Україно, камо грядеши? Та в НАТО

Вадим Карасьов,
директор Інституту глобальних стратегій:

Кавказька війна сформувала новий геополітичний контекст. У чорноморсько–каспійсько–кавказькому регіоні відбуваються події, які на роки визначатимуть світовий порядок. Цей регіон територіально, стратегічно, економічно та політично стосується України. Сутність цього контексту — в загостренні боротьби між Росією та Заходом. Ідеться не тільки про військовий акцент, а й економічний. Хто контролюватиме Каспій і Кавказ — той контролюватиме енергоресурси Центральної Азії. Тому Україні, зважаючи на цей контекст, треба вносити серйозні корективи в оборонну політику та безпеку.

Ця війна поховала ідею нейтралітету та позаблокового статусу України. Ніхто нам цієї позаблоковості не дасть, а головне, що такий статус нас не врятує. Відсидітися в ізоляції, в хаті скраю, не вийде. Нам потрібна активна дипломатія. Треба розуміти, що в цьому регіоні збільшуватиметься динаміка мілітаризації, тому Україна мусить створити захист на випадок можливого конфлікту — конфлікту, який виходить за межі грузино–осетинських чи грузино–російських стосунків.

Новий геополітичний контекст позначиться на змінах в оборонній політиці України та внутрішніх розкладах. Нас чекають дебати щодо безпеки, інтеграції в колективні системи безпеки — насамперед ідеться про НАТО. Це визначатиме сутність політики у найближчий час. Я не виключаю, що президентська кампанія 2009 року теж ґрунтуватиметься на оборонному та безпековому аспектах. Нас чекатимуть гарячі дискусії в політикумі, але в цілому народна думка схилятиметься до того, що нам треба інтегруватися в систему колективної безпеки. На мою думку, іншого виходу й нема.

Андрій Єрмолаєв,
директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

Кавказьку війну слід розглядати в масштабах глобальної гри. Був момент, коли вперше із часів «холодної війни» країни Євразії могли зіткнутися в гарячому конфлікті з країнами Заходу. Якби Захід відреагував на заклики Саакашвілі «захистити демократичний режим», ми мали би війну. Лише внутрішня конфліктність і неясність політики Грузії, котра не вирішила проблему стосунків із малими народами, стримали цю загрозу. Адже одна з причин кавказького конфлікту — це те, що грузинський націоналізм не відповів на запитання, якими мають бути стосунки нації з малими народами. Висновок для України має бути таким: сучасна національна політика потребує дуже зваженого підходу до забезпечення внутрішнього національного миру.

Щодо геополітичного аспекту, то в нинішньому світі чітко видно три полюси — ЄС, США та Росію. Це імперії: Євросоюз — аристократична, Росія — територіальна і США — технологічна. Вони борються за сфери впливів. Україні треба виробити нові механізми та стосунки, які б унеможливлювали перетворення нашої держави на сферу перерозподілу. Україна, котра так і не стала лідером Чорномор’я, має напрацювати власні підходи щодо безпекової політики, до того ж ця політика має бути позаблоковою.

Розігрування теми НАТО на тлі кавказької війни — це прояв цинізму. Я вважаю провокацією твердження про те, що наступною після Грузії буде Україна. Це гарячий каштан, вкинутий у політикум. Наша держава має бути зацікавлена в рівних стосунках із Росією — реагувати на дії імперії, але водночас давати відсіч націоналістичним політикам, які провокують імперію. Важливо продовжувати реформи. Адже з імперіями може конкурувати тільки економічно сильна держава.

Джеймс Шерр,
керівник програм із Росії та Євразії Королівського інституту міжнародних справ (з інтерв’ю «Радіо Свобода»):

Росія думала про Україну від самого початку цього кон­флікту. Звісно, що мета Росії не обмежується лише Південною Осетією чи Грузією. Мета Росії — чітко продемонструвати, хто господар у регіоні, хто єдиний може гарантувати безпеку і стабільність, а інші гравці, особливо НАТО, не мають ні волі, ні можливості цього робити.

Очевидно, що це (бажання загальмувати шлях Грузії і України до НАТО. — Ред.) мета Росії. Проте перша реакція Заходу на конфлікт не викликає захвату, дехто навіть скаже, що вона була ганебною... Довготермінова реакція Заходу ще не ясна, і зараз будуть дуже цікаві дискусії.

Залучення в цьому конфлікті елементів Чорноморського флоту Росії з самого початку було спрямоване проти України. Це іспит для суверенітету України. Тут для України створили вибір: або бути безсилою в той час, як використовують російські кораблі проти держави, яка фактично є союзником України, або ж робити принципові кроки, які, можливо, Україна не спроможна втілити сама. МЗС України виступило з дуже сильною заявою щодо російського флоту... Якщо будуть спроби не допустити повернення російських кораблів до Севастополя, то є певна загроза, що між Україною і Росією може дійти до застосування сили. Я не хочу оцінювати шансів, що це станеться, але така загроза є.