«Гей, юнаки! Гей, пластуни!»

Днями на Одещині завершився 14–й обласний скаутський зліт. Близько двох десятків загонів із 11 районів Одещини з’їхалися в урочище «Ліски», що неподалік Одеси, аби провести щорічну головну подію пластун­ського життя — таборування на природі.

Південний регіон — непростий у багатьох відношеннях. На 2,5 мільйона мешканців Одещини скаутів назбирається всього п’ять сотень.

Половина з них щороку приїжджає у «Ліски».

Сто років «Будь готовий»!

Спочатку — невеликий екскурс в історію. Коли в 1907 році герой англо–бурської війни, прославлений офіцер Роберт Баден Пауел зібрав на острові Браунсі 20 хлопчаків, аби готувати з них майбутніх розвідників (скаутів), він не міг навіть уявити, що це виллється у всесвітній рух, яких охопить сотні мільйонів дітей і впише його ім’я до світової історії.

Уже через кілька років після зародження скаутський рух прийшов в Україну. Тут його назвали на український манер — «Пластом». Пластуни були козацькими розвідниками. (Саме від них походить термін «повзти по–пластунськи»).

А в радянській імперії, розуміючи важливість виховної роботи з дітьми, перейменували скаутів у піонерів, вихолостивши дух, але залишивши деяку атрибутику: лінійки, марші, краватки, пілотки, горни, девізи, «Зірниці» і міжнародне гасло скаутів: «Будь готовий!».

Натомість на Західній Україні «Пласт» потужно розвивався, давши згодом цілу плеяду видатних політичних і культурних діячів. Та з приходом радянської влади і тут зі скаутським рухом було покінчено.

Відродження почалося зі смертю «імперії зла». У 1989 році в Україні знову з’являються пластуни. Але далася взнаки нелегка історична спадщина, яка століттями розділяла наші регіони. І як православні церкви відокремилися, так і дитячий рух подробився. Тож тепер маємо в Україні і пластунів, і скаутів, і січовиків (козацька дитяча організація), і навіть залишки піонерії.

Урешті–решт, минулого року три найбільші течії, які сповідують скаутизм, об’єдналися в Національну організацію скаутів України. А буквально днями прийшла приємна звістка з Південної Кореї: Україна стала повноправним членом Світової організації скаутського руху. Тож майже двадцятирічний шлях до міжнародного визнання українських скаутів нарешті увінчався успіхом.

Південь — «січовий»

Та залишаються внутрішні проблеми. А головна — найбільш масовий і організований дитячий рух полишений сам на себе. Тільки торік держава звернула увагу на нього: Президент видав указ про підтримку пластового (скаутського) руху.

Уперше влада визнала, що виховання фізично і морально здорових громадян, які сповідують патріотизм, товариськість, любов до природи, вміння співчувати і дбати про інших є вкрай важливою справою. Та які конкретні результати доброго наміру президентського указу?

Найкраще в Одеській області розгорнули діяльність січовики. Дається взнаки й історична пам’ять (Чорноморське козацтво було останнім в історії України), і теперішня активна діяльність «дорослих» козаків. Тож дитяча «Січ» теж виникла у двох десятках населених пунктів. Другими за активністю є просто скаути, осередки яких існують в Одесі та ще в кількох районах. Найменше на Одещині пластунів, хоча кілька осередків теж існують.

Невисока активність «Пласту» на півдні пояснюється кількома факторами. Пластуни сповідають традиційну англійську «школу розвідників», яка так захоплює уяву підлітків. Тому важливу роль тут відіграють сувора дисципліна, твердий патріотизм, релігійність. (Гасло скаутів усього світу: «Бог і рідна країна!»)

На півдні ж через певні історичні обставини не звикли до таких чітких національних постулатів. Тому обрали м’якші варіанти, називаючи себе просто скаутами чи січовиками. Ясна річ, що патріотизм тут теж відіграє велике значення, але не першочергове, як у «Пласті». Головне, вважають одесити, — розвивати в дитині повноцінну особистість, готову до самостійного життя.

Смачніше, як з гуртового казана, не буває

Начальник табору Петро Ткач шкодує, що пластуни не хочуть проводити спільне таборування, адже це було б взаємно цікавим і корисним. Учитель географії Балтської школи–ліцею №1, яка славиться народознавством, разом зі школярами створив курінь імені Івана Гонти українського дитячо–юнацького товариства «Січ».

«Хай будуть у кожної організації свої особливості, але мусить бути й чітка координація, адже ми працюємо на одну мету — позашкільне виховання». Його підтримує Алла Суховій, засновник «Спілки одеських скаутів»: «Досить розділятися! Настав час зближуватися тим, хто сповідує скаутизм в Україні. Хай нарешті у нас з’явиться спільна форма, емблема, прапор».

«Ми займаємося неформальним вихованням дітей комплексно: фізичним, інтелектуальним, патріотичним, громадським, — додає педагог із понад 40–річним стажем Алла Суховій. — Займаємо дитину у найскладніший період — поміж школою і сім’єю. Робимо це з власних переконань. Натомість допомоги — як кіт наплакав. Одеський скаутських рух тримається винятково на фінансовій підтримці батьків».

Із кожним роком зменшуються терени урочища «Ліски». Новоспечені господарі просто на очах обносять довколишній ліс парканами. Скоро не буде де й таборування провести, журяться «дивні» дорослі, які свій вільний час присвячують чужим дітям.

Зате скільки радості та запального сміху, скільки сяючих очей на різних змаганнях та акціях — біля нічного вогню, на обідньому чергуванні біля казана чи на ранковому пляжі, на Днях козацтва, спорту чи здоров’я, на зустрічах просто неба з кінологами, еменесниками, відомим силачем Миколою Пасічником, на презентації «Одеси козацької» чи «Неймовірних пригод Івана Сили». Діти пізнають життя найцікавішим чином — через спостереження, експеримент та власну ініціативу.

Кажуть, не буває колишніх пластунів. Той вогонь, який розпалюють послідовники Бадена Пауела у своїх серцях, гріє їх протягом усього життя.

Від влади вимагається дещиця: раз на рік поміж демагогічною риторикою про народну турботу все–таки помітити дітей. Тоді, можливо, можновладці й дізнаються, чому скаутський рух такий популярний у 160 країнах світу?