Для «середняка» не буде й п'ятака

      День працівників сільського господарства позаторік довелося зустрічати в досить незвичній компанії. Пиятика в колишній колгоспній конторі. Поруч сидять директор СТОВ, його заступники і... — ні, не голова райдержадміністрації і не начальник райсільгоспуправління, бо сільгосппідприємство не належить до «крутих», — керівник районної філії одного з провідних українських банків. Кредитор і позичальник на кшталт тих, що досі вважалися злісними неплатниками, разом піднімають чарки за те, щоб вродило й наступної осені, — чим не картина для пензля художника!

      Але я точно знаю, що торік вони разом не пили. І в листопаді, швидше за все, не вип’ють. А все тому, що неврожай змусив 40 відсотків господарств зернової зони не повертати минулорічні кредити, а пролонгувати їх до 1 жовтня 2004 року. Як повідомив міністр аграрної політики Віктор Слаута, йдеться про чималу суму — 875 мільйонів гривень. «Влетіли» в копійку переважно потенційно перспективні господарства-середнячки з досвідченими керівниками, які намагалися «вписатися» в жорсткі умови сучасного бізнесу. Це означає, що нині вони не можуть розраховувати на нові позички. А скоро ж — весна...

«Дубравушка» теж плаче

      Поки що господарства козиряться і поглядають у бік Києва — звідти обіцяли допомогу. Їм до 1 січня мали повернути з держбюджету 16 відсотків за користування пролонгованими кредитами. Проте жодне з опитаних «УМ» підприємств їх не отримало. Сільгоспуправліннями Дніпропетровщини і Херсонщини вперто ширяться чутки, що гроші надходять за регіональним принципом, на схід, у бік Донбасу.

      «Компенсації за пролонговані кредити немає. За грудень, за січень, лютий не заплатили ні копійки», — нарікає Микола Іванович, один із керівників, на якому з осені «висить» майже мільйонна позичка, продовжена банком до нового урожаю. Якби держава сумлінно виконувала взяті зобов’язання замість того, щоб розраховуватися за відсотки з банком, господарство витрачало б кошти на пальне і підживлення озимини, а гроші від проданих на м’ясо корів із нерентабельної ферми осідають у кишені кредитора.

      Попри все, Микола Іванович ходить у щасливцях, оскільки його господарство потрапило до кількох визнаних у районі спроможними повернути борг восени. Тим часом по сусідству банкіри розпродують майно колишніх «Дубравушки» і «Гремучого», не здатних віддати позичене.

Гарантії взаєморозуміння

      Підписуючи на початку лютого Меморандум про взаєморозуміння і співробітництво, представники Національного банку, Асоціації українських банків, Кабінету Міністрів і Міністерства аграрної політики традиційно для чиновників більше говорили про перспективи, ніж про проблеми минулого року. Голова НБУ Сергій Тигіпко не проминув наголосити на успіхах: торік комерційні банки вперше запровадили довгострокове кредитування і в середньому на сім пунктів знизили відсоткову ставку за користування аграрними кредитами.

      Щоправда, в оцінці вартості грошей для селян міністр Віктор Слаута і головний банкір Сергій Тигіпко розійшлися. За даними НБУ, середній відсоток за позички —18,2. Аграрії ж стверджують, що здебільшого доводиться платити 21 процент. Така колізія, як пояснюють позичальники, є рудиментом минулорічної боротьби Мінагрополітики за низькі відсоткові ставки.  Чиновники схиляли банкірів до 18 відсотків річних, ті погодилися, але водночас підняли до 3 відсотків плату за обслуговування кредиту...

      За словами Сергія Тигіпка, у роботі з селом комбанкам слід розвивати чотири основні напрямки. По-перше, бракує гарантій повернення кредитів, бо господарствам хронічно не вистачає ліквідної застави. Щоб розрубати фінансовий вузол бодай для серйозних зернотрейдерів, з осені банкіри почали працювати з подвійними складськими свідоцтвами. Але ці цінні папери, які на елеваторах замінили собою форму № 13, діють тільки на зерно. А можна ж аналогічним чином заставляти цукор, овочі, для чого слід попрацювати над новим законом, який наразі схвалений лише у першому читанні.

      По-друге, на думку Тигіпка, потрібно удосконалювати фінансовий лізинг. Поки що селяни неохоче працюють за лізинговими схемами, бо вважають їх дуже цінними і забюрократизованими. По-третє, конче необхідно розвивати ринок страхування. Неврожай показав: наші «Оранти» не здатні належно відшкодувати завдані природою збитки. «Потрібно провести серйозні переговори з міжнародними страховими компаніями, які реально цим займаються. Бо банки не довірятимуть нашим страховим компаніям», — відзначив головний банкір.

      Окрім того, по-четверте, варто пам’ятати, що глобально проблему iз заставою можна буде вирішити в 2005 році, якщо земля, як це передбачає дійсний Земельний кодекс, стане товаром. Перспектива отримати в іпотеку «основне національне багатство» сьогодні також викликає в банкірів суцільні запитання. «У нас є можливість для того, щоб банки кредитували орендаря, того, хто взяв землю в оренду? Чи є змога у банку сьогодні взяти під заставу право довгострокової оренди і, якщо завтра не повернеться кредит, передати його в оренду іншому, більш ефективному власнику?» — запитує Тигіпко і сам визнає — немає.

      Водночас на сакраментальне запитання селян, як їм прогосподарювати рік із минулорічною кредитною історією, відповіді не знає навіть «батько оновлених грошей».

Кожен десятий — проблемний

      Із 8,2 мільярда позичених аграріям у 2003 році гривень 12 відсотків вважаються простроченими, тобто сумнівними та проблемними. Якщо підходити до питання суто статистично, селяни не змогли повернути майже кожен дев'ятий кредит. За словами Антоніни Паламарчук,  заступниці голови Асоціації українських банків, аграрний сектор залишається для банкірів найбільш ризиковим. Тому розраховувати на особливі поблажки від кредиторів у новому сезоні господарствам не варто. Звісно, згідно з меморандумом, АУБ доручили рекомендувати комерційним банкам утримуватися від необгрунтованого підвищення відсоткових ставок для підприємств АПК та застосовувати спрощену процедуру надання кредитів. Хоча кожному зрозуміло: якщо ризики неповернення виросли, то, за законами ринку, відсотки мають зрости, а паперової тяганини — побільшати. 

       Окрім того, Нацбанк, за ініціативою Кабінету Міністрів, розглядає можливість створення фонду гарантій і підтримки кредитування сільського господарства, який, можливо, наповнюватимуть за рахунок бюджетних відрахувань. Проте бюджет-2004 схвалено без відповідного рядка, значить, сподіватися на прописану на папері ідею не доводиться.

      Єдиним джерелом залучення коштів під посівну для більшості сільгосппідприємств залишається майбутній урожай, який, уже зрозуміло, стане основною заставою в 2004 році.  У двосторонніх домовленостях зафіксовано прохання Віктора Слаути до НБУ і комбанків переглянути інструкцію щодо класифікації позичальників, щоб посіви можна було заставити не більше, ніж  1 до 3.

      Паралельно Мінагрополітики просить звернути увагу на довгострокове кредитування, інакше не виживуть навіть ті «середнячки», яким вдається борсатися завдяки наявним «вливанням». Досі, за словами міністра, менше 13 відсотків господарств змогли спрямувати кредити на технологічне оновлення виробництва і лише 6 відсотоків — на розвиток. Це свідчить про те, що більшість господарств позиченими коштами ледве-ледве  «закривають» поточні вибоїни і сяк-так підтримують бізнес на плаву. І тільки мріють про день, коли настане краще фінансове «завтра» чи «післязавтра». Тому й «розходиться» по дворах шлакоблок із запустілих тваринницьких приміщень, розсипається застаріла техніка, на очах «тане» поголів’я великої рогатої худоби.

      Щоб стимулювати зворотний процес, уряд обіцяє виділити 120 мільйонів гривень на відшкодування відсотків для 1,5—3 позичок. «За нашими розрахунками, це — 1,2 мільярда гривень довгострокових кредитів», — каже Віктор Слаута. Хоча якщо через несумлінність виконання державних зобов'язань досі регулярно давала збої система пільгових кредитів на «короткій дистанції», розраховувати, що вона ефективно запрацює на довгій, також не доводиться.