«Антарктичної зими» не буде

Нещодавно на шпальтах «УМ» із критикою Національного антарктичного центру виступив один із науковців, пан Міліневський, який очолював першу українську зимівку на антарктичній станції «Академік Вернадський», був начальником цієї станції, а потім заступником директора Центру з науки. У НАНЦ із такою критикою вкрай незгодні. Завдяки зусиллям колективу НАНЦ на станції здійснюється вже 13–та антарктична зимівка, кажуть у Національному антарктичному центрі. Успішно виконано всі зобов’язання перед Великобританією, обумовлені угодою про передачу станції «Фарадей» нашій країні, включаючи спорудження нового екологічно безпечного паливного баку на 200 кубів. Причому Британія подякувала Україні за все зроблене й виявила бажання продовжити співробітництво «на наступні десятиліття». «Немає ніякої «антарктичної зими», — переконаний директор НАНЦ, кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Валерій Литвинов. — Тим більше що вона була на зламі, а нині вже повернула на літо, з чим 22 червня і привітав усіх полярників, які працюють на льодовому континенті, Президент України Віктор Ющенко».

— Скажіть, будь ласка, чим зараз займається Національний антарктичний центр, і чи дійсно робіт українських учених за кордоном ніхто не знає?

— Саме після того, як станція «Академік Вернадський» відзначила своє десятиріччя, перед нами постало завдання перебудови взаємин із зарубіжними партнерами. До цього спонукав вихід України, так би мовити, в самостійне антарктичне плавання після виконання умов Великої Британії. Слід було визначитись із подальшою тематикою спостережень, досліджень та наукових робіт, конкурентоспроможних на світовому інтелектуальному ринку, які обіцяють дати нашій країні певний економічний ефект. У науці це досить складний шлях, але до цього треба прагнути. Нам необхідно, аби наші дослідження становили інтерес і мали попит у зарубіжних колег, а вони натомість охоче ділитимуться своїми здобутками з нами. У такій взаємодії можна розраховувати на відповідний результат.

Узгодивши свої плани з Міністерством освіти і науки, ми створили в НАНЦ відділ міжнародного співробітництва, голов­ним завданням якого стало укладення двосторонніх договорів із зарубіжними партнерами, моніторинг інтересів наших колег по Антарктиці, пошук тем, здатних максимально використати можливості кооперації, з урахуванням місця розташування нашої станції, специфіки фінансування експедицій, відсутності в Центрі власного науково–дослідного судна...

Стосовно ж того, чи знають роботи наших учених за кордоном, можу сказати таке. Наприкінці минулого року НАНЦ підготував і підписав двосторонні рамкові угоди строком до п’яти років із науковими установами дев’яти держав. Серед них: США, Словенія, Великобританія, Іспанія, Словаччина, Чехія, Перу, Чилі, Російська Федерація. Щодо участі в програмі досліджень ІІІ Міжнародного полярного року, на розгляд оргкомітету було висунуто майже два десятки наукових проектів, 16 із яких схвалено та закріплено за відповідними кураторами з боку зарубіжних партнерів, і слід сказати, що вони успішно виконуються.

Ми видаємо щорічний «Український антарктичний журнал», який розсилаємо до наукових установ Чилі, Італії, Японії, Росії, Великобританії, Аргентини, Болгарії, Австралії, Нідерландів, Нової Зеландії, Норвегії, Іспанії, США, Перу, Франції, Польщі. Відповідно, й отримуємо наукові видання з цих країн.

На сьогодні в Україні видається 604 наукові журнали з природничих і технічних наук. Як повідомив нещодавно заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха, з них встановлений імпакт–фактор (своєрідний рейтинг оцінки видання міжнародною науковою спільнотою) мають лише шість. Іще 13 включено до баз Інституту наукової інформації Томсона з метою встановлення імпакт–фактору. Серед них — «Український антарктичний журнал».

Між іншим, в останні роки виходили монографії наших учених англійською мовою, і я вважаю, що фахівці про них знають. Але ми живемо у світі конкуренції, де кожен насамперед відстоює певний корпоративний чи особистий інтерес. Пробитися дуже складно. І все ж ми демонстрували наші розробки у Великобританії, Китаї, Польщі, В’єтнамі, де влаштовували виставки і презентації нових біотехнологій.

— А яка ваша думка з приводу конкурсів наукових робіт, і який шанс їх виграти має, так би мовити, людина зі сторони?

— Наш замовник і роботодавець — Міністерство освіти і науки України. Без його санкції жодна робота не може бути профінансована. Тому після розгляду на наших внутрішніх наукових семінарах та схвалення на науково–технічній раді «Антарктика» заявки подаються на державну експертизу, яка робить остаточний висновок щодо якості й актуальності того чи іншого проекту. І ще один момент. Лише 15 відсотків від суми, яку виділяє держава на підтримання життєдіяльності антарктичної станції «Академік Вернадський», можна спрямовувати на наукові дослідження. Цього, звичайно, замало. Через це нам доводиться віддавати перевагу виваженим, переконливим проектам, які пройшли належну експертизу і довели свою значимість, формувати групи дослідників за спільними інтересами і близькими темами, аби вони були цікаві та взаємно корисні. Зараз дуже багато відкриттів відбувається саме на стиках наук. Прикладом цього може бути створення доктором технічних наук Олександром Таширєвим на острові Галіндез біологічного полігону з упровадженням геоінформаційної системи, яка дозволяє в реальному часі відстежувати все, що відбувається в житті мікробних ценозів Антарктики.

Дуже цікаві розробки є в наших геологів, геофізиків, океанологів. Приміром, доктор географічних наук Юрій Артамонов провів разом із російськими колегами дуже важливі дослідження антарктичних вод, здійснивши рейс навколо Антарктиди. Тож при нагоді ми завжди використовуємо можливості міжнародної кооперації. А щодо проблем логістики під час організації експедицій, то тут ми просто не маємо іншого виходу. Ми весь час наймаємо зарубіжні судна, намагаємося разом здій­снювати якісь операції, що зменшать наші витрати.

— Чи готовий Центр до відкритого конкурсу науково–дослідниць­ких проектів, які мають здійснюватися в Антарктиці? Це питання стало наріжним каменем аргументації ваших опонентів, які хочуть удосконалити їхню експертну оцінку. Чи реальна така опіка з боку будь–яких громадських структур?

— Наприкінці травня цього року, саме напередодні консультативної наради Антарктичного договору–ХХХІ, засновники Українського наукового клубу, які стали на бік пана Міліневського, запрошували мене на свою конференцію. В іншому випадку я б охоче погодився, але тоді просто був у цейтноті: 350 зарубіжних дипломатів і науковців, на яких ми чекали в Києві, потребували уваги. А вийшло так, що в підсумку НАНЦ, бачте, «проігнорував» важливу громадську акцію, спрямовану на користь справи!

А щодо звинувачень у начебто «неувазі» українського уряду до учасників ХХХІ КНДА, — то відкривав нараду віце–прем’єр–міністр України Григорій Немиря, а вітали її через своїх представників Президент України Віктор Ющенко, міністр закордонних справ Володимир Огризко, міністр освіти і науки Іван Вакарчук. Згодом керівники делегацій були запрошені на прийом до Президента, де кожен із них мав нагоду особисто обмінятися кількома словами з главою Української Держави.

— Щодо коштів, виділених цього року НАНЦ на наукові дослідження. Скільки їх і як плануєте ці кошти використовувати?

— Йдеться про 20,4 мільйона гривень, які нам буцімто виділено на антарктичні справи. Таке урядове рішення є. Однак за нинішніх цін це вже не ті гроші, які були хоча б рік тому. Пальне, продукти, медикаменти нині мають зовсім іншу ціну. Але, зазначу, ще торік лише за проведення наради Антарктичного договору одна з поважних приватних фірм загилила нам 11 мільйонів! Це — занадто. Нам не вистачило б на наступну експедицію. Ми змушені були відмовитись. Ми знаємо можливості нашого міністерства, схему складних розрахунків через Держказначейство, де всі проплати за товари та послуги мають здійснюватися протягом трьох днів, що не завжди зручно і реально для зарубіжних партнерів та постачальників. Зараз ми розраховуємося з готелями «Русь» і «Президент–Готель», фабрикою спецмеблів, комп’ютерною фірмою та службами комунікацій, що забезпечували КНДА надійною технікою і зв’язком, обладнали пересувну друкарню, де було видрукувано майже мільйон примірників документів англійською, французькою, іспанською та російською мовами.

Словом, після всіх розрахунків, фінансового забезпечення логістичних та інших операцій, пов’язаних із наступною експедицією, навряд чи нам доведеться «жирувати». Ми знову будемо економити кожну копійку, підтримувати проекти, що вже виконуються в Антарктиді, віддаючи перевагу тим інституціям, які допомагатимуть нам новим науковим обладнанням, фінансами, транспортними послугами.

Однак, попри всі складності, цього року ми встигли забезпечити автономну роботу трьох сезонних загонів дослідників, придбати нову техніку для модернізації засобів зв’язку на станції, трохи поповнити комп’ютерний парк Центру. Я переконаний, що вітчизняна антарктична наука, збагатившись міжнародним досвідом, «видасть на–гора» не лише проект цільової Державної програми досліджень в Антарктиці на 2011—2015 роки, а й збагатить нашу країну більш прагматичними речами, аніж звіти.

Володимир Бочкарьов