Василь Кулак — легендарна постать в українській важкій атлетиці. Всі наші спортсмени часів незалежності пройшли через його руки. Сьогодні фахівець летить на Олімпійські ігри як головний тренер уже вчетверте. За роки на чолі збірної олімпійська база в Кончі–Заспі стала для Кулака другою домівкою. Тренер показує помідори й перець, які вирощує поблизу тренувального залу, невеличкий столик біля паркану, де його підопічні збираються на шашлики. А за парканом — володіння Суркіса: база ФК «Динамо».
«Харчуюся за 36 грн. на добу»
— Василю Григоровичу, чи можна порівняти нинішній склад збірної з попередніми?
— У жодному разі ні, це не серйозно. У 1992 році в Україні було по п’ять–шість кандидатів на місце в кожній категорії — конкуренція шалена. У грудні 1993–го ми першими з усіх видів спорту виграли командний залік чемпіонату світу, а ще за рік — чемпіонату Європи.
Зараз у молоді інше ставлення до спорту, тому сформувати конкурентоспроможну збірну важко. Є категорії, де в Україні виступає всього один спортсмен або навіть немає нікого.
— Думається, пов’язано це з тим, що зменшилася кількість дитячих спортивних шкіл?
— Звісно. Крім того, в міністерстві існує дивне положення, згідно з яким фахівець, аби отримувати повноцінну зарплату (що, до речі, не перевищує 1000 грн.), має тренувати чотири групи по 18 чоловік. Це ж абсурд! Тренер має кожному приділити увагу, а скільки часу він присвятить атлету, якщо має розриватися на 72 особи?
При цьому, наприклад, у Донецькій області за фахом «важка атлетика» працює сто тренерів. Щоправда, кого вони готують — я не знаю. На чемпіонат України всього збирається сто спортсменів, та й ті нерідко приїздять із наставниками за свій рахунок.
— На забезпечення не скаржитесь?
— Удачин і Коробка отримують допомогу від клубу «ІСД», Разорьонов і Давидова — стипендії як призери престижних змагань. Решта ж тримаються на коштах від держави і спортивних товариств — а це надзвичайно мало, далеко на них не заїдеш.
Я хоч і головний тренер, але змушений займатися багатьма організаційними питаннями, доводиться навіть купувати воду й пральний порошок, причому не за державні кошти. А на харчування тренери отримують від міністерства 36 гривень на добу.
«Коробка перед Афінами–2004 піднімала більше за олімпійську чемпіонку, але «згоріла»
в спеці»
— На Олімпіаду–2008 наші дівчата здобули максимально можливі чотири ліцензії, а чоловіки — п’ять, тобто однієї недорахувалися. Чому українська жіноча атлетика попереду чоловічої?
— Ми дуже швидко зорієнтувалися в 1996 році, коли МОК прийняв рішення включити змагання жінок до програми Ігор. Набрали дівчат із інших видів спорту — легкої атлетики, акробатики тощо, які дуже успішно почали виступати на міжнародній арені. Я збирався завершити кар’єру тренера й поїхати жити до доньки в Італію. Але тодішній голова НОКу Валерій Борзов попросив мене почати займатися з жінками, заодно залишили мені й чоловіків. Так відтоді цей процес і триває (посміхається).
Стосовно браку ліцензії у чоловіків, то ми не змогли набрати необхідних очок у командний залік, оскільки в нас просто немає атлетів, які б у легких категоріях входили хоча б до 15 кращих на змаганнях.
— Тож наші жінки гарантують медаль?
— Розраховуємо на Наталію Давидову й Ольгу Коробку. За Коробку я дуже переживаю — не знаю, як складеться її подальша доля. Ногам дуже важко носити 165 кг власної ваги, а ще ж треба піднімати близько 300! Вона виконує всі вправи, навіть спринт бігає так, що не всі доженуть. Але дається їй це непросто — болять суглоби, м’язи, Оля плаче, хоча розуміє, що від Олімпіади нікуди подітися.
— У чоловіків на кого сподіваєтеся?
— Переважно на триразового чемпіона світу Разорьонова й призера світового форуму Удачина — вони перебувають у гарній формі. При вдалому збігу обставин кожен із них може замахнутися й на золоту медаль.
Шимечко, Торохтій та Іванов лише вийшли з юніорського віку, але форсувати підготовку до Пекіна–2008 сенсу не було — могли нашкодити здоров’ю спортсменів. Зате на Іграх–2012 вони, думаю, будуть серед лідерів планети. Щоправда, я вже прийняв рішення, що після нинішньої Олімпіади залишаю чоловічу збірну. Стосовно праці з жіночою командою ще не визначився.
— Китайська спека може позначитися на виступах українців?
— Згадується прорахунок Афін–2004, коли ми протримали Коробку в Греції дев’ять днів. Треба було, здавши допінг–тест за вісім днів до початку Ігор, вести її у Київ і повертатися до Греції безпосередньо на змагання. А так вона дуже фізично втомилася від тієї спеки, перевдягаючись по кілька разів на день. Медалі не здобула, хоча перед Олімпіадою вдома піднімала більше, ніж сума, з якою виграла олімпійська чемпіонка. Сподіваюся, нині уникнемо подібних помилок.