Як в Одесі української мови навчають

З нового навчального року в школах з неукраїнською мовою навчання стане більше чути державну мову. Тепер нею частково викладатимуть і предмети, які виносять на загальнодержавне тестування. Аби випускник вільно володів українською термінологією з математики, біології чи географії, а значить — міг легше інтегруватися в українське суспільство.

У цьому зв’язку дуже корисним є досвід Одеської області, де вже п’ять років на базі обласного інституту вдосконалення вчителів працюють унікальні для всієї України мовні курси. За цей час 273 педагоги (переважно болгари, росіяни, молдавани, гагаузи) здобули ще одну спеціалізацію — викладання українською мовою фахових дисциплін. І тепер нововведення Міністерства освіти тут сприймають спокійно. Адже в області нема жодної національної школи, аби там не з’явився вчитель (математик, фізик, біолог), готовий до викладання українською мовою.

«У нас ця ситуація пов’язана з тим, що щороку зростає кількість бажаючих навчатися державною мовою. І за бажанням батьків відкриваються українські класи в болгарських, молдовських, гагаузьких селах, а також у містах, де переважає російськомовне населення, — розповідає Любов Задорожна, заступник директора з навчально–методичної роботи Одеського інституту вдосконалення вчителів. — Наприклад, на сьогодні на Одещині є 172 школи з українсько–російською мовами викладання, 4 — з українсько–молдовською, 2 — українсько–російсько–болгарською.

Спостерігаємо сталу тенденцію до збільшення кількості учнів, які вчаться українською мовою. У 2008 році з дев’ятсот шкіл у 622 навчали українською мовою, у 85 — російською, у 7 — молдовською, у решті — одразу кількома. Тому для нас це була необхідність — готувати фахівців з українською мовою для шкіл національних меншин. Адже бажання вчитися українською пов’язане не зі зміною національного складу, а з тим, що цього хочуть самі представники цих національностей. І хто краще зможе їм у цьому допомогти, як не педагоги з їхнього ж рідного середовища?

Я вам більше скажу: ці діти стають переможцями олімпіад з української мови і конкурсу імені Петра Яцика. І українська з уст неукраїнців часто звучить чистіше, бо не засмічена місцевим суржиком, до якого звикають україномовні одесити».

П’ять років тому такі «українські» курси в Одеському інституті вдосконалення вчителів сприймалися ледь не революційно. Тепер це стає потребою для всієї держави.

«Української мови в достатньому обсязі для викладання у школі фахових предметів можна навчитися за 7—8 місяців, — твердить Тетяна Ананченко, яка навчила її вже майже трьох­ сотень педагогів. — До мене приходять учителі, які здобували освіту в основному за межами України — Молдова, Придністров’я, вся Росія — від Курська до Сибіру. Тому ми часто починаємо з азів. А через вісім місяців вони на іспиті навіть перекладають українською поезії».

Тетяна Ананченко — унікальний педагог. За її плечима викладання в Одеському університеті, медичному та педагогічному інститутах. В останньому — вона навчала української студентів із Китаю. І треба було бачити, як китайці залюбки співають «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела».

Пані Тетяна володіє рідкісним даром «залюбити» у свій предмет. У неї на уроках все переплетено — і мова, і література, і співи, і навіть жарти. Наприклад, студентам медінституту вона цитувала уривки з української класики, де описувалися ситуації, пов’язані з хворобами. І майбутні медики ставили за ними діагноз. Уміння зацікавити, знайти до кожного свій ключик — справжній подарунок і для педагога, і для його учнів. Тому в анонімному анкетуванні по завершенні курсів — на її адресу тільки подяка.

«Дякую, що навчили української мови», «такі курси вкрай необхідні, бо ми живемо в Україні і повинні знати дер­жавну мову», «дякую, що розкрили красу української мови» — такими відгуками переповнені серця болгар, росіян, молдаван, гагаузів і навіть одного волзького татарина і афганця, яких доля занесла вчителювати на Одещину.

Досвід Одеського інституту вдосконалення вчителів дуже згодився б для всієї України, і в першу чергу — для таких багатонаціональних областей, як Закарпатська, Чернівецька, Донецька, Запорізька, АР Крим. Наприклад, в угорськомовних школах Закарпаття проблему з викладанням української мови часто пов’язують з тим, що немає педагогів. Одещина демонструє, що ці труднощі можна успішно подолати своїми ж силами. Було б тільки бажання!