Антикварний автограф як знак

Серед святих та дорогих місць нашої землі — і це давнє й надзвичайно мальовниче село неподалік Києва — Мар’янівка. Нині воно належить до Васильківського району; річка Протока, що неспішно біжить через нього, впадає у Рось; у селі є низка ставків. На околиці височать стародавні могили — цінні історико–культурні пам’ятки, а серед них — легендарний курган VІ ст. до н. е. Переп’ятиха, що згадується в літописному переданні Київської Русі. У 1845 році його досліджував Д. Іванишев. У липні 1846–го, під час розкопок, у яких брав участь Т. Г. Шевченко, тут знайшли важливі археологічні матеріали.

На вічний спокій у Мар’янівку...

...Сьогодні садиба — два гектари землі — вся потопає в густих високих барвистих мальвах, вони широким вінком ростуть навколо чималої хати під солом’яною стріхою і доходять аж ген до крислатих яблунь у садку. Садок полого збігає до берега, а там далі — різнотрав’я лугу, густий парк і верби над водою. Не раз малого Івана ніяк не могла докликатись мама, а коли згодом таки знаходила на долині, то сердито–здивовано питала: «Що ти тут робиш?» Хлопець відповідав безневинно: «Вербу слухаю...» І то не дивно, бо довкола справді Божа краса і — надзвичайна енергетика!

Парк із перехресними алеями — як символ хреста — глибинно релігійний Іван Семенович задумав давно, а в 60–х роках спланував його разом із архітектором парків Я. Друцьким. Крислаті платани, кучеряві дуби, густі липи, ніжні берези... І тиша, яку весною полохає соловейко. Тут, при перехресті алей, маестро визначив собі місце для вічного спочинку, проте сказав про це лише тоді, у 1985–му, коли серцем відчув, що бачиться з рідним обійстям востаннє... Однак сталося так, що поховали співака в Москві, на Новодівичому цвинтарі.

Ніна Федотівна Слєзіна, яка багато років була секретаркою Козловського, приїхала в Мар’янівку в 1987–му. Приїхала сама, бо Іван Семенович уже не міг — лікарі не дозволили. Довго задумливо ходила садибою, слухала парк, стояла в садку — й ніяк не могла з нього вийти. А тоді сказала схвильовано: «Я тільки тепер зрозуміла, чому Іван Семенович так любить Мар’янівку...».

Звернув з Одеської траси і став меценатом

Стару хату родини Козловських, яка вже руйнувалась від давності й долею якої так переймався великий співак (у листах просив сільську раду не забудовувати обійстя, а зберегти), реставрували в 1988—1989 рр. Наступного року Кабмін прийняв постанову про створення тут музею. У 1994–му, вже після смерті Івана Семеновича, меморіальний музей–садиба відкрився. Нині в ньому можна побачити безцінні світлини, особисті речі геніального співака, етнографічні, кіно– та відеоматеріали про його зустрічі з мар’янівцями; тут також звучить його неповторний голос... Біблією музею є книжка Івана Семеновича «Музыка — радость и боль моя», видрукувана в Москві в 1992–му, за рік до його відходу у вічність.

Із музеєм–садибою Козлов­ського сусідить садиба рідної сестри співака, вона ще більш меморіальна, бо збереглась цілою. Шість разів сільська рада приймала рішення відмовити музеєві в його проханні користуватися цією садибою.

...Артур Григорович Уман­ський, член клубу любителів старовини, якось на одному з базарів натрапив на особистий підпис Івана Семеновича Козловського: в рамочці 7х12, під склом... На звороті був напис: «Я, Петро Федорович Бредюк, член Спілки художників України... отримав цей підпис особисто від Івана Семеновича Козловського в 1974 році в готелі «Київ». Уманський придбав собі цей раритет. Спочатку думав розташувати його десь удома, серед інших, а тоді, дізнавшись про Мар’янівку і згадавши, що не раз проминає поворот на неї з Одеської траси, вирішив навідатись на батьківщину славетного співака і подивитись, що там і як. Їхав не з порожніми руками — віз із собою й картину П. Бредюка, куплену в нього...

Враження від зустрічі з Мар’янівським музеєм було дивовижне. Чарівна природа довкола — і час, який мовби зупинився... А ще — любов і благоговійний трепет, з якими працівники ставляться до пам’яті про славетного земляка.

Дізнався Артур Григорович і про проблеми музею: тіснота, відсутність приміщення для зберігання фондів тощо... На поклик Уманського його друзі, рідні, близькі зібрали певні кошти, й невдовзі було куплено сусідню з музеєм садибу. А 12 лютого у Василькові в нотаріальній конторі урочисто оформили підписи дарчої...

«Без цього вашого вчинку в музею не було б майбутнього», — сказала на зустрічі з меценатами директор Меморіального музею–садиби І. С. Козловського Олександра Петрівна Сомова. Тепер на часі — створення історико–культурного центру. Сьома сесія сільської ради нареш­ті виділила 0,5 га землі — тож до 110–річного ювілею великого співака в 2010–му там, сподіваємося, постане співоче поле. А також виросте сучасна споруда музею і вокальна Мекка збере всіх українських співаків...

Найнагальніше — створення проекту. Питання «на засипку» — хто його фінансуватиме?.. А ще, гадаю, пора подумати й про те, щоб надати музеєві звання національного, — це змінило б рівень його підтримки.

«Я хочу поїхати в Мар’янівку. Там зовсім інші люди. Вона мені сниться постійно, від самого народження...» — писав Іван Семенович у листі.

А ще казав: «Необхідно, щоб кожний ставився до землі батьків і дідів з особливою глибокою повагою...».

Повертаючись до Києва, я думала про те, що поки посадовці розмірковують і шукають грошей, ми вже маємо приклад для багатьох, як можна розвивати нашу культуру. Головне — щоб поєднались високий дух, велика любов і щире розуміння!..

Довідка «УМ»

24 березня 1900 року в Мар’янівці народився видатний співак ХХ століття (ліричний тенор), народний артист СРСР (1940), лауреат Державних премій СРСР (1941, 1949), народний артист України та Росії, лауреат Шевченківської премії (1990) Іван Семенович Козловський. Співак прожив довге — 93 роки — і досить непросте життя, в основному — поза Україною, в Москві, проте рідній землі, своїй малій Батьківщині назавжди залишився вірним сином. І до того ж прославив її на цілий світ і на всі часи. З 1926 р. він — соліст Большого театру СРСР. Головні партії: Фауст («Фауст» Гуно), Ленський («Євгеній Онєгін» Чайковського), Юродивий («Борис Годунов» Мусоргського), Левко, Петро («Утоплена», «Наталка Полтавка» Лисенка) та ін., а також виступи в концертах.