Такий кордон: на узбережжі Тузли з боку Росії.
Восени 2003 року — п’ять років тому — майже кожен в Україні дізнався, що є така українська земля — острів Коса Тузла в Керченській протоці. Тоді росіяни почали будувати дамбу до Тузли з боку Краснодарського краю (з Таманського півострова), поставивши під сумнів територіальну приналежність острова. Патріотична кампанія із захисту Тузли об’єднала в Україні навіть доти непримиренних політичних опонентів. Споруджувати дамбу припинили, хоча вона й змінила течії у протоці, внаслідок чого Тузла почала розмиватися.
Коли стоїш на березі Керченської протоки, загадкову Тузлу видно досить добре. Місцеві жителі не розуміли мого зацікавлення островом. За довгі роки мало хто з них там бував. «Ми тут простий російський народ, а там, на Тузлі, хохли щось чудять», — пояснює із якоюсь дивною гордістю власник кафе на керченському узбережжі. — Навіщо туди пертися? Моря й тут вистачає».
Шлях до Тузли пролягає через одні ворота — Керченський морський торговий порт. Звідси на острів чотири рази на день відпливає кораблик. Чи кожен смертний може потрапити на Тузлу? Начальник відділу кадрів порту Володимир Зубко, посміхаючись, відповідає: «Які питання? Звертаєтеся в адміністрацію морського торгового порту на вулиці Кірова, 28. Показуєте паспорт, бо йдеться про прикордонну зону. Громадянство і статус не мають значення. Вам дають дозвіл, виписують перепустку. Вони можуть бути чотирьох форм — залежить від мети, з якою туди пливти. Останній крок до вашого бажання — 30 грн. у касу порту, і море з Тузлою на цілий день ваше». Зубко підтверджує, що дорога відкрита навіть для тричі засуджених громадян Америки — аби тільки людина легально перебувала на території України.
Коли відходить начальник, молода працівниця порту пояснює, що для пересічних громадян Тузла фактично закрита. «З боку прикордонників ніби й немає ніякої офіційної заборони. Але як ви туди доберетеся? Катер ходить, проте він є власністю торгового порту, призначений винятково для його працівників. Пасажирських катерів тут немає. Пансіонат «Два моря» на Тузлі — теж власність порту, там відпочивають тільки свої. На яхті вас ніхто не пропустить. У море взагалі краще за власним бажанням не виходити, інакше проблем не уникнути. Єдиний шлях потрапити на Тузлу — домовлятися з морським торговим портом або бути його працівником», — пояснює дівчина.
При вході на територію порту нас перевіряють два контрактники із прикордонних військ. Кажуть, що це найдальша точка України, де можна служити, але нести службу не важко.
Нас чемно проводять до катера. Коли я на хвилинку віддалилася від групи, щоб познімкувати кораблі, підійшла охорона й попросила негайно сідати на борт: фотографувати не бажано.
Майже 11 кілометрів відділяє Тузлу від Керчі. Цю відстань ми долали 45 хвилин. Сильний вітер, море неспокійне. «Шторм для Керчі — досить часте явище. Катери часто розбиваються, іноземні кораблі, буває, сідають на мілину. Зараз теж один застряг — зламалося кермо, вже тиждень ремонтують», — розповідають місцеві журналісти.
Дельфіни для керченців — як для нас карасі. Тільки нам минулої неділі не пощастило побачити їхні танці. «Сильний вітер сьогодні у затоці. Вони, мабуть, попливли у відкрите море. Вчора перед нами декілька стрибали аж до самої Тузли», — каже Олексій із прикордонної охорони.
За 20 метрів до Тузли катер зупиняється. Не причалює, бо на березі — величезні бетонні споруди, влаштовані для того, щоб течія не розмивала пісок на пляжі. «Вони тут уже давно. Чотири роки тому, після спроби побудувати дамбу з боку Росії, їх добудовували. Дамба змінила течію, стало сильніше розмивати пісок. Острів від сильного вітру часом весь накриває водою. Змивається рослинність, доводиться щороку перед відкриттям сезону ремонтувати пансіонат. Це природа. Проти неї не попреш», — каже Олександр Коваль із Керченського загону морської охрони Держприкордонслужби.
Перше, що відразу вражає гостей, — це шум дизельного генератора. Він забезпечує острів із пансіонатом електроенергією. Тут є навіть електричні ліхтарі на вуличках і стежинах.
«Умови поліпшилися, коли пансіонат почав розширюватися, — веде далі Коваль. — Острів намитий піском, тому про різноманітність ландшафту говорити не випадає. Росте тільки перекотиполе і лох срібний — різновид оливок. Ми його не насаджуємо. Щоразу після того, як його змиває морем, лох сам наростає. І викорінити не вдається. Та й навіщо? Як були малими, збирали недостиглі оливки».
«Цього року ягід нема. Весна була холодна, цвіт на оливках обмерз. На городі в Керчі теж нічого не вродило, тільки картопля», — розказує літня відпочивальниця Світлана. Вона приїхала на Тузлу на два дні — покупатися у двох морях: ліворуч — Азовське, праворуч — Чорне. «Ми купаємося, в основному, в Чорному, з берега якого видно Кубань. Азовське має небезпечний берег. Дуже багато гострого каміння», — каже працівниця Керченського порту.
Тут працює магазин, тому продуктів із собою привозити непотрібно. «Запасаємося тільки фруктами, — веде далі жінка. — У кожному будинку — кухня. Загальної їдальні немає, не відповідає санітарним нормам».
Раніше будиночків зі всіма зручностями було близько десяти. Потім кожна служба порту — охоронці, вантажники, механізатори — почали добудовувати свої приміщення. Зараз пансіонат налічує 30 будиночків. З них три здають гостям максимум за 80 грн. на добу, решта — портова власність для своїх.
Керченські бабусі згадують, як колись на Кубань із Тузли можна було ходити пішки (до 1941 року острів був територією Краснодарського краю РРФСР). Але всі на косі вважають Тузлу кримською, а не російською.
«Декілька років тому я без перешкод могла їздити сюди з гостями з Москви. Тепер важче зробити перепустку. Коло відпочивальників звузилося до працівників порту. Через російську дамбу течії міняються. Приїжджаю сюди вже майже 40 років і бачу, що острів постійно змінює форму, — ділиться спостереженнями пані Тетяна. — З того боку, що з видом на Росію, раніше була велика кам’яна споруда. А тепер тільки навезуть каменю — його за короткий час хвилі відносять у море. А от з іншого боку, навпаки, тепер намиває піску. Так що територія за розмірами залишається майже та сама».
Тепер на боці острова від Росії є прикордонна охорона. Мають 20 будинків, з євроремонтами. Влітку мешкають із сім’ями. «Треба мати окремий дозвіл, щоб посидіти біля них з вудками», — каже пані Тетяна. Її дочка додає, що путівки сюди не варто брати на довший час. «Тут дуже сильні комарі і сарана. Приносить вітром із Кубані. Кусають як дурні, навіть удень. Тому мені краще на проїзд витратити 30 грн. туди і 30 назад, ніж щоб уночі мене всю обкусали», — сміється Наталка.
Її старша дочка теж любить тут бувати. Приїжджає тільки в суботу. На вихідні острів стає молодіжним. Тут дискотеки проводять, у більярд і футбол грають, на катамаранах катаються.
Не так давно в протоці трапилося кілька корабельних аварій, у море вилилася нафта. Але, кажуть відпочивальники, її навколо острова немає від червня. «У Керчі на набережну часом розбурхане море виносить нафтові кружальця, від яких треба добре відмиватися милом. А тут — не траплялося. Хоча навесні екологи з Сімферополя розказували, що Тузла забруднилася на п’ять років. Може, за науковими прогнозами й так, але не на практиці. Прибрехали нам, щоб відпочивати не їздили», — жартують між собою жінки.
За будинками стоїть вказівник прикордонників: «Вихід із відпочиваючої зони заборонено». Але людей це не зупиняє — їх на крайньому шматку острова не менше. Мене двічі переганяють чоловіки на велосипедах із вудками, тричі обминає трактор–сміттєвоз (відходи тут закопують у пісок, а пластик — спалюють).
На березі Чорного моря сидять рибалки. Кажуть, що проводять на острові весь сезон, вудять рибу для продажу. «Тут тільки кефаль водиться. Продаємо по 20 гривень за кілограм. Жінки відразу розкуповують. Інколи пірнаємо за рапанами. Але то вже на замовлення або для себе», — кажуть про острівний бізнес чоловіки.
Неподалік знаходжу свіжі кістки великої рибини. Цікавлюся, чи це їхня здобич. «Якби ж то! Це дельфіна здохлого винесло. Таке часто трапляється. Мало не щомісяця», — пояснює пан Юрій. — Колись Тузлу рибалки не любили. Ходили легенди, що це дуже погане місце. Називали острів «Кранти». І тепер треба бути обачним. Течія раптово змінюється, вітер посилюється. От зараз тут спокійно, бо вітер дме з острова, а підіть і подивіться, чи з іншого боку реально закинути вудку. Хвилі такі, що людину з ніг збиває. Колись жінка з чоловіком пішли на край острова засмагати голими. Потім вирішили покупатися. Тільки взуття на березі лишилося. А їх досі не знайшли», — попереджає рибалка.
«Наша» Тузла — це керченська вагіна
Місцеві рибалки реготали мало не на весь острів, коли почули, як я вимовляю його назву — «Тузла» з наголосом на «у». «Запам’ятай, наголос має бути на останньому складі — «ТузлА», тоді це слово перекладатиметься з кримськотатарської як «Місце добування солі». Безглуздо вимовляти з наголосом на перший склад, — зазначають місцеві. — І телеканали, і радіо помиляються. «Тузла» з наголосом на «у» — так у Керчі пацани на жаргоні називають вагіну».
Це невелике місто у другій половині ХVІ — на початку ХVІІ століття стало поряд із Запорізькою Січчю основним осередком національного відродження України. Такому високому статусу Острог завдячував славетному роду князів Острозьких, що з кінця ХІV до середини XVІІ століть мали тут свою резиденцію. >>
Більшості відомо про так звані місця сили, де неначе б’ють потужні енергетичні джерела Землі та Космосу, здатні впливати на здоров’я і долю людей. Однак не всі вони (особливо наші, вітчизняні) так широко розрекламовані, як, приміром, Гімалаї чи острів Пасхи, Ієрусалим чи озеро Байкал. >>
Якщо гуртом і наполегливо «стукати» у всі двері, можна розбудовувати рідний населений пункт, навіть не маючи фінансування. У цьому переконує приклад селища Запитів, що на Львівщині. Місцевий селищний голова разом з односельчанами навчилися вигравати різноманітні гранти та проекти, як українські, так і іноземні. >>
У Вилковому, на березі Дунаю, стоїть величний пам’ятник — виснажена втомлена людина тримає важкий хрест і незворушно дивиться вперед — там Дунай впадає в Чорне море. Поруч — незвичайної форми човен. >>
Цю місцевість називають реліктовою й унікальною. Її вважають чи не єдиною білою плямою на карті України. Загадкова і неповторна, вона зовсім поруч, в Олевському районі, що на Житомирщині. Поліський Стоунхендж, як його вже встигли охрестити, розміщений усього лише за тридцять кілометрів на північ від райцентру. А подорож туди може перетворитися на мандрівку в часі або в іншу реальність... >>
В історії з географією — свої стосунки. Тож до ще вчора мало кому відомого містечка завтра може бути прикута увага всього світу, а ціла величезна могутня держава з часом взагалі безслідно зникає з карти. Або ось тисячі населених пунктів, які хоч нікуди за сотні років свого існування з географічної мапи не дівалися, але історична значимість їх змінилася кардинально. >>
