фірми «Нестле».

Монтре відмовилося від старих титулів, оскільки знайшло своє нове покликання. Завдяки чудовому клімату та неймовірної краси краєвидам воно почало на межі ХІХ і ХХ століть перетворюватися на світової слави курорт. У такому амплуа відкрив його для себе ще в XVIII столітті славетний швейцарський філософ та письменник Жан–Жак Руссо. На початку ХХ століття сюди потекла культурна та бізнесова еліта Європи й Америки. На набережній почали з’являтися розкішні гранд–готелі, красі яких можуть позаздрити провідні світові столиці. Ернест Хемінгуей, який мешкав тут, прославив Монтре в літературі: тут відбувається дія його славетного роману «Прощавай, зброє».

Знаменитості: славні і безславні

У Монтре тривалий час мешкав славетний шотландський письменник Александр Кронін. У місті на цей час живуть швейцарський композитор та диригент Поль–Андре Гейар, зірка світової оперної сцени, американка Барбара Хендрікс, швейцарський співак та композитор Патрік Жюве, канадський поет та бард Люк Пламондон, швейцарський комік, письменник та актор Еміль Штайнбергер, канадська поп–співачка Шеная Твейн та засновник компанії «Майкрософт» Білл Гейтс, який півтора десятиліття поспіль очолював список найбагатших людей світу. Свої цеглинки в славу Монтре вклали славетні росіяни, які мешкали тут: всесвітньо відомий орнітолог Сергій Олександрович Бутурлін, композитори Ігор Стравінський та Петро Чайковський. Тут останні 17 років свого життя (1960—1977) провів російсько–американський письменник Володимир Набоков із дружиною Вірою, тут він написав свої найкращі твори, тут помер і тут похований на місцевому цвинтарі.

Кілька останніх років Монтре переживає свіжу навалу — «нових росіян», які відкрили для себе принади міста. Залишається лише сподіватися, що вони хоча б не зіпсують репутацію місту.

Рок– і джаз–столиця

Після ІІ Світової війни Монтре стало меккою для американських і європейських джазменів, виконавців популярної пісні, а починаючи з кінця 60–х років минулого століття, — і для зірок рок–музики. Тут почали проводити різноманітні фестивалі європейського і світового значення. Мало хто пам’ятає, що перший фестиваль «Євробачення» відбувся саме в Монтре — у приміщенні місцевого казино. На спогад про ту подію на набережній, навпроти того місця, де розміщувалося казино, встановлено пам’ятну табличку. Саме ж казино, яке славилося своєю концертною залою і відігравало більше роль культурного, а не грального закладу, вщент згоріло 1971 року.

Причиною пожежі стала освітлювальна ракета, яку якийсь навіжений фан випустив із ракетниці в залі казино під час виступу авангардного американського рок–музиканта та композитора Френка Заппи. Свідками пожежі стали члени британської рок–групи Deep Purple, які записували свій новий альбом у місцевій студії звукозапису Mountain Studios («Студія в горах»). Цю надсучасну за технічним обладнанням музичну студію збудували в Монтре кількома роками раніше музиканти іншої славетної британської групи Led Zeppelin. Грандіозна пожежа над Женевським озером справила на Deep Purple таке велике враження, що музиканти відразу написали про неї пісню і внесли до свого альбому Machine Head. Альбом став мультиплатиновим, а пісня Smoke on the Water («Дим на воді») — міжнародним суперхітом. Пісня відкривається потужним гітарним рифом та словами «Дим на воді, полум’я в небесах», а далі йде звичайний опис пожежі в Монтре. Це було щастя в нещасті, бо пісня прославила Монтре на весь світ. Відтоді музикантів Deep Purple завжди приймають у містечку як почесних гостей.

Місто Фредді

Ще більшою мірою Монтре популяризував лідер групи Queen Фредді Меркюрі. 1978 року група Queen викупила згадану Mountain Studios, яка стала базою для запису наступних альбомів та пісень гурту. Фронтмен групи Фредді Меркюрі місяцями мешкав у Монтре. Група Queen у 1984 та 1986 роках виступала на місцевому «Фестивалі золотої троянди», гітарист групи Браян Мей 2001 року виступав на місцевому джазовому фестивалі, про який ітиметься далі. Монтре оспіване в пісні A Winter’s Tale («Зимова розповідь»), яка увійшла до останнього альбому Фредді Меркюрі з групою Queen – Made in Heaven («Зроблено в раю»). Назва символічна і промовиста, бо альбом записаний у Монтре, а на його обкладинці зображений краєвид цього міста. Так, Фредді Меркюрі вважав це місто раєм. Через кілька днів після запису альбому Меркюрі відійшов до іншого раю. Він помер 24 листопада 1991 року.

Після фактичного розпаду групи Queen студію Mountain Studios перепродали іншому власнику, а 2002 року її приміщення було переобладнане під бар. Нерозумне рішення, оскільки тут можна було відкрити чудовий рок–музей, адже в студії записувалися сотні провідних світових рок–музикантів. На щастя, місто не забуло про свого славетного «прийомного сина». На центральній Плас ду Марше, яка прилягає до набережної, у п’яту річницю з дня його смерті 1996 року було відкрито меморіал Фредді Меркюрі. Насправді це статуя співака, на якій він постає у своїй характерній позі, повернутий обличчям до Женевського озера. Біля меморіалу ніколи не бракує квітів від шанувальників. Автор цих рядків, щоб сфотографуватися «з Фредді», хвилин 10 чекав поки це зроблять інші бажаючі. Починаючи з 2003–го, щороку в перший уїк–енд вересня в Монтре проводиться день пам’яті Фредді Меркюрі. Цьогорічні меморіальні дні пройдуть 5–6 вересня. Приїздять тисячі шанувальників померлого співака, виконавці і групи, які спеціалізуються на виконанні пісень з його репертуару. В магазинчиках на Плас ду Марше можна придбати численні сувеніри, пов’язані з Меркюрі та групою Queen. Місто непогано заробляє на пам’яті рокера.

Жодного місяця без фестивалю

У Монтре без упину проводяться численні культурні та фестивальні заходи. З 1961–го по 2003–й тут відбувався щорічний «Фестиваль золотої троянди», на якому нагороджували за кращу міжнародну телепродукцію. Переможець у кожній категорії отримував гран–прі «Золоту троянду Монтре». Із 1989–го щороку у квітні у місті проводиться головний в Європі конкурс у галузі мультимедіа та рекламної продукції. 1990 року Монтре було відзначене «Призом Ваккера» — головною європейською нагородою для міст за краще збереження культурної та історичної спадщини.

В останні десятиліття місто зажило світової слави головним чином завдяки «Монтре джаз–фестиваль». Як Каннський кінофестиваль є головною щорічною подією у світі кіно, так місцевий джазовий фестиваль є головною щорічною подією в світі джазу. Показово, що Монтре поступово випередило свого головного конкурента — Ньюпортський джазовий фестиваль, який, як–не–як, проводиться на батьківщині джазу у США. В Європі є ще один великий джаз–фест — «Північне море» у голландському місті Роттердам. Але він триває менше і не збирає такої великої кількості учасників та зірок, як фестиваль у Монтре: щороку до Роттердама приїздять приблизно 50 тисяч шанувальників джазу, а до Монтре — 200—220 тисяч. Це світовий рекорд, бо провідні американські джаз–фестивалі збирають приблизно по 10 тисяч фанатів джазу.

Засновником джазового фестивалю в Монтре є уродженець цього міста Клод Нобс. Великий фанат джазу, він у 1967 році, коли йому було лише 28 років, організував перший джазовий фестиваль із великими на той час іменами. Він тривав три дні в уже згаданому казино. Фестиваль став щорічним і збирав усе іменитіших учасників. Коли казино згоріло, то фестиваль 1972 року проводився на тимчасових майданчиках, а з 1973 року здобув постійну прописку в щойнозбудованому Центрі музики і з’їздів.

Джазовий фестиваль у Монтре вигідно відрізняється від своїх побратимів уже хоча б тим, що триває два повні тижні першої половини липня. Фани джазу встигають побувати на всіх концертах, які собі запланували. Інші джазові фестивалі тривають лише 3–4 дні. В Європі конкуренцію Монтре може теоретично скласти лише джаз–фестиваль «Північне море» (заснований 1976 року). У Роттердамі щороку виступає така ж кількість виконавців, що і в Монтре (300—350), голландський форум проводиться одночасно з фестивалем у Монтре (другий уїк–енд липня), але програє тим, що всі виконавці повинні встигнути відіграти в три фестивальні дні на шести сценах. Та ж історія, що і з Ньюпортом: глядач встигає охопити лише маленьку частину з пропонованого.

З початку 80–х років минулого століття фестиваль у Монтре перестав бути виключно джазовим, хоча й зберіг це визначення в назві. Над Женевським озером почала звучати музика всіх стилів: від класичної та етнічної до авангардного року. Хоча чільне місце й надалі займає джаз. У Монтре виступали всі артисти, які хоч щось значать у світі джазу, блюзу та рок–музики.

Веселковий зорецвіт

Цьогорічний 42–й джазовий фестиваль у Монтре відбувся 4–19 липня і зібрав більше 300 виконавців з усього світу. США, Велика Британія, Німеччина, Франція та Швейцарія були представлені найширше. У списку артистів українців не було, а від Росії виступав біг–бенд Новосибірської державної філармонії під керівництвом Володимира Толкачова.

Найбільшими зірками цьогорічного фестивалю були джазмени Ел Джерроу, Хербі Хенкок, Біллі Кобхем, Етта Джеймс, Девід Санборн, Return to Forever, американські ритм–енд–блюз співачки Аліша Кіз, Чака Хан, Еріка Баду, Фріда Пейн, Роберта Флек, американські рок–діви Кей Ді Ленг і Шеріл Кроу, золотий голос Греції і Франції Нана Мускурі, легенда британської поп–музики Петюла Кларк, краща британська блюзова група John Mayall and the Blues Breakers, нові зірки британського року The Kills, Babyshambles, британські монстри важкого металу Saxon. У статусі суперзірок з’явилися канадський бард Леонард Коен та американська «мама» фолк–року Джоан Баєц. Виступили добре знайомі нам за концертами в Україні Гері Мур, Ленні Кравітц, Nazareth, Deep Purple. Останні виступали на закритті фестивалю 19 липня і мали шалений успіх. Монтре пам’ятає, хто заклав велику цеглину у фундамент його слави. До речі, Deep Purple знову виступлять у Києві 15 жовтня.

Музика, братерство, рівність

У читача може виникнути резонне запитання: «А скільки ж грошей потрібно витратити, щоб побачити цей світовий музичний зорепад?» Відповідь проста: або дуже, дуже багато, або зовсім нічого. Організатори фестивалю провадять дуже цікаву цінову політику. Вхід до двох найкращих фестивальних концертних зал «Аудіторіум Стравінскі» (названа на честь Ігоря Стравінського) та «Майлз Девіс хол» (названа на честь батька модерного джазу, американського музиканта та композитора Майлза Девіса) платні. Перша зала зарезервована під виступи суперзірок, і ціна квитка на один концерт коливається від 90 до 220 швейцарських франків (приблизно стільки ж у доларах). Цього року ціновий рекорд встановлено на виступ Леонарда Коена — 350 франків за квиток. Ціни квитків на концерти в другій із названих зал, яка зарезервована під виступи великих зірок, коливаються від 70 до 180 франків. Абонемент на 15 днів на всі без винятку концерти в цих залах коштує 1500 франків.

Є ще одна цікава, також платна, можливість послухати улюблених артистів — на потягах або кораблях. Від Монтре впродовж року курсують прогулянкові кораблі по Женевському озеру та так звані панорамні потяги (є «Золотий», є «Шоколадний»), з яких можна оглядати чудові краєвиди Альп. Автору цих рядків удалося проїхати «Золотим». Вагони обладнані або в стилі салунів з американських вестернів, або затишної вітальні з м’якими кріслами та баром. У відчинені вікна вриваються аромати альпійських трав або... коров’ячого перегною, коли потяг повзе через альпійські села. У фестивальні дні в цих вагонах, які котяться через Альпи, влаштовуються джазові концерти. Вартість квитка і на корабель, і на потяг становить 50—60 франків.

Але далі забудьмо про гроші, бо виступи на всіх інших концертних майданчиках Монтре в дні фестивалю є безкоштовними для глядачів. Найбільше публіки збирають концерти на сцені в місцевому парку. Вхід також вільний до всіх кав’ярень, включно з найдорожчими, та клубів, в яких відбуваються виступи. До Монтре на дні фестивалю збираються найкращі діджеї Європи. Під їхню музику можна натанцюватися з 23.00 і до світання в найкращому клубі містечка «Студіо 41». Вхід також вільний. Як і на майстер–класи, що їх дають найзнаменитіші джазмени світу в малій залі «Монтре пелес». Але і після цього всього залишається запитання: «А що робити тим, хто бажає переглянути виступи суперзірок, але не має відповідних грошей?» Організатори фестивалю знайшли часткове вирішення проблеми. У великій залі «Монтре пелес» із ранку до вечора демонструють на великому екрані в цифровому записі та з цифровим звуком фільми із концертів найбільших зірок минулорічного та попередніх фестивалів. Вхід вільний. Найкращі записи виступів у Монтре виходять на DVD. Ця популярна серія має назву Live at Montreux («Вживу на Монтре»). Цього року директор фестивалю Клод Нобс повідомив чудову новину для любителів «шарових» концертів: відтепер і в майбутньому вхід на всі генеральні репетиції найбільших зірок стає вільним. Можна побачити й самого виконавця, і «кухню» його підготовки до виступу.

Замість епілогу

Ми вже маємо приклади зародження «українських Монтре». Хоча б той же ярмарок у Сорочинцах чи джазовий фестиваль у Коктебелі, який внесено до списку провідних світових джаз–фестів. А ще численні літні музичні фестивалі в містечках і вісях, які допомагають їхнім мешканцям хоч на кілька днів забути, що вони «провінція». Утім у нас інша тенденція: лише зіпнулася обласна фірма на ноги — потрібно відкривати «офіс у Києві». Молодь також втікає до дорогої й перенаселеної столиці від «провінційного безробіття». Країна все ще хвора на стару радянську хворобу «централізації», коли все краще можна було знайти лише в столицях.

Автор цих рядків мав у Берні коротку розмову зі старійшиною швейцарської політики, дуже яскравою, розумною та приязною людиною — Ернстом Мюлеманном. Свого часу він був і спікером парламенту Швейцарії, і обіймав посаду федерального канцлера, а тепер очолює комітет зв’язків зі Східною Європою Ради Європи. Він сказав дуже приємні для українців слова: «Ви навіть самі не уявляєте, яке велике значення для Європи має Україна». Але додав, що потрібно докладати зусиль, щоб і самому набути впевненості, і іншим себе показати. Пан Мюлеманн розповів, що зустрічався з Прем’єр–міністром та Президентом України. І повідомив, що Віктор Ющенко звернувся до нього, як до одного з найдосвідченіших європейських політиків, з проханням використати свій досвід і допомогти з процесами децентралізації України, як політичної, так і економічної. Тож будемо чекати, поки «Захід нам допоможе», чи самі почнемо розбудовувати свої Монтре?