Свято на горі Гриця

Якщо дотримуватись історичної правди, то позавчорашніми урочистостями вірменська громада півострова та її численні гості включно з президентом Вірменії Сержом Саркисяном і Католикосом усіх вірменів Гарегином ІІ зобов’язані ювілею церкви Сурб–Ншан ( Святе Знамення). Саме її в далекому 1358 році, як стверджують дослідники, почав зводити в лісових хащах на гірському схилі, на місці привезеного із древньої вірменської столиці Ані хачкара (каменя–хреста), інок Ованес. А вже значно пізніше його наступники добудували до церкви з такого ж тесаного каменю трапезну, притвор, братський корпус, обладнали фонтани, висадили сад, що і склало єдиний монастирський комплекс Сурб–Хач.

Поява храму та облаштування в ньому єпархіального престолу Вірменської апостольської церкви теж обумовлена історично: це своєрідний духовний протест проти насильницького окатоличення вірменів тодішньої Кафи ( нинішньої Феодосії) генуезцями–колоністами. Сурб–Хач, що час від часу переживав періоди занепаду і відновлення, залишається головною святинею нинішньої вірменської громади України.

Утім на самих урочистостях до цього глибокого екскурсу в сиву давнину не вдавались. Президент Вірменії Серж Саркисян та Католикос Гарегин на імпровізованому мітингу лише щиро подякували всім, здебільшого кримських урядовцям на чолі зі спікером Анатолієм Гриценком, причетним до відновлення Сурб–Хачу, вручили їм подарунки, медалі та грамоти. Пан Саркисян повідомив також, що під час неофіційної зустрічі (вона відбулась у Сімферополі зранку 29 липня. — Авт.) запропонував своєму українському колезі Віктору Ющенку «доручити нашим міністерствам закордонних справ почати спільні кроки з включення Сурб–Хача до списку світової спадщини ЮНЕСКО». Мовляв, подібний прецедент уже існує: у такий спосіб світове визнання нещодавно офіційно отримали три вірменські храми в Ірані. За участю вищого духовенства Вірменії відбулось також освячення всіх восьми хачкарів на території монастирського комплексу та урочиста літургія у церкві Сурб–Ншан.

Організатори святкових заходів і високі гості на «піднесеній хвилі» якось оминули той факт, що до повної реставрації Сурб–Хачу як, до слова, пам’ятки національного значення ще далеко. Це при тому, що реставраційні роботи фактично не припиняються з 1993 року. Лише за два останні роки витрачено із кримського бюджету і за рахунок благодійних внесків два мільйони гривень і ще шість — на прокладання асфальтової дороги та електрифікацію комплексу. За словами фахівців, потрібно ще не менше шести мільйонів, аби, приміром, перекрити аварійні келії та відновити дренажну систему. Інакше після потужного сходження дощових, селевих потоків із навколишніх гірських схилів усе доведеться починати заново. Проте, на відміну від нещодавно «підточеної» зливою башти середньовічної фортеці Чембало у Балаклаві, Сурб–Хач з усіх боків оточує щільна стіна пралісу, і це значно ослаблює руйнівну силу природних катаклізмів.

ДОВІДКА

Монастир Сурб–Хач розташований за три з половиною кілометри на південний захід від м.Старий Крим, на висоті п’ятсот метрів над рівнем моря, на схилі гори Гриця. Як культова споруда остаточно був закритий радянською владою у 1925 році, у довоєнні роки його використовували як піонерський табір. Під час Другої світової війни монастир постраждав найбільше — від бойових дій і розграбувань.

У 1994 році у храмі поновлено богослужіння, а у 2002 році постановою Ради міністрів Криму його повертають Вірменській апостольській церкві. Сурб–Хач внесено до головних туристичних об’єктів півострова.