Іван Заєць: Нинішнє «прінуждєніє к міру» — те саме, що колишнє «мочити в сортирах»

Учора Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк закликав парламентські фракції надати свої пропозиції щодо ситуації в Грузії, аби це стало основою для ухвалення рішення у ВР. «Український парламент зобов’язаний сказати своє слово», — переконаний Яценюк. Одна з політичних партій, представлених у парламенті, — Українська народна (входить до блоку «Наша Україна — Народна самооборона») — виступила з ініціативою скликати позачергову сесію парламенту, а її депутати зареєстрували у ВР проект постанови із заявою щодо грузинських подій. Окрім того, УНП закликає скликати позачерговий саміт НАТО, який би розглянув можливість надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в Альянсі. Перший заступник голови УНП, народний депутат Іван Заєць вважає, що тепер міжнародна спільнота буде більш охоча до прийому України й Грузії в НАТО.

«Відсутність позиції Тимошенко щодо подій у Грузії викликає здивування»

— Іване Олександровичу, як ви оцінюєте реакцію української влади на події в Грузії?

— Українська влада в цілому відреагувала на військову агресію Росії проти Грузії оперативно й адекватно. Ця війна викликала значну стурбованість української влади та народу, оскільки вона несе велику загрозу для життя багатьох людей, небезпеку для миру та стабільності як на Кавказі, так і в усій Європі. Україна висловила моральну і політичну підтримку Грузії — жертві російської агресії, надала їй гуманітарну допомогу.

Я схвалюю дії МЗС, який зробив заяву про необхідність мирного врегулювання російсько–грузинського конфлікту та збереження територіальної цілісності Грузії, а також попередив Кремль щодо недопустимості використання в цій війні Чорноморського флоту РФ, дислокованого на території України. Президент Віктор Ющенко своїми діями — візитом солідарності до Грузії та виданням указів про врегулювання порядку перебування Чорноморського флоту в Україні — також проявив належний професіоналізм та оперативність.

У цьому контексті відсутність позиції та дій Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко в такий відповідальний для країни момент викликає здивування. Українські громадяни хотіли би бачити повну єдність влади. Це той випадок, коли принцип «За вашу і нашу свободу!» найповніше відповідає інтересам української нації.

— А як мала б відреагувати Верховна Рада на події в Грузії?

— На мою думку, ВР має розцінити бомбардування російською авіацією населених пунктів і життєво важливої інфраструктури Грузії та введення на її територію російських військ як військову агресію Росії проти Грузії, а також засудити цю агресію. Парламент має звернутися до Росії з вимогою вивести свої інтервенціоністські війська з території суверенної держави, припинити підтримувати сепаратизм і руйнувати територіальну цілісність та суверенітет Грузії.

Депутатам слід закликати увесь демократичний світ та людей доброї волі надати допомогу грузинському народові у відновленні миру, конституційного ладу та територіальної цілісності. Парламент має закликати міжнародну спільноту замінити так званий «російський миротворчий контингент» у Грузії, який став безпосереднім учасником конфлікту, і дискредитує статус міжнародних миротворчих сил. ВР повинна підтримати Президента в його зусиллях із мирного врегулювання конфлікту, а також у реалізації заходів щодо невикористання Росією у війні сил Чорноморського флоту РФ, який тимчасово дислокується в Україні. Безумовно, парламент має відзначити гуманітарний аспект цих трагічних подій та висловити глибоке співчуття з приводу всіх жертв війни.

— Чи можливе денонсування документів про базування Чорноморського флоту РФ у Криму у зв’язку з тим, що російські судна виходили з українських портів у зону конфлікту?

— Ні, зараз денонсації не буде. Водночас я не допускаю продовження терміну перебування в Україні Чорноморського флоту РФ, що тимчасово дислокуються в українському Севастополі. Це створює небезпеку для України не тільки у військовому плані, а й у політичному, економічному та екологічному. Використання кораблів іншої держави в регіональних конфліктах загрожує втягненням у ці конфлікти України.

«Події в Грузії остаточно вбили натяки на лібералізм Медведєва»

— Частина політиків вважає: події у Грузії засвідчили, що Україні не слід дражнитися з Росією. У зв’язку з цим вони пропонують не конфліктувати із РФ, а зайняти посередницьку позицію в оцінці грузинсько–осетинсько–російського конфлікту, а надалі — не йти «на рожен» із Кремлем. Які висновки має винести Україна з цього конфлікту?

— «Не дражнити з Росію», «не лізти на рожен у стосунках із Кремлем» — це провокаційна риторика, яку я відкидаю. Не можна примітизувати захист принципів міжнародного права та відстоювання національних інтересів України. Я також не сприймаю характеристику нинішнього конфлікту як «грузинсько–осетинсько–російського», оскільки таке трактування легітимізує сепаратизм та піднімає його на один щабель із легітимною державністю. Це затушовує справжню природу російсько–грузинського конфлікту, власне — військову агресію Росії проти Грузії.

Що ж до висновків, то, по–перше, вторгненням військ на грузинську територію Москва розпочала практичну реалізацію своєї агресивної військової та зовнішньополітичної доктрини. Її дії спрямовані не лише на відновлення російського впливу на пострадянські держави, а й на анексію їхніх територій та реінтеграцію в новітню російську імперію.

Через підтримку сепаратистських рухів у країнах, через прикордонні провокації (зокрема, на українській Тузлі) та інші спецоперації російська влада відпрацьовує механізми експансіоністської політики. Війна Росії проти Грузії — це перевірка на ефективність тих засобів сучасної імперської політики, яку Кремль застосовує і до України. Я не маю сумніву, що більшість засобів, які Москва використала в Грузії перед війною, на підготовчому етапі, є якщо не аналогічними, то дуже подібними до тих, які реалізуються в Україні. Тож нинішня агресія створює загрозу не тільки грузинській державності та миру у кавказькому регіоні, а й іншим сусідам Росії, та й усій Європі.

Кремль прагне скинути демократично обрану владу Грузії, передусім її президента, і насадити маріонетковий режим. Росія хоче відновити стару традицію творення навколо себе васальних держав. Ми добре пам’ятаємо прояви цієї політики: вторгнення в Чехословаччину в 1968 році та війна в Афганістані у 1979—1989 роках.

На прикладі начебто маленької Грузії Москва зондує ставлення країн ЄС та США до силових методів відновлення «зони впливу» на пострадянському просторі. Росія прагне утвердити в регіоні «право сили» замість «сили права» і зупинити процес європеїзації Грузії та України. Ці країни ідуть шляхом демократії, а в Росії утверджується курс на авторитаризм. Російські провідники свідомо протиставляють себе Європі. Кремль біситься від того, що йому й досі не вдалося спокусити чи підбурити Україну та Грузію на таке геополітичне протистояння. Тому російська влада хоче показово «покарати» Грузію, а заодно й попередити Україну. Я впевнений, що таке геополітичне мислення російської влади буде відкинуте з порога демократичним світом.

Крім того, цією війною Москва прагне унеможливити появу нових додаткових шляхів транспортування енергоносіїв з регіону Каспію до Європи, зокрема й до України. Кремль вивів на вістря російського енергетичного тиску військові засоби.

Цей військовий конфлікт призначений для того, щоб остаточно утвердити в Росії лідерство саме політичного крила «яструбів». Ця війна вмить обнулила ліберальні натяки і заяви нового президента Росії Дмитра Медведєва. Вона остаточно прив’язала його до авторитарної державної колісниці, до влади з яструбиною суттю. Крім того, агресія проти Грузії потрібна Кремлю й для того, щоб посилити ура–патріотичні настрої серед громадян. Для них операції «по прінуждєнію к міру» — новий евфемізм, який має той же зміст, що й путінський наказ «мочити у сортирах». Військова агресія спрямована й на консолідацію та мобілізацію «п’ятих колон» Росії в сусідніх дер­жавах, зокрема й в Україні.

Російська влада добре усвідомлює, що «точкою неповернення» під «руку Москви» для України та Грузії стане їхній вступ до НАТО. Тому російське вторгнення в Грузію спрямоване на недопущення Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО в грудні 2008 року. Цей конфлікт призначається для торпедування євроатлантичної інтеграції й України також.

«Сподіваюсь, що в Європі програє політика мінливої кон’юнктури, замішана на газі»

— Є думка, що після цього конфлікту може пришвидшитися інтеграція України в НАТО. Як ви гадаєте, чи стануть українці більш охочими до вступу в НАТО? Чи зміниться ставлення політиків? І чи схочуть нарешті країни–члени НАТО бачити Україну та Грузію в своїх лавах?

— Почну з останнього. Військова агресія Росії до певної міри стала результатом політики «умиротворення агресора» (тобто Москви), яку провадили деякі уряди «старої Європи». Зокрема, це виявилось у блокуванні керівництвом Німеччини та Франції процесу приєднання України та Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО. Росія сприйняла це як «зелене світло» для того, щоб розпустити руки у регіоні. Я сподіваюся, що нинішні події посилять позиції тих наших західних партнерів, які виступають за те, щоб будувати міжнародну політику на базі демократичних та європейських цінностей, а не мінливої кон’юнктури «реальної політики». Політика меркантилізму, замішана на газі та сепаратній співпраці окремих європейських країн із Росією, має відійти на другий план.

Перспективи інтеграції України в НАТО, на мою думку, покращаться. В тому числі, і всередині України. Єдина колективна система безпеки, перевірена часом, знаходиться на захід від України. Альтернативи євроатлантичній інтеграції для того, щоб забезпечити державність, територіальну цілісність, мир і безпеку України, немає.

— Чи не зіпсує вступ до НАТО стосунки між Україною та Росією?

— Ні, я не згоден із думкою, що членство України в НАТО посварить нас із Росією. Так само, як Росія не посварилася з жодною із країн, які є членами НАТО. Москва сама опинилася перед дуже серйозними викликами і загрозами. Росії, як і Заходу, загрожують неконтрольована міграція, міжнародний тероризм і мусульманський фундаменталізм. Ці загрози їй не відвернути без широкої співпраці з НАТО та європейськими структурами. Росія приречена на дуже тісне співробітництво з країнами, які об’єднані в НАТО. Членство України в НАТО лише сприятиме нормалізації відносин з Росією, яка врешті–решт припинить зазіхати на нашу державу і сконцентрується на вирішенні власних проблем. Україна прагне мати навколо себе зону миру і стабільності та реалізувати свій європейський цивілізаційний вибір. Позиція України щодо подій у Грузії принципово не має антиросійського характеру.