Пригорну і поцілую...

Україна щороку стає все більш алкоголізованою державою, і жодна бюджетна програма поки не в змозі зупинити загрозливий процес. Чому п’яницю, незважаючи на зусилля рідних і друзів, так важко повернути до тверезого життя? Чи справді жіночий алкоголізм, на відміну від чоловічого, є практично невиліковним? Що робити дружині алкоголіка, якщо вона не хоче поставити хрест на «бракованій» родині, а прагне витягти дорогу людину з пазурів «зеленого змія»? Про це «УМ» дізнавалася в голови Київської регіональної організації «Відродження» Олександра Трамбовецького — спеціаліста, який понад 35 років лікує українців від алкогольної та інших форм залежності.

Жінці шкодить її сором’язливість

— Олександре Миколайовичу, для пересічного українця слово «алкоголік» асоціюється, в першу чергу, з чоловіком. Напевно тому, що проспиртовані дядьки потрапляють у поле нашого зору частіше, ніж непристойно п’яні жінки. А от лікарі–наркологи кажуть: жіночий алкоголізм у нас надзвичайно поширений. І додають, що дами швидше потрапляють у залежність від спиртного, стрімкіше деградують, тому й лікувати цю недугу в жінки набагато важче, ніж у чоловіка. Чи справді жінка, яка часто заглядає в чарку, є безнадійною?

— Зовсім ні. Це вигадки людей, які не хочуть, не вміють і не можуть працювати з жінкою, які ненавидять жінку і ставляться до неї з позиції чоловічого хам­ства і гормонального недоліку. А насправді... Бог зробив квітку, і зветься вона жінка. Це треба розуміти.

— Ого! Приємно чути такі речі...

— Із жінкою–алкоголіком працювати можна! І лікується вона краще від чоловіка, тому що від самої природи отримала більше захисних функцій. Продовжувачка роду більш глибока емоційно і морально, більш відповідальна за свої дії, краще захищена гормонально. Проблема полягає в іншому. Зазвичай жінка дуже пізно звертається по медичну допомогу. Вона соромиться афішувати стабільне «остограмлення». Адже в суспільстві досі збереглася думка: якщо жінка п’є, це ганьба. Тому українка прикладається до чарки не на людях, а на самоті, уміло приховуючи це від своїх родичів, друзів, колег по роботі. І не вважає себе хворою. «Як, хіба ж я алкоголічка? Зовсім ні. Під парканом не валяюсь, на роботу ходжу, у квартирі порядок», — обурюється пані, яка щодня випиває пляшечку лікеру перед телевізором. Навіть коли приходить усвідомлення проблеми, жінка сподівається, що все налагодиться само собою. І коли вона нарешті потрапляє до лікаря, то їй не «Боржомі» треба пити, а в реанімації лежати. Із такими «важкими» пацієнтками надзвичайно складно працювати, це правда.

— А як справи з чоловіками? Невже вони свідоміше ставляться до власного здоров’я?

— Чоловіки–алкоголіки звертаються до лікаря на більш ранній стадії захворювання. Але є й такі, що лікуватися нізащо не будуть, і їх в Україні немало.

Алкоголізм — це хвороба сім’ї

— Олександре Миколайовичу, в ідеалі після курсу медикаментозного лікування й допомоги психолога пацієнт має повернутися до нормального життя. Насправді виходить інакше: людина через деякий час «сухого» існування знову починає пити. Чому так стається?

— Ви повинні розуміти, що онкологічного хворого можна вилікувати, видаливши пухлину і припинивши процес метастазування. З алкоголіком цей номер не пройде. Що ви будете йому вирізати? Нічого. У нього неправильно працюють усі клітини в організмі, змінена структура особистості. Метаболізм інший! Щоб вилікувати пацієнта, треба його змінити. А людина — це її оточення. Тому починати розв’язувати проблему треба не з сина–алкоголіка, не з чоловіка–п’яниці, а з матері, дружини, коханої та інших людей, які відіграють у житті хворого важливу роль. Алкоголізм — це хвороба сім’ї. Без правильної підтримки з боку родини шлях до тверезого життя не подолати...

— А що мають зробити родичі п’яниці, щоб запобігти поверненню сина, батька, чоловіка до чарки?

— У першу чергу, ці люди повинні самі відмовитись від вживання алкоголю. Негайно, раз і назавжди! Чому? Тому що не можна вилікувати чумного хворого, якщо в тебе чума. Повірте мені як практику з 35–річним стажем: по–іншому цю проблему просто не розв’язати. По–друге, слід кардинально змінити ставлення до хворого. Припиніть лікувати цю людину! Коли ви щось робили, а це не допомогло, значить, методи були неефективними, і треба від них відмовитись. З практики випливає: для одужання треба зробити все, щоб від алкоголю людині стало якомога гірше. Рідні та близькі мають припинити примусово лікувати людину, припинити покривати його проблеми («відмазувати» перед начальством, приховувати запій від мами), і тоді ці проблеми обов’язково знайдуть вихід. Відстороніться від хворого, зачекайте, поки в його житті станеться криза. Через кризу алкоголік прийде до рішення лікуватись і жити тверезо, і проблема ров’яжеться.

— Це ж як виходить — треба відпустити п’яницю у «вільне плавання», нехай що хоче, те й робить?

— Ні, байдужість протипоказана. Навпаки, в родині мають залишитися теплота, турбота, любов! Але при цьому треба виховувати чоловіка — робити йому зауваження, не схвалювати деякі дії й вимагати змін у поведінці. І критика має бути конструктивною! Головне — засуджувати не свого чоловіка взагалі («невдаха, сволота, все життя мені зіпсував»), а певні його вчинки, пов’язані з алкогольною залежністю. Нехай кожна жінка п’яниці відверто відповість собі на питання: чи дуже їй хочеться змінюватися на краще, коли оточуючі, нехай і справедливо, постійно вказують на її недоліки, невдачі, провали? Чи ви все ж таки краще сприймаєте не дуже справедливу, але похвалу? Відповіли? А тепер робіть висновки. Усі люди на землі залежать від заохочення, особливо якщо воно йде від близьких.

Окрім того, дуже важливо, щоб чоловік був ситим, чистим, сексуально задоволеним. Спільний сон, спільне ліжко, ніжний дотик, прямі слова — ці найважливіші форми демонст­рації любові повинні стати невід’ємною складовою поведінки дружини. Тоді буде результат. Дружинам своїх пацієнтів я завжди кажу: частіше обіймайте свого чоловіка й обов’язково добивайтесь проявів ніжності у відповідь. Обмийте, обітріть п’яного, незважаючи на гидливість, вкладіть у ліжко. Навчіться любити свого чоловіка просто так, за те, що він взагалі є. Не бійтеся відверто сказати «Я тебе кохаю». І неважливо, скільки йому років, де ви є, чи чує вас хтось іще.

Алкоголь викликає більше «кайфу», ніж секс і кекс

— Але ж для більшості жінок «п’яна сволота» вже не є сексуально привабливим партнером! Радше навпаки, чоловік–алкоголік, який намагається залицятися до тверезої й розлюченої «благовірної», викликає в останньої огиду й навіть ненависть.

— Треба змінюватись! Одна моя знайома якось запитала: «А ти сам колись спав у холодному ліжку й по звуку ключа, який вставляють у замкову щілину, міг зрозуміти, в якому стані вповзає в квартиру твоя «половина»? Який тут може бути секс? Ти прокидаєшся вранці від холоду в ліжку, яке вночі обмочили…» Я глибоко розумію цей біль, це пекло, в якому живуть тисячі наших жінок. І розумію, що вони за багато років забули, за що кохали «цього гада». Але іншого шляху немає. Точніше, є. Розлучення і життя в різних «всесвітах». А якщо ви насправді хочете витягти дорогу вам людину з алкогольного болота, любіть її всім серцем і постійно проявляйте ніжність і турботу. Зрозумійте, алкоголік — це знедолене, глибоко нещасне створіння. Він має єдині ліки від свого жахливого стану — отруту, яка його поволі вбиває. Етиловий спирт успішно «компенсує» задоволення, яке людина отримує під час статевого акту, під час вживання смачної їжі. Алкоголь спричиняє більший викид дофоміну («гормона задоволення») більше, ніж секс і кекс. І виходить, що молодий гарний чоловік, якому жінка «не дає», шукає кайф на дні склянки. І все, йому вже нічого не треба — пляшка замінює і жінку, і гарну вечерю. Отже, чим більше в житті пацієнта сексу і чим смачніша їжа, тим краще. А ще можна зробити «благовірному» подарунок — просто так, без прив’язки до свята. Купіть йому нову теніску чи сорочку. Нехай знає, що ви його любите. Бо ж єдина надія в алкоголіка — на людей, які його по–справжньому люблять. Інша його надія — це лопата, якою він вириє собі яму, щоб мовчки в ній померти.

— А якщо в жінки вже немає сил на перевиховання чоловіка?

— Коли корабель тоне і ти бачиш, що дірку не затулити, то сідай у шлюпку й греби від нього подалі. Не виходить із цією людиною нормально жити — розлучайся. Але дитиночку від цього татуся тепер виховуй правильно. Жінки часто кажуть: «Дитина вже такого надивилася в родині, що пити точно не буде. Відраза до спиртного на все життя». Неправда! Пити буде обов’язково, бо в синові вже закладений цей геном. І йому не треба багато, щоб сформувалася залежність. Вистачить і декілька разів скуштувати пива... Генетичні зміни лишилися у спадок цим чудовим створінням від їхніх батьків. І в таких дітей метаболізм відбувається не так, як у вас. У вас С2Н5ОН розкладається на вуглекислоту, воду і супутні гази. А у них отримується ще й ацетатальдегід. Як результат — алкоголь викликає дофоміновий кайф, а продукт метаболізму алкоголю (ацетатальдегід) захоплює дофомін і перетворює його на морфін!

— Жах! І що ж робити мамі такої дитини?

— Не вживати алкоголь самій і слідкувати, щоб «зілля» не скуштував її синок. Тоді все буде гаразд.

КОРИСНА ПОРАДА

Запам’ятайте назавжди — скандал пригнічує і без того розвалену дофомінову систему (саме вона забезпечує нормальний емоційний стан людини) і провокує прийом «заспокійливого» — дози алкоголю. Чим більше істерик у жінки, тим глибший запій у чоловіка. Тому пан Трамбовський радить жінкам: припиніть «зудіти». Прийшов коханий п’яний додому, а ви мовчіть. Розряджайтесь на кому завгодно — посваріться із сусідкою, побийте подушку кулаками, але з чоловіком не скандальте. Тоді й мотиву для чергового «остограмлення» не буде!

ЦІКАВО ЗНАТИ

Олександр Трамбовецький розповідає, що в його практиці був і 16–річний пацан, який просив «зняти зі стакана», і надзвичайно вродлива жінка, якій не було потрібно нічого, крім пляшки, і дідусь, який до 50 років не взяв до рота жодної краплі спиртного, а після півстолітнього ювілею впав у запій, і чоловік, який спився так, що прийшов на перший сеанс без нижньої білизни — і це при двох вищих освітах і ступеня кандидата наук. У кожного були свої причини для запою, але лікування щоразу полягало в проявах справжньої любові близьких до цих знедолених людей.