«Квіти життя»? Вони погано пахнуть

Виявляється, існують люди, яких не тішить, а дратує дитячий сміх, перші кроки малюків та щира беззуба посмішка. Добровільна бездітність — їхнє життєве кредо. Ці люди ліпше заведуть кота чи вибагливу пальму, ніж зважаться народити й виховати дитину. Ці люди бояться втратити фігуру, гроші, здоров’я, спокій, вільний час для розваг. Вони бояться відповідальності, дитячих хвороб, невдячності нащадків — всього на світі, пов’язаного з дітьми. А ще — дуже люблять себе. Вони воліють відпочивати подалі від чужих малюків, об’єднуватись у спілки «дитячих ненависників» і навіть створювати партії. Такі люди називають себе прихильниками ідеології «чайлд­фрі». І вони вже є в Україні.

Можу, але не хочу

Киянка Наталя вважає себе щасливою. У неї — улюблена робота (жінка викладає в одному з найпрестижніших університетів України), власна квартира, коханий чоловік. Вона молода і гарно виглядає. Щоправда, у Наталі немає дітей. І вочевидь уже не буде. Замість виховувати «кровинок», 40річна жінка регулярно ходить до тренажерного залу, тричі на рік їздить відпочивати і взагалі живе для свого задоволення. Вона «чайлд­фрі» — в її житті немає місця для дітей. І ніколи не буде — вона так вирішила сама. І запевняє, що про це не пожалкує.

Таких, як Наталя, в Україні більшає з кожним роком. Ці люди називають себе «чайлд­фрі» й наголошують на тому, що дітей народжувати ніколи не збираються. З різних причин. Хоча кому, як не їм, народжувати? Як стверджують соціологи, «чайлд­фрі» — це переважно молоді люди, добре забезпечені, з гарною освітою і перспективною професією, як правило, мешканці великих міст, не дуже набожні.

«Термін «чайлд­фрі» запозичений з англійської та перекладається, як «вільні від дітей», — пояснює «УМ» старший науковий співробітник Інституту демографії й соціальних досліджень НАН України, кандидат економічних наук Світлана Аксьонова. — Він відображає принципове небажання народжувати й виховувати дітей у тих, хто має таку можливість. Ці люди заявляють, що більше за все цінують свободу, і наполягають на тому, що можна прожити щасливе, гармонійне, насичене різноманітними подіями життя без дітей. Зауважимо, що до цієї категорії не належать бездітні особи, для яких діти є бажаними, але з різних причин вони не можуть народити дитину. До речі, прихильники «чайлд­фрі» не обов’язково байдужі до дітей, але свідомо відмовляються мати власних».

«Материнський інстинкт не «включився»

Перше суспільство бездітних було сформоване в США у 1992 році. Усе більше й більше ця ідеологія поширюється в європейських країнах. У Росії течія «бездітних» теж досить популярна: тут із 2004 року діє інтернет­спільнота, яка називає себе віртуальним суспільством «чайлд­фрі». Ситуація в наших сусідів із кількістю «антибатьків» невтішна: за даними тамтешніх соціологів, кожна десята бездітна пара в Росії відмовляється від дітей не тому, що безплідна, а тому, що так сама вирішила.

Опитування свідчать, що в російський спільноті «чайлд­фрі» серед зареєстрованих є чимало українців. Загалом тут переважають жінки, але кожний п’ятий — чоловік, середній вік — якраз дітородний (від 20 до 40 років), чотири із п’яти учасників мають вищу освіту, а в кожного десятого вже є діти — це не заважає їм, щоправда, жалкувати про народжених малюків і вважати себе «чайлд­фрі».

«Я — «жінка за 40». Заробляю собі на життя самостійно з 17 років. Маю вищу освіту, за фахом журналіст, — пише одна з членів спільноти «чайлд­фрі». — Дітей ніколи не хотіла. Думала, що материнський інстинкт мусить «включитися», і помилково народила у 23 роки. А інстинкт не включився. Дитину я виростила сама. Але вважала і вважаю себе «чайлд­фрі».

«Сповіді» про свою «ненормальність» у «чайлд­фрі» досить типові: «Я раніше вважала себе моральною потворою, але знайшла цю спільноту в інтернеті, і каменюка з душі звалилася, — пише одна із затятих «чайлд­фрі», — материнський інстинкт у мене відсутній: не можу зрозуміти, як можна милуватися немовлям і «обсюсюкуватися» до втрати людської подоби. Не уявляю себе вагітною. Зробила два аборти. І нічого, крім полегшення, не відчула».

У віртуальній спільноті киплять пристрасті: особливо затяті «чайлд­фрі» називають дітей мало не вселенським злом — нащадки, мовляв, заважають нормальному життю, спустошують гаманці, а в результаті виростають невдячними. Діти — це «спиногризи», «терор добра і диктатура щастя», «карлики, які постійно ниють», — такі «епітети» використовують члени вільного від дітей суспільства. Однак не всі вони «злобні» — дехто допомагає дитячим будинкам, любить племінників і не виключає, що колись матиме дитину. «Вільні від дітей» запевняють, що їхнє життєве кредо: живи сам і не заважай іншим. Своїм же символом свідомо бездітні обрали сакуру: мовляв, вона цвіте красиво, всі люди її цінують, але дерево не плодоносить, і ніхто сакурі не докоряє за це.

А ось «чайлд­фрі», мовляв, суспільство ой як не любить — тут тобі «небайдужі» і про моральний обов’язок перед люд­ством згадують, і про егоїзм, і про «склянку води на старості років». «Чайлдфрі» перераховують свої аргументи: без дітей вони мають значно більше комфорту, часу і можливостей для розвитку, подорожей, хобі, друзів, економиться чимало грошей. Не маючи малюків, «чайлд­фрі» можуть не бояться дитячої смертності чи хвороб, не перейматимуться післяпологовими проблемами фігури і дбатимуть більше про своє здоров’я. Ніхто не заважатиме кар’єрі й особистому життю. До того ж світ такий страшний — їжа несправжня, вода отруєна, повітря брудне, теракти, хвороби знищують людство — куди народжувати безпомічних немовлят? І потім: навіщо себе примушувати і долати гидливість до дітей, якщо простіше завести домашню тварину і дбати про неї? «А щодо «склянки води»... Тут теж усе ясно: «Подавати нам її будуть ті ж самі люди, які подаватимуть воду і вам, коли виявиться, що у ваших дітей на вас немає часу», — кажуть «чайлд­фрі».

Криза інституту сім’ї і порушення Божих заповідей

Порахувати українських «чайлд­фрі» не береться ніхто — вони не влаштовують вуличних акцій, не організовуються в спілки і не заявляють відкрито про свої «багнети». «Про наявність цього руху в Україні опосередковано можуть свідчити результати соціально­демографічного обстеження «Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації населення в Україні», проведеного у квітні 2008го, — каже Світлана Аксьонова. — Так, згідно з результатами опитування, 1,2 відсотка респондентів вважають, що ідеальною сім’єю є сім’я без дітей. Однак серед респондентів цієї групи як головну перепону для народження дитини більшість опитуваних все ж таки вказали матеріальні труднощі, і тільки незначна частка — «бажання зосередитись на власних інтересах» і «бажання мати більше вільного часу». Щоправда, якщо звернутися до аналогічного обстеження, проведеного в 1969 році відділом демографії НДІ ЦСУ СРСР під керівництвом Л. Е. Дарського для усіх союзних республік колишнього СРСР, у тому числі й Української РСР, то виявляється, що й 40 років тому в Україні була частка тих, хто відкрито висловлював думку, що в ідеалі в сім’ї не має бути жодної дитини. Причому їхня частка мало відрізняється від рівня 2008 року. Міжнародні порівняння виявляють, що частка молоді віком 15—24 роки в Україні, яка вважає ідеальною бездітну сім’ю, є дещо більшою, ніж у Чехії та Фінляндії, але значно меншою, ніж у Франції».

Кандидат психологічних наук Світлана Гуцол не вважає, що в небажанні мати дитину матеріальні проблеми є вирішальними. «Сьогодні у найбільш розвинених країнах світу спостерігається зниження народжуваності, хоча там матеріальний добробут у сім’ях принципово вищий, — каже фахівець. — Чому ж немає дітей? Тому що в усь­ому світі спостерігається криза інституту сім’ї. І це не залежить напряму від економіки, це вже більше психологічна проблема».

Психологи запевняють, що ідеологія «чайлд­фрі» насправді має свої, глибші мотиви і не обмежується самим егоїзмом, як може здаватися «нормальним» членам суспільства. Як правило, рішення не мати дітей формує якась психологічна травма, перенесена в дитинстві чи зрілому віці, або ж фізіологічна проблема. «Величезний відсоток серед «чайлд­фрі» — це жінки, які насправді не можуть через низку фізіологічних причин мати дітей, — в Україні, на жаль, таких дуже багато. У цих жінок спрацьовує захисний механізм, вони не хочуть «виставляти» істинні фактори і починають говорити, що діти їм взагалі не потрібні. І якщо такі жінки потрапляють у спільноту, де розділяють подібні ідеї, для них це стає потужною підтримкою: з’являється «грандіозна» ідея про те, як добре жити без дітей».

Світлана Гуцол переконана, що українському суспільству «чайлд­фрі» не загрожує — міцні сімейні традиції та природне бажання мати дитину переможуть. До того ж ідеологія цієї течії занадто категорична — її не сприймають і засуджують рядові члени суспільства.

Християнство також не схвалює життєвих позицій «чайлд­фрі». «Церква негативно ставиться до цієї течії, тому що покликання людей — у сім’ї народжувати і виховувати дітей, — каже Ігумен Євстратій, речник Київського патріархату. — А коли люди живуть для свого власного задоволення, марнуючи свій час на отримання тимчасових вигод — для того, щоб робити кар’єру, заробляти гроші і таке інше — то це є порушення Божих заповідей. І церква не може цього ні схвалювати, ні підтримувати».

ЗАХІДНИЙ ДОСВІД

«Чайлдфрі» став бізнесом

На щастя, Україні ще далеко в популярності «чайлд­фрі» до західних країн — там уже давно прихильники «бездітного» існування перетворилися на потужну опозиційну силу і «качають» свої права. А уряди різних країн тим часом підвищують утримання для матерів — щоб ті не приєднувалися до «чайлд­фрі». На модній ідеї вже давно роблять політику (організовують навіть партії!) і «кують» долари. У Європі та Америці, наприклад, дуже популярні готелі та курорти, де не можна відпочивати з дітьми, — і це, до речі, один із найбільш перспективних напрямів туризму.

Ця поки що примарна для нашої держави течія може ставати дедалі популярнішою, кажуть соціологи, — якщо і надалі спостерігатиметься послаблення сімейних цінностей у нашому суспільстві, а престиж жінки як матері залишатиметься низьким.