Усе за планом Кремля

Перший день російсько–грузинського конфлікту ще дозволяв робити припущення, що він виник волею обставин, але його розвиток у наступні дні не залишив сумнівів — ідеться про добре сплановану операцію Кремля. Ймовірно, плани анексії частини чи всієї території Грузії розроблялися довго, але остаточно стали помітними з липня цього року, коли військові літаки Росії розпочали «випробовувати» грузинський повітряний простір, а осетини — обстрілювати території Грузії з московської «гуманітарної допомоги». Запальні грузини, звичайно ж, відповідали на провокації, а в емоційного Саакашвілі уривався терпець і він потрапив у розставлену Кремлем пастку. Грузинський президент чітко бачив, що добігає кінця московська операція «обрізання Грузії» від Південної Осетії та Абхазії.

На думку незалежних експертів, теперішня інтервенція Росії до сусідньої країни має за мету «тотальне підкорення та приниження Грузії», повалення законно обраної влади та встановлення маріонеткового режиму, як це було зроблено в Чечні.

Нездатність Заходу та світового співтовариства (зокрема і в особі ялової Ради Безпеки ООН) розв’язує руки російським агресорам на майбутнє. До такого висновку приходить, зокрема, і московське видання «Комерсант». Безумовно, що більшість російського суспільства в ці дні неприховано демонструє свої імперіалістичні переконання, які привило йому російське телебачення. Але в кожному тоталітарному режимі є мисляча меншість. Російський журналіст Олег Панфілов заявив у інтерв’ю польській «Газеті виборчій»: «Якщо світ раз дозволив Росії під благим претекстом «наїхати» на Грузію, то наступною може бути будь–яка країна».

Захід допоможе?

Демократичний Захід продемонстрував таке ж повне безсилля, як і в часи аншлюсу нацистською Німеччиною Чехословаччини в 1938 році. Тепер якась спільна позиція Заходу та рішучість і однозначність в оцінках дій агресора почала вимальовуватися лише надвечір 10 серпня. Цілковито розгублений президент США з’явився на телеекранах лише минулої суботи, через добу після початку агресії Росії на територію Грузії. Він сказав правильні слова про необхідність збереження «територіальної цілісності Грузії», але так і не спромігся засудити дії свого «друга Володимира». Варто нагадати, що Грузія є найбільшим союзником США на Кавказі.

Президент Саакашвілі дуже ризикував своєю репутацією перед власним народом, коли відправляв дві тисячі грузинських військовослужбовців до Іраку: це другий за чисельністю контингент після американського та британського. Тепер він був змушений відкликати їх звідти з огляду на смертельну загрозу для його країни. Агенція «Рейтер» наводить слова командуючого грузинським корпусом в Іраку Бондо Майсурадзе: «Ми повернемося на батьківщину так швидко, як тільки американці нададуть транспортні засоби». Позавчора транспортна авіація США розпочала операцію перекидання грузинських військовослужбовців на батьківщину.

Показово, що в перші години конфлікту Вашингтон ще спілкувався з Саакашвілі, але вже впродовж вихідних, за даними з грузинських джерел, американські телефони не відповідали, бо «в цей час ніч, відповідні особи перебувають на відпочинку». Натомість, президент Буш домовився з російським президентом Медведєвим про відкриття постійно діючої «гарячої лінії». Старе правило: сильні домовляться над головами слабких.

Вашингтон розпочав адекватно оцінювати ситуацію лише 10 серпня. Зранку цього дня речник Білого дому Дана Періно вже назвала дії Росії неприхованою агресією. А надвечір представник США в Раді Безпеки ООН Залмай Халілзад на третьому за останні три дні засіданні цього органу з приводу ситуації навколо Грузії буквально послав у нокаут Росію, засудивши в найрізкіших словах її агресію. Вчора Джордж Буш під час телефонної розмови з Володимиром Путіним також значно загострив тон, назвавши дії Росії «неприйнятними», а її реакцію на конфлікт у Південній Осетії «непропорційною». «Я був дуже твердим із Путіним», — сказав задоволений собою Буш. Американський президент повідомив, що і під час телефонної розмови з президентом Росії Дмитром Медведєвим засудив російську військову відповідь на наступ Грузії у Південній Осетії. Віце–президент США Дік Чейні під час вчорашньої телефонної розмови з Михаїлом Саакашвілі заявив, що «російська агресія не може залишитися без відповіді», і висловив підтримку Сполученими Штатами суверенітету та територіальної цілісності Грузії.

Міжнародні спостерігачі наголошували впродовж минулих вихідних, що доля війни, Грузії та світового порядку на багато наступних років (та загалом, розкладу сил у світі) вирішується саме в ці дні. Якщо Росія не почує в ці години рішучого попередження Заходу, то надалі грубо порушуватиме «правила гри», самостійно встановлюючи свої сфери впливу в світі. Такого єдиного рішучого слова Заходу поки не прозвучало.

На жаль, ні для кого не секрет, що Франція та Німеччина надають відносинам з Росією більшого значення, ніж спільній позиції з більшістю колег по НАТО та ЄС. Ця аксіома ще раз знайшла підтвердження впродовж минулого уїк–енду. Президент Франції Ніколя Саркозі хоч спромігся минулої суботи витиснути із себе слова про необхідність територіальної цілісності Грузії. Але цього ж дня МЗС Німеччини зробило заяву про «агресію Грузії». Упродовж останніх років від німецької політики постійно тхнуло російським газом. Тепер пані Меркель, певне, зовсім очманіла від нього, оскільки не помітила, що це Росія бомбардує територію Грузії, а не навпаки. Утім уже за день Берлін та Париж під враженням розростання масштабів агресії Росії почали висловлюватися більш чіткіше. Заступник глави МЗС Німеччини Гернот Ерлер заявив, що Росія повинна припинити військові дії в Грузії, оскільки офіційний Тбілісі повідомив про припинення вогню.

Як завжди, під час конфліктів у Східній Європі, ініціатором яких виступає Росія, найбільш дієву та конструктивну позицію зайняли її сусіди, які на власній шкірі встигли відчути «братську любов Москви». Ідеться про Польщу та три маленькі країни Прибалтики. Вони створили спільний антикризовий комітет та почали мобілізувати Європейський Союз і міжнародну спільноту до спільних рішучих дій для збереження суверенітету Грузії. Глави чотирьох країн на засіданні минулої суботи в спільній декларації засудили агресивні дії Росії та закликали скликати саміт ЄС на рівні глав країн–членів цієї організації для випрацювання спільної позиції щодо подій навколо Грузії. Лех Качинський провів переговори з Ніколя Саркозі, який головує в ЄС і вчора вилітав на переговори до Москви.

Тим часом у район конфлікту прибули міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер та глава ОБСЄ, глава МЗС Фінляндії Александер Стубб. Президент і глава уряду Польщі вважають, що з огляду на неможливість прийняти резолюцію РБ ООН із засудженням дій Росії, яка має право вето, до залагодження конфлікту мають негайно приєднатися Євросоюз і НАТО. Представник Польщі, заступник керівника канцелярії президента Польщі Пьотр Ковнацький, привіз план врегулювання конфлікту з семи пунктів, розроблений Варшавою і трьома країнами Прибалтики.

План Польщі передбачає:

* негайне припинення воєнних дій,

* невідкладне поновлення переговорів без попередніх умов між Грузією, Росією та сепаратистами,

* перетворення російської миротворчої місії у Грузії у міжнародну під патронатом ЄС,

* встановлення міжнародного контролю над Орокським тунелем між Росією та Південною Осетією,

* початок міжнародної гуманітарної допомоги для Грузії,

* гарантування відбудови знищених об’єктів та інфраструктури,

* скликання міжнародної конференції на тему ситуації у Грузії.

План Польщі й Прибалтики занадто оптимістичний і, вочевидь, малореальний. Франція ж запропонувала вчора Москві ще один план згортання конфлікту, суть якого представив учора під час візиту до Москви Ніколя Саркозі. О 13.30 з планом уже погодився Тбілісі. Втім на час, коли готувався номер «УМ», деталі мирного плану ще не були оприлюднені.

НАТО, нафта, незалежність

Безумовно, програвши Заходу в змаганні за впливи у Східній Європі, Росія намагається всіма можливими засобами попередити ще й втрату своїх впливів у Грузії та Україні. Республіки Прибалтики традиційно тяжіли до Заходу, тому зусилля Росії виявилися марними.

Нагадаємо, що наприкінці минулого року народ Грузії 78 відсотками голосів «за» висловився за вступ до НАТО. Європейські устремління Грузії також не піддаються сумніву. Чи могла Москва пережити втрату ще одного з васалів, які залишаються в сфері її впливів у аморфному утворенні під назвою СНД!? Але це не єдина причина розв’язаної нею тепер воєнної авантюри. Захід повірив у європейський вибір Грузії і обрав її територію для прокладання першого альтернативного російським трубопроводу перекачування каспійської нафти до Європи. Азербайджанська (а в перспективі — і казахська) нафта тепер тече по нафтопроводу Баку—Джейхан територіями Азербайджану, Грузії та Туреччини в обхід Росії до турецького порту Джейран. Не варто забувати, що все теперішнє керівництво Росії має безпосередні зв’язки з двома організаціями: КДБ і «Газпром». Тому і теперішня інтервенція Росії до Грузії має виключно кедебістсько–газпромівське коріння. Осетинське населення Південної Осетії, немов той арап, виконало свою роль «інструмента» в російському імперському плані «расшіренія граніц отєчества» і тепер може відійти. Куди забажає.

Росіяни ще минулої п’ятниці та суботи здійснили бомбардування грузинського відтинку газопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан. Про серйозні руйнації не повідомляють, але Азербайджан змушений був «перекрити краник» з побоювання наступних бомбардувань та витоку нафти, яка, зокрема, пливе і до грузинського порту Батумі. Каспійська нафта з турецького Джейрана розвозиться танкерами не лише до Європи, а й до США. Британська газета «Таймс» тепер піддає сумнівам надійність цього нафтопроводу, оскільки сепаратисти з Південної Осетії та Абхазії й раніше погрожували терористичними акціями на цій ділянці.

САМІ ТАКІ

Криваві Олімпіади Москви

Кремлівські ЗМІ надриваються у спробах довести світу всю «підступність режиму Саакашвілі», який розпочав військову операцію в Південній Осетії в день початку Олімпійських ігор. Знову ж таки, традиційне для Кремля перекладання вини з хворої голови на здорову. Лише кілька прикладів із сучасної історії, які свідчать, що саме Москва використовує час проведення Олімпіад як найкращі терміни для здійснення своїх кривавих авантюр та агресій проти інших народів, і Путін лише скористався з досвіду своїх «старших товаришів».

1956 рік. 4 листопада, за три тижні до початку XVI Олімпійських ігор у Мельбурні, Кремль здійснює інтервенцію до Угорщини. 2500 танків та 150 тисяч радянських окупантів учиняють криваву бійню на вулицях Будапешта, 250 тисяч угорців утікають від цієї «гуманітарної допомоги братського народу».

1968 рік. 21 серпня, за півтора місяця до початку XIX Олімпіади в столиці Мексики, радянські війська окупують Чехословаччину.

1980 рік. Багато країн світу бойкотують XXII Олімпійські йгри в Москві, бо в цей час радянські танки несуть «братську допомогу» народу Афганістану.

Олімпіада 1984 року в Лос–Анджелесі. Радянські війська продовжують свою «братню місію» в Афганістані.

1996 рік, XXVI Олімпійські ігри в Атланті, США. Російські танки чавлять уже не чужий народ, а власний — у Чечні.