«Металісти» на «фабриці м’яса»

Недовго ця музика грала...

Ті часи — початок 70–х — у Ниві Трудовій нині згадують, немов добрий сон. Тоді тут, вважай, у голому степу, було введено у дію суперпотужний агропромисловий комплекс. Новобудову стали називати фабрикою м’яса. Один перелік об’єктів у її складі й справді перехоплював подих — свиновідгодівельний комплекс із племінним репродуктором загалом на 120 тисяч голів, комплекс великої рогатої худоби на 12 тисяч голів, комбікормовий завод... Навіть залізничну колію протяжністю 13 кілометрів до райцентру Апостолового спеціально проклали. А сама Нива Трудова стала таким собі селом–містом. Багатоповерхові житлові будинки разом із соціальною інфраструктурою тут зводилися разом з агропромисловим комплексом, що відразу потрапив до числа найпотужніших на теренах усього СРСР. Та й робочих місць на фабриці м’яса з’явилося не багато і не мало — понад 2,5 тисячі.

Що характерно — ці об’єкти на території Нивотрудівської сільської ради після розпаду СРСР передали до сфери господарської діяльності колишнього гірничо–металургійного комбінату «Криворіжсталь», подальшу корпоратизацію і продаж якого тепер називають однією з найуспішніших оборудок у сфері приватизації українського державного майна. Проте не для всіх це стало беззаперечно радісною подією. А для мешканців Ниви Трудової, життя–буття якої замикалося винятково на годувальникові — агропромисловому комплексі, і взагалі — кісткою у горлі.

Господарям «Криворіж­сталі» (нині — ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг») така махіна, яка нічого спільного з виплавкою сталі не має, виявилася зайвим клопотом. Щоправда, комплекс великої рогатої худоби з близько 120 працюючими та п’ятьма тисячами гектарів землі вони за підприємством залишають дотепер. А щодо решти майна Міністерство промислової політики України приймає рішення незбагненне — передає його на баланс державного підприємства «Кривбасшахтозакриття». Звісно ж, із метою ефективного використання, поліпшення роботи тощо. Тут мимоволі доводиться почухати потилицю у глибокій задумі. По–перше, чому це доля потужного агропромислового комплексу опинилася у руках Мінпромполітики? По–друге, з яких міркувань його передали підприємству, що зі своєю безпосередньою місією, за великим рахунком, не справлялося — на час цієї оборудки ДП «Кривбасшахтозакриття» мало податкову заборгованість перед бюджетом на суму понад три мільйони гривень? Певна річ, тут не до виробництва м’яса... Та й сам директор «Кривбасшахтозакриття» В. Бєлік у пояснювальній записці щодо обліку та відчуження АПК у Ниві Трудовій стверджує, що діяльність очолюваного ним підприємства не спрямована на отримання прибутку — кошти, які виділяються, спрямовуються винятково на виконання бюджетної програми «Реструктуризація підприємств з підземного видобутку руди».

Ми не оремо і не сіємо, а суспільному ладу радіємо

Згодом очевидне і справді стає явним. За допомогою багатостраждального АПК прагнулося залатати дірки у такому ж конаючому ДП «Кривбасшахтозакриття». Через два з гаком місяці після вищезгаданої передачі майна у Ниві Трудовій пан Бєлік звертається з листом до Мінпромполітики, у якому просить згоди на його... продаж. І справді, виходить — ми не оремо і не сіємо, а суспільному ладу радіємо. Тодішній міністр Анатолій Головко своїм підписом дає добро при тому, що подібні діяння є прерогативою Фонду державного майна України.

Але й це ще не все. Ба­лан­сова вартість підприємства за тиждень до того, як Мін­промполітики погодилося його продати, з–понад 22 мільйонів гривень «худне» до позначки... близько 4 тисячі. Згадуваний В. Бєлік такий перебіг подій пояснює тим, що «Криворіжсталь» незаконно законсервувала агропромисловий комплекс на 10 років, через що виникла необхідність переоцінки основних засобів.

Голова Нивотрудівської сільської ради Віктор Шуть­ко та голова президії Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей Анатолій Тельних називають це грабунком серед білого дня, яким державі заподіяно шкоди на суму понад 18 мільйонів гривень.

Події тим часом розвиваються стрімко — через 11 днів після міністерського дозволу на продаж майна АПК його купує одне з апостолівських товариств з обмеженою відповідальністю, а вже через 3 (!) дні перепродає колись грандіозний об’єкт одній із харківських фірм. Певна річ, такий перебіг подій явно наштовхує на думку про чиюсь «режисуру». Проте в Ниві Трудовій, затамувавши подих, стали чекати, коли ж новоявлений господар зі Слобожанщини розпочне «ефективне використання» стратегічно важливого об’єкта. Все ж у цьому селі–місті з колишніх понад 2,5 тисячі робочих місць нині залишилося трохи більше 400. Проте сталося зовсім не так, як гадалося. Понад півтора року харків’яни своїх прагнень відроджувати фабрику м’яса так і не засвідчили. А у квітні нинішнього року люди виявили щось незбагненне — невідомі взялися демонтувати вищезгадувану... 13–кілометрову залізничну колію, життєдайну артерію, що з’єднує промислову Ниву Трудову з райцентром. Особливу стурбованість це викликало у відкритому акціонерному товаристві «Апостолівський комбікормовий завод». Підприємство свого часу будувалося разом з агропромисловим комплексом, чиї потреби мало, насамперед, забезпечувати, а нині поряд із комплексом великої рогатої худоби ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» є єдиним працюючим підприємством із колишньої фабрики м’яса. Комбікормовий завод, збудований на початку тих же 70–х як експериментальний, до речі, фактично один уцілів і на теренах Дніпропетровської області. І не просто втримався на плаву, а й будує амбітні плани свого розвитку, до яких залізнична колія вписується органічно. Отож у його керівництва це викликало стурбованість особливу. Генеральний директор підприємства Костянтин Тєрьохін разом із Віктором Шутьком та Анатолієм Тельних сигналізують до всіх можливих інстанцій про грабіжництво серед білого дня, але державні інтереси захищати у Ниві Трудовій, виявляється, нікому. Отож склалася ситуація щонайменше незбагненна. Інтереси Української держави в суді нині представляє як фізична особа уродженець Підмосков’я Костянтин Тєрьохін. Ті ж, кому цим перейматися годилося б за службовим обов’язком, образно кажучи, переховуються у кущах. Навіть доходить до смішного — Апостолівське міліцейське начальство заявляє про призупинення демонтажу залізничної колії до з’ясування усіх обставин, а «металісти» продовжують працювати в поті чола, немов нічого й не сталося.

Свині не винні

Анатолій Тельних тепер заявляє про прагнення захищати інтереси Нивотрудівської територіальної громади і колективу Апостолівського комбікормового заводу до кінця. Насамперед виходячи з інтересів державних, а не чиїхось меркантильних чи навіть корпоративних. За даними Міністерства аграрної політики України, зі 160 тисяч тонн м’яса, ввезеного протягом першого півріччя нинішнього року, необхідну якість мали лише 28 відсотків. Імпортується ж, зокрема, яловичина по 915 доларів за тонну (91 цент за кілограм). Це те, що в інших країнах називають неліквідом. Тільки який сенс ввозити його в Україну?

— М’яса в Україні, за великим рахунком, немає, — переконує мене Тельних. — Те ж, що лежить під ногами, брати не хочемо. А чому б не завезти до Ниви Трудової 100 тисяч голів молодняку свиней і за сім місяців завалити Україну високоякісним м’ясом. Та й хіба тільки Україну?.. Тепер ми звертаємося до голови Дніпропетровської облдержадміністрації Віктора Бондаря, який обнародував так званий «Список «губернатора» — перелік об’єктів особливої уваги до наступного футбольного Євро–2012. Чому б сюди не включити і свиновідгодівельний комплекс у Ниві Трудовій і не нагодувати численних гостей справжнім українським м’ясом, яким ми колись так славилися? Але поки що на свою стурбованість ми не почули жодної реакції...

Тільки «металісти» працюють за принципом «Васько слухає та їсть». Під час моїх відвідин багатостраждальної Ниви Трудової вони у поті чола розбирали життєдайну залізничну колію...