Святкування 1020–ліття Хрещення Київської Русі залишило по собі більше загадок і тем для розмірковування, аніж чітких відповідей на посталі давно питання. У неділю, перш ніж покинути Київ, Вселенський патріарх Варфоломій I заявив на площі перед секретаріатом Президента, що підтримує створення єдиної православної церкви в Україні, але в межах канонічності. Доктор богослів’я в галузі канонічного права, патріарх Варфоломій, очевидно, уявляє, яким чином це може бути здійснене.
В Україні останнім часом обговорювали дві можливості: або УПЦ Київського патріархату буде визнана канонічною й увійде до складу Константинопольської патріархії як митрополія (з подальшою можливістю створення патріархату), або буде створено якусь нову церковну структуру, куди на рівних засадах увійдуть частини єдиної колись Київської церкви. Перша версія загадкова: на святкування не прийшов предстоятель УПЦ КП Філарет, і, наскільки відомо, він особисто з Вселенським патріархом не зустрічався. Утім друга версія також нечітка: у неділю надвечір, після зустрічі в резиденції предстоятеля УПЦ МП у Лаврі патріархів Вселенського і Московського, керівник відділу зовнішніх церковних зносин митрополит Кирило повідомив журналістам, що «питання про від’єднання канонічної Української православної церкви не стоїть на порядку денному». Сам же патріарх Варфоломій повідомив, що «ще не готовий» узяти під свою опіку Помісну православну церкву в Україні. Окрім того, як стало відомо «УМ», Собор Київського патріархату, призначений на вчора, було перенесено. Ймовірно, саме тому, що поки не було чіткого «сигналу» від Варфоломія I?
Відновлення поруйнованих свого часу зв’язків зі світом, зокрема, зі світовим православ’ям, стало провідною темою київських святкувань. «Ми щиро прийняли почесне запрошення Президента України, пана Віктора Ющенка, взяти участь у святкових торжествах з нагоди 1020–ї річниці Хрещення української нації церквою–матір’ю, оскільки, з одного боку, в цій багатогранній події святкується внесок Вселенського патріархату в християнізацію європейців, а з іншого — оскільки ця подія підкреслює нові європейські перспективи української нації в час великих і швидких змін у світі», — сказав у вітальній промові Вселенський патріарх перед багатотисячним зібранням на Софійському майдані в суботу. На урочистості прибули представники всіх помісних православних церков світу (окрім Кіпрської), дипломати й журналісти з різних країн. «Це — свято християнства і свято європейської цивілізації», — сказав із трибуни перед Софійським собором Президент Віктор Ющенко, наголосивши, що «нині це свято повертається додому». Справді, за кілька століть потужної міфотворчості світ забув про Київ, а за «хрестительку Східної Європи» вважав Москву. Ми не горді, але історія показала, що спотворення історичної правди призводить до міжнародних конфліктів. Посередництво Москви часто стає «зіпсованим телефоном» між націями. Тому повернення правди про Київ потрібне світові й нам самим. Отже, центр Києва був прикрашений великими плакатами «Україна — спадкоємиця Київської Русі». А Вселенський патріарх оголосив публічно, що Київ — це канонічна територія Константинопольського патріархату.
У перший день візиту патріарха Варфоломія, під час богослужіння в Софійському соборі було відчуття, що стародавній храм, перетворений на музей, ожив: лунали відновлені дзвони, відкрилися відреставровані польськими майстрами Царські врата, линув греко–візантійський спів, якого собор не чув уже років 900. У цей момент над собором у сонячному чистому небі проступила веселка — знак Божої обітниці, що колись звістила Ноєві про завершення тривалого потопу.
Хоча православне представництво було широким, прибули всього три предстоятелі помісних церков: архієпископ Афінський та всієї Греції Ієронім ІІ та архієпископ Тиранський та всієї Албанії Анастасіос. Пішли чутки, що Московський патріарх надіслав до всіх помісних церков листи з порадою не приїжджати до Києва. Утім багато хто не прибув не через це. Грузинський патріарх не приїхав, бо у Тбілісі саме прибув патріарх Олександрійський. Болгарський патріарх захворів, а Польський навіть перебував у реанімації.
За словами голови Національної ради з питань духовності й культури при Президентові України Миколи Жулинського, з усіма представниками церков заздалегідь були здійснені переговори. Жулинський, який ще в 1993 році взяв участь у перших офіційних переговорах Києва з Константинополем, каже, що питання відновлення спілкування українців зі світовим православ’ям зрушило з мертвої точки завдяки Віктору Ющенку. «Віктор Ющенко послідовно, системно вів консультації й переговори. У 2001 році він як Прем’єр–міністр починав цю роботу, — каже пан Жулинський. — Коли уряд пішов у відставку, справа затихла, але переговори велися на рівні народних депутатів, які підтримували ідею Помісної православної церкви». «При Кучмі цього не могло статися», — визнає доктор філософії, релігієзнавець Людмила Філіпович, наголошуючи, що люди досі мало знають про релігію.
Багато прихожан прийшли, щоб подивитися на патріарха, а не щоб його послухати, хоча він говорить надзвичайно важливі речі. Та й звідки було знати релігію? Від церкви, яка більше опікувалася хресними ходами проти НАТО й ідентифікаційних ходів, хустками і взуттям парафіян? Ізольованість, відмежованість від світу на рівні середньовіччя. Тепер, коли відновиться безпосередня єдність зі світовим православ’ям, відбудеться «нове хрещення» — вихід у світ.
«Ми не можемо навіть оцінити сьогодні, яке колосально важливе значення має ця подія, — каже «УМ» Микола Жулинський про святкування на Софійському майдані. — Київська митрополія була під Константинопольським патріархатом майже 700 років. Два вселенські патріархи поховані на території України, у Мгарському монастирі біля Лубен. Одним із перших ректорів Острозької академії був майбутній Константинопольський патріарх Лукаріс. Хто про це знав до сьогоднішнього дня? Або про те, що в Харкові, у Благовіщенському соборі, є святі мощі Вселенського патріарха Євстахія, який помер у Мгарському монастирі? У 1924 році Константинопольський патріарх видав томос, де чітко зазначено, що вони ніколи не вважали перехід Київської митрополії під зверхність Московського патріархату актом канонічним.
Три екрани: на Софійській площі біля сцени, на Михайлівській площі і між ними на Володимирській — знайомили багатотисячний люд з усіх областей України з перебігом урочистостей. Усі бачили й чули, як Президент України попросив у Вселенського патріарха благословення на створення в Україні Помісної церкви.
У VIP–секторі сиділи Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк, Раїса Богатирьова, Віктор Балога, Іван Васюник, інші державні й громадські діячі. Не було, щоправда, глави українського уряду. Юлія Тимошенко ще в п’ятницю оприлюднила коротке звернення з нагоди 1020–ліття Хрещення Київської Русі. У суботу запалали свічки пам’яті перед пам’ятним знаком загиблим від Голодомору 1932—33 років — від Вселенського патріарха Варфоломія І, Президента України й дружини, представників помісних православних церков і українських державних діячів. Лунала панахида, грецькою і українською прозвучала поминальна молитва «Вічная пам’ять». Як же тим душам радісно було! Це ж уперше за них помолилося вселенське православ’я. Їх долучено до живих. За них помолився весь православний світ. По–канонічному.
Утім понад 10 мільйонів живих українців ще не мають ласки єднатися у спільній молитві з канонічним православним світом. «Є важливе церковне питання, — каже грузинський священик Ніколос Інасарідзе, настоятель храму Різдва Богородиці, що в Києві на Подолі. — Доводилося чути навіть від ієрархів, що коли визнають Київський патріархат, то стільком людям треба буде перехрещуватися, а священикам — пересвячуватися. Але хто пересвячував Грузинську патріархію після того, як у 1917 році самовільно відновили автокефалію, хто перехрещував мільйон людей після визнання Московською церквою у 1943 році? Люди говорять це через незнання, через пропаганду. Але потрібно знати свою віру й історію, для того щоб розуміти й підтримати інших». На думку Миколи Жулинського, патріарх Філарет показав приклад високої толерантності, пішовши на компроміс заради майбутнього України, щоб народ мав, врешті, свою церкву.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
