Катерина Бабкіна: Є люди, яких я нізащо не хотіла би бачити серед своїх читачів
Нещодавно одна двадцятирічна лучанка, майбутній модельєр, попросила мене порадити видавництво, будь–яку книжку якого можна купити і не прогадати.
— А ти які книжки читала останнім часом? — поцікавилась я.
І вона взялася перераховувати, не називаючи авторів: «Зелена Маргарита», «Гальманах», «Тіло і доля», «БЖД», «Електронний пластилін»... Я засміялася і сказала дівчині, що вона вже й без моєї допомоги знайшла таке видавництво. «Прочитай іще й це», — додала, витягуючи з торби нову книжку видавництва «Факт» «Лілу після тебе» молодої письменниці Катерини Бабкіної.
Випускниця Інституту журналістики вже встигла видати на своїй малій батьківщині збірник віршів «Вогні святого Ельма». Крім київського «Факту», франківська «Лілея НВ» — одне з небагатьох українських видавництв, які ще видають поезію. «Лілу після тебе» — друга книжка мисткині, яку в літературних колах звикли сприймати як поетку.
Учасниця більшості літературних фестивалів–слемів–поетичних читань, Катерина таки вирізняється з–поміж решти поетів–тусовщиків своєю напозір... невиразністю. У ній відсутній (принаймні зовні) епатажний виклик і прагнення надавати «по мордасах» громадським смакам. Навіть ненормативна лексика (бо як же без неї в сучасній літературі?!) в її текстах має вигляд випадкової пір’їнки у волоссі чи складки на сукні, яку авторка негайно здмухує–розгладжує добротним і точним словом, метафорою чи майстерним спостереженням. Катеринина подача тексту не потребує стриптизу чи вдаваної істерики, бо зліплене воно зі смаком.
Прозовий дебют двадцятитрирічної письменниці складається з власне повісті «Лілу після тебе» та семи невеличких новел. Критики воліють жанрувати книжку як поетичну прозу. Зрештою, це їхні, критиків, проблеми. Катерині, схоже, однаковісінько, як жанруватимуть те, що вона робить. Головне — робити.
