На чий млин литиметься «Луганськвода »?

31 липня члени ініціативної групи — представники Луганщини, не втрачаючи надію припинити аферу місцевої облради і повернути області її систему водозабезпечення, вручили на сесії обласної ради петицію з підписами 100 тисяч мешканців області. У цей час під вікнами будинку вирував мітинг підписантів, які протестували проти передачі в концесію ОКП «Луганськвода». Тим часом відкрилися нові цікаві подробиці стосовно учасників дивної «концесії», яким на 25 років сподіваються передати стратегічний об’єкт вартістю в мільярди гривень. Невідомо, наскільки це вдасться небайдужим активістам, а от електоральні втрати регіоналам на цьому «мокрому» місці вже забезпечені.

Погляд збоку і трохи зверху

Недавно перший заступник міністра з питань ЖКГ Олександр Мазурчак відвідав Луганськ. За словами гостя, він приїздив за дорученням Кабінету Міністрів, аби проаналізувати стан водопровідно–каналізаційного господарства області і тарифну політику місцевої влади. Природно, що більшість розмов колишнього багаторічного міського голови Кам’янця–Подільського з чиновниками облради та облдержадміністрації точилися навколо отої осоружної концесії, і Олександр Володимирович висловив своє ставлення.

Звичайно, погодився Мазурчак, якщо грошей на ЖКГ нема звідки взяти, концесія — це непоганий вихід. І тут же звернув увагу на одну вельми цікаву обставину.

— Мене бентежить, — сказав перший заступник міністра, — що в концесійному договорі немає переможця конкурсу — російського «Росводоканалу». На його місці фігурує товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськвода», засноване російським інвестором, але засновник не несе відповідальності за господарську діяльність підприємства, яке заснував — уся його відповідальність визначається статутним фондом у розмірі, мабуть, тисяч двадцять–тридцять. Але ж ми ведемо мову про 500 мільйонів вкладень. Я б зрозумів, якби «Росводоканал» зареєстрував якесь дочірнє підприємство.

Навряд чи в Мазурчака було багато часу на вивчення концесійного договору, але він устиг помітити багато такого, чого ідейні противники концесії на місці не помічали. Скажімо, з умов договору, на його думку, геть не зрозуміло, з яких джерел будуть вестися концесійні платежі: «Якщо вони не закладені в прибуток, значить, покладені на тарифи ці гроші, а потім їх же віддадуть обласній раді. Цей момент не знайшов відображення в цьому договорі».

А найбільше занепокоєння в урядового посланця викликав пункт, за яким договір може бути розірваний не раніше 2013 року. Навіть якщо концесіонер не виконуватиме своїх обов’язків: «Виходить, до 2013 року можна подавати неякісну воду, яка не відповідає стандартам. Яку взагалі можна не подавати. Гадаю, до цього року ви просто не допрацюєте».

Ми — тверські?

Відчувалося, до Луганська приїхав найвищого рівня професіонал, але й він мав у чомусь покладатися на інформацію, надану господарями. Йому сказали, що ТОВ «Луганськвода» заснував «Росводоканал» — ну не будеш же кожне слово перевіряти. Не знав Олександр Володимирович, з якими хлопцями має справу...

Головного «ідеолога» концесії, заступника голови Луганської обласної ради Володимира Пристюка ще на початку 90–х прикордонники ловили з контрабандною валютою в кишенях. У 2001–му він був головною дійовою особою в захопленні Луганської міськради. Після триденного (!) «голосування» за недовіру тодішньому міському голові підробив протокол і з допомогою приватної охоронної фірми перекрив доступ до будинку міськради всім прибічникам законного мера, а себе оголосив секретарем міськради. Потім суд визнав незаконними всі його дії, але за самочинне розпоряджання коштами й майном півмільйонного міста колишнього комсомольського функціонера не притянуто до жодної відповідальності. Тож і заступника міністра трішечки надурити для такого кмітливого хлопця не становило жодної проблеми.

Насправді ж частка «Росводоканалу» в статутному фонді «Луганськводи», який становить «аж» 46 тисяч гривень, менше 10 відсотків. Решта статутного фонду ТОВ у розмірі аж близько 41 тисячі гривень внесена українським ТОВ «Укрводоканал». Не знаю, чи варто уточнювати, але, згідно з «Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців», і цих 46 тисяч до статутного фонду свіжоспеченого ТОВ ще не внесено — усього лише половину, 23 тисячі. Решту ще тільки мають внести до 31 жовтня. До речі, згідно із Законом про господарчі товариства (Глава 2. «Товариство з обмеженою відповідальністю») «Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів». Тобто «Росводоканал», точніше його структурний підрозділ ТОВ «РВК–інвест», у разі поганої роботи ризикує втратити максимум 4 554 гривні. При тому, що за воду область щомісяця платить десятки мільйонів. При такому співвідношенні є сенс зіграти, як кажуть, ва–банк...

Власне кажучи, у «Росводоканалу» — тільки назва така грізна. Насправді це таке саме ТОВ, точніше ГК — група компаній, серед яких — з десяток різноманітних ТОВ і лише єдине ВАТ — «Омськводоканал». Чи відповідатиме своїми активами сибірське ВАТ у випадку, якщо ТОВ «Луганськвода» щось напартачить на Луганщині — питання риторичне. Цікавіше придивитися до подвигів ГК на безмежних російських просторах. Власне, всі «подвиги» обмежуються тим, що компанія, афільована зі знаменитою «Альфа–груп», якимось чином захоплює контроль над і без неї успішно діючими водоканалами винятково в містах, що стоять на повноводних ріках.

Іноді трапляються «про­л­ьоти», як от у Волгограді в лютому цього року. В іншому місті на великій російській ріці Волзі — Твері — московським хлопцям удалося придбати МУП «ТверьВодоканал» (тепер також — ТОВ), але з того часу вже третій рік тягнеться кримінальна справа щодо підкупу депутатів міської думи Твері, що проголосували за таку оборудку.

Луганськ напоїть Тортола

Однак повернемося в Україну. Точніше, в Печерський район міста Києва, на вулицю Анрі Барбюса, будинок 5–а. Саме за цією адресою 15 лютого 2006 року зареєстроване ТОВ «Укрводоканал» із його статутними 1 472 тисячами 700 гривень. Керує вказаною юридичною особою такий собі Максим Сусленський. За неперевіреними відомостями, на момент реєстрації Максимові Олександровичу не виповнилося ще й 22 років. Утім цікавий не вік керівника, а юридична адреса «учасників юридичної особи» «Укрводоканалу». У «Єдиному реєстрі» значиться одна «особа» — «Артікус інвестмент холдингс С.А.», зареєстрований у містечку Роуд–таун на острові Тортола.

Це знаменитий у певних колах острів, бо входить до групи Британських Віргінських островів — один із найзнаменитіших на земній кулі офшорів. На превеликий жаль, широка відомість самого острова не дає можливості дістати жодної інформації про тих, хто забезпечує своїми капіталами безхмарне життя його населення під тропічним сонцем. От і прізвища реальних господарів водної концесії на далекій і такій нудній Луганщині надійно заховані десь тут, може, в якомусь гроті. Де колись, мабуть, знаходили прихисток безжальні головорізи ямайського віце–губернатора Генрі Моргана. Цікаво, чи, бува, не з’являлися в тих гротах пірати новітнього типу з слов’янськими прізвищами: Пристюк, Єфремов, Тихонов, Голенко?.. І чи не зафіксовані вони мерією Роуд–тауна як засновники «Артікус інвестмент»? Я б не брався категорично це заперечувати, однак нащадки Моргана вміють берегти фінансові таємниці...

Цікава етнополітична подробиця. Керманичі Луганщини не без успіху виховують населення в дусі братньої любові до Росії, нав’язують йому російську мову (щоправда, не нав’язуючи чомусь великої російської літератури — може, тому, що створювали її переважно українці за походженням?) А коли виникає гостра потреба провернути чергову економічну аферу — луганчанам нічого детально пояснювати не треба: це ж ми для братів–росіян стараємося. От тільки «брати» щоразу виявляються не надто великими російськими патріотами. Узяти хоча б знаменитий «ЛиНОС». Завдяки титанічним зусиллям тодішнього голови Луганської ОДА Олександра Єфремова, найбільший і найсучасніший у СНД нафтопереробний завод у 2000 році дістався «Тюменській нафтовій компанії» за смішну суму — 53 мільйони гривень (не доларів!)

Пояснення: «Це ж брати–росіяни! До того ж у них власна нафта». Хоча вже тоді половина акцій належала американським партнерам «Альфа–груп», а зі злиттям з British petroleum питання національної належності компанії й зовсім відпало. Але луганська міфологія досі ствер­джує: «Ох, якби ото росіяни вчасно завод не викупили...»

Трохи інша ситуація з крадіжкою в держави «Луганськтепловоза». За підсумками сфальшованого аукціону тепловозобудівний гігант (знову за смішні гроші) опинився у власності ЗАТ «Трансмаш­холдинг», на офіційному сайті якого прямо зазначено, що «её единственный акционер – The Breakers Investments BV (Голландия)». Ще з 2002 року. Але ж не будеш пояснювати пересічному луганчанину, що оборудка здійснена на користь підданих країни–члена НАТО.

От і «росіяни», що захопили контроль над системою водозабезпечення цілої області, зафіксовані в «натовському» офшорі. Додайте сюди сіверськодонецький «Азот», контрольований громадянином США закарпатського походження — і виявиться, що більших прихильників НАТО, ніж нинішня луганська верхівка, годі й шукати.

От тільки що питимуть пересічні луганчани вже за рік–півтора?