Артем Удачин: Сидимо на базі сім місяців — уже дах їде

Срібна нагорода на чемпіонаті світу 2006 року в Домініканській Республіці стала для важкоатлета Артема Удачина першою після дискваліфікації на два з половиною роки. Із тієї історії донеччанин зробив належні висновки, і зараз готується до штурму олімпійських вершин у Пекіні, де прагнутиме відігратися за невдачі попередніх років. Дещо полегшить завдання Удачину на Олімпіаді–2008 відсутність лідера вагової категорії понад 105 кг іранця Реза–Заде. Перед відльотом до Китаю 28–річний штангіст дав інтерв’ю «УМ».

«Четверте місце не задовольнить»

— Нас уже лякають погодними умовами Пекіна. Атлети, які прибули на Ігри, розповідають про шалену 42–градусну спеку й доволі високу вологість, — почав Артем. — Думаю, нормально переносити подібний клімат можуть лише місцеві мешканці — звикнути до цього неможливо.

Ми ж почали готуватися до умов змагань удома — поступово перейшли на пекінський час. Дуже важко змусити себе лягати спати о сьомій вечора, а от вставати о п’ятій простіше. Робимо зарядку, снідаємо — й у тренувальний зал. Друге заняття проводимо о 14.30, адже саме в цей час відбуватимуться олімпійські змагання.

— Результати на тренуваннях дають привід для оптимізму?

— У ривку я зараз піднімаю 200 кг, у поштовху — 240. Такий результат у Пекіні, думаю, дозволить піднятися лише на п’яте місце. Скільки треба для перемоги — дізнаємося 19 серпня. Гадаю, 460 кг у сумі гарантує олімпійське «золото».

Розподіл медалей важко передбачити, адже в нашій категорії є п’ять–шість приблизно рівних за класом атлетів, і не вгадаєш, хто скільки підніме в Китаї. Багато що залежатиме від того, наприклад, як спортсмен спав перед стартом, що їв, як пристосувався до клімату тощо. Але, якщо обмежуся четвертим місцем, усі муки того не будуть варті.

— Які висновки ви зробили, отримавши перший олімпійський досвід у Сіднеї–2000?

— Мені не вдалося продемонструвати свій потенціал повною мірою через цілий букет травм. Особливо непокоїло коліно, але не хотілося втрачати можливості виступити на Олімпіаді. Тоді, у 20 років, я не претендував на медалі, а проходив своєрідну «обкатку». Повернувшись із Австралії, одразу пішов на операцію, бо, крім усього іншого, порвав зв’язку в чотирьох місцях.

— Зараз проблем зі здоров’ям не відчуваєте?

— З’явилася невеличка травма спини, але, сподіваюся, це робочий момент, адже ушкодження у нас — повсякденна річ. Останній чемпіонат України пропустив через травму плеча — півтора місяця сидів у Кончі–Заспі туристом. Гадаю, встигну до початку змагань повністю позбутися «неполадки», аби вона не завадила виступати на повну потужність.

«На шару» нічого не дається»

— Олімпіаду в Афінах, яку ви пропустили через дискваліфікацію, дивилися по телебаченню?

— Так. Шкода, що мене там не було, — як мінімум «бронзу» я б отримав. Мої результати це підтверджували, тоді я перебував на підйомі й міг ще додавати... Вважаю, в мене відібрали медаль. Адже перед виїздом на ті злощасні змагання я здав допінг–тест в Україні, який нічого забороненого в аналізах не виявив. Після тієї історії я нічого не п’ю з відкритих пляшок.

— У цьому році Всесвітнє антидопінгове агентство, мабуть, особливо активно турбує?

— Із січня, коли ми почали підготовку до Олімпіади в Кончі–Заспі, разів шість чи сім навідувалися.

— Як вільний час проводите?

— На дивані — телевізор, інтернет, книги. Режим — ляжемо й лежимо (сміється). Постійно перебувати на базі важко психологічно — вже дах їде. Іноді, аби розважитися, дуркуємо (у перерві під час тренування Удачин і Шимечко посадили Надію Миронюк на тарілку з крейдою).

— Ваше прізвище налаштовує на позитивний настрій...

— Не допомагає. Будемо вважати, поки що. Насправді ж «на шару» в спорті нічого не дається.