Роберт Стуруа.
Роберт Робертович — це той випадок, коли національне за духом мистецтво стає наднаціональним по суті. За неймовірну грузинськість і філософічність Стуруа полюбили в усьому світі: крім свого кревного Театру імені Шота Руставелі, де він працює з 1962 року, режисер поставив близько 30 вистав у Росії, Великобританії, Туреччині, Фінляндії, Аргентині, Ізраїлі. В репертуарі Національного академічного театру імені І. Франка в Києві йде його вистава «Цар Едіп» за Софоклом. Стуруа досягнув найважливішого в мистецтві й найважчого — впізнаваності творчого почерку, фірмового стилю, в середині 70–х з’явилося таке поняття, як «театр Роберта Стуруа». Його візитками є вистава «Кавказьке крейдяне коло» за п’єсою Брехта, яка йде в Театрі імені Шота Руставелі з 1970–х років, і тринадцять поставлених ним п’єс Шекспіра, причому деякі не по одному разу. Його «Гамлет», зроблений на сцені лондонського «Ріверсайд Студіоз», визнаний Міжнародним шекспірівським товариством однією з 10 кращих світових постановок п’єси за останні 50 років. На його рахунку також з десяток поставлених опер і стільки ж підпільних кіносценаріїв, на його грудях усі можливі нагороди (31 липня російський президент Дмитро Медведєв додав орден Дружби), а в шафі — найпрестижніші театральні «кубки». Подейкують, що актори за безкомпромісну вимогливість називають його Адольфом Віссаріоновичем Берією, сам же він йменує себе «оксамитовим диктатором» і каже, що театр — це добровільна диктатура, коли актори свідомо йдуть на те, щоб ними керував диктатор. З вигляду він — добродушний філософ, а всередині — міцний горішок. Який більше за все не любить серйозності й серйозних людей...
Із 26 вересня по 5 жовтня в Грузії пройде ювілейний тиждень Стуруа — в його рамках презентують фотовиставку, присвячену ювіляру, і тритомник про режисера. Очевидно, найбільшим подарунком співвітчизникам будуть покази спектаклів, поставлених Стуруа за кордоном. За цей пункт відповідає Тбіліська мерія.
Розумні думки Роберта Стуруа, «насмикані» з його інтерв’ю:
«Для мене Шекспір прекрасний як поет, і в поезію занурений і його театр. Шекспір — це поєднання романтизму і цинізму, лірики і жорстокості, психологізму і цирку. І тому я його все–таки люблю».
***
«Коли у мене було кілька п’єс — доволі потужних і актуальних, і я не міг вибрати, я записував на папірці їхні назви, кидав у шапку і виймав, залишаючи вибір долі. Треба сказати, що доля не підводила мене».
***
«Я можу назвати головну рису грузинського театру: він завжди і в усіх постановках — насамперед театр. Для нього природний стан «скоморошнічанья» чи що, важливий народний дух. Ми всотуємо театральність із молоком матері, вона входить у нас від народження, весілля, застілля, смерті. Для нас він має ритуальне, сакральне значення. Ось чому у Грузії так складно, майже неможливо ставити Чехова. Фактично виходить, що грузинський театр Чехова пропустив. І тільки зараз ми знову повертаємося до нього, коли раптом з’ясувалося, що Чехов — не просто «битопісатєль» кінця XIX — початку ХХ століття, коли стало ясно, що у нього свій, яскраво виражений театр».
***
«У моєму житті музика займає багато місця. Мені здається, я добре її розумію. Музика — моє хобі. Раніше грав на роялі, тепер придбав такий невеликий електричний «клавішник» і граю на ньому. В основному, прості речі з класики. А те, що я особливо люблю, — джаз — ніби тікає з–під пальців. Це через те, що не можу йому присвячувати багато часу... Ніколи не відмовляюсь від оперних і інших музичних постановок. Це ж рідкісний випадок, коли людина отримує можливість поєднувати роботу і хобі».
***
«Мистецтво обов’язково повинно підтримувати добро, ілюструвати і пропагувати добре начало, навіть всупереч нашому знанню про те, що створені раніше шедеври мало в чому змінили людство. Хороша вистава впливає, у першу чергу, на взаємостосунки в професійній сфері. Змінює ставлення акторів і режисерів до своєї роботи, задає нові стандарти. Після етапної постановки змінюється і сприйняття театру глядачем, він і на життя буде хоча б короткий час дивитися по–іншому».
***
«Наша маленька країна — це місце доволі значне, в якому доторкались і переплітались західна і східна цивілізації. Але західного тут більше — все східне якось притирається. Все вирішив найвеличніший в історії Грузії факт — країна вибрала християнство. Це й сформулювало ставлення грузинів до сім’ї, суспільства, до всього решти. В нас склалась своя культура, добре зрозуміла всім і в першу чергу — християнському світу. А театр — всього лише відображення цієї культури».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
