За листоношу замовте слово...

Привітна жінка з величезною дермантиновою сумкою на плечі, з якої вона вправно дістає газети, журнали, листи, пенсійну відомість, свого часу була справжнім символом українських сіл і маленьких містечок. Нині ж ситуація кардинально змінюється просто у нас на очах. Але попри суцільну інформатизацію та інші об’єктивні фактори, невдовзі може виявитися, що суспільство від цього більше програє, ніж виграє.

«Роздаю пенсію! Умови — самовивезення»

Важко сказати, кому першому спала на думку ця ідея — доручити виплачувати пенсію не пошті, а комерційним банкам. Тоді, всередині 90–х, коли банківська система в державі розвивалася семимильними кроками, залишаючи позаду всі решту секторів економіки, лобістів такого рішення вистачало. І «аргументів», які вони могли безперешкодно занести до високих кабінетів, також. Тоді ж було визначено перелік тридцяти банків, які можуть працювати з людьми поважного віку.

Зовні все виглядало бездоганно. У нормативних документах, які визначали принципи роботи банків і пенсіонерів, було чорним по білому написано — «на умовах добровільності». Тобто людина, яка на старості літ одержує грошові виплати від держави, має право самостійно визначати: гроші їй має платити банк чи «Укрпошта». Але найцікавіше, що містився там і ще один дуже цікавий пункт, про який напрочуд швидко забули. Маємо на увазі правило, за яким банк за першою ж вимогою пенсіонера зобов’язаний принести йому пенсію додому.

Відповідальні працівники, які писали такі правильні й соціально значимі слова, чудово розуміли: виконувати цю норму ніхто не буде. І не тому, що банкіри погані, а лише тому, що це нереально. Ну немає у штаті комерційних банків структури, яка може розносити гроші по домівках! Хіба що посилати на такі виїзди менеджерів та операціоністів, які проштрафилися перед начальством. Але це вже буде порушенням норм чинного законодавства.

Аргументи за таку ідею виглядають чинно й благородно: Пенсійний фонд не сплачує банкам тариф за виплату пенсій. Окрім того, пенсіонерам переважно відкривають карткові рахунки, і фінансові установи нараховують їм плату за залишок на цьому рахунку. Іншими словами, якщо залишати гроші на рахунку, то можна щось заробити. Скільки? Якщо, скажімо, пенсія у вас 600 гривень, а банк пропонує фантастичні умови 20% на рік, то за один місяць ви зможете одержати ... десятку. Це, повторюємо, у випадку, коли впродовж цілого місяця ви не будете ні їсти, ні пити, ні сплачувати за комунальні послуги, а тільки лише заощаджувати гроші. Що ж стосується економії для держави завдяки нульовому тарифу, то поштовики підрахували — у грошовому еквіваленті вона дорівнює ... десяти копійкам на людину. Тож більшість власників пенсійних рахунків, навіть отримавши дивовижну для них пластикову картку, одразу ж знімають всю суму готівкою. Бо при цьому чудово розуміють: якщо вони навіть, наступаючи на горло власним потребам, залишать якусь копійчину, то відсотки за залишок будуть просто мізерними. Окрім того, сумний приклад радянського «Ощадбанку» змушує літніх людей з певною підозрою ставитися до пропозицій фінансових установ.

У нашій справі головне — пообіцяти

При цьому соціальні проблеми держава переклала на самих людей. Скажімо, якщо ви мешкаєте у віддаленому хуторі, куди листоноша раз на місяць була зобов’язана принести вам належні гроші, то тепер, підписавши угоду з банком, мусите мандрувати до райцентру самі. У спеку, і в дощ, і в сніг. Ніхто й не зважатиме, що ви — людина поважного віку, і такі пересування для вас вартують дорого. А не підписати угоду з банком нині виявляється досить важко: Пенсійний фонд, використовуючи своє панівне становище в цій відповідальній сфері, дуже активно лобіює інтереси банків — у будь–якому відділенні кожному, хто тільки оформляє пенсію, безапеляційно заявляють: підписуйте угоду з банком. Дехто, щоправда, стверджує, що Пенсійний фонд поводиться так не зовсім безкорисливо. Але ми таким наклепникам, звичайно ж, не віримо.

Аби переконатися, що деякі банки не можуть впоратися з додатковими функціями, далеко ходити не треба. Автор цих рядків практично до середини кожного місяця не може виконати свій громадський обов’язок та вчасно заплатити комунальні платежі — заважають черги охочих вчасно отримати пенсію.

Поштовики, розуміючи всю склад­ність проблеми, пропонують соломонове рішення: не усувати комерційні банки з пенсійної схеми, але при цьому вимагати від них виконувати взяті на себе зобов’язання — і таки носити гроші літнім людям, яким через погане самопочуття важко регулярно відвідувати банківські заклади і які не повинні страждати через непринциповість державних чиновників. Банки отримали би вибір: або впроваджувати штат спеціальних кур’єрів, або укласти договори з тією ж «Укрпоштою». Плюси такого рішення очевидні: клієнти банків отримують належний сервіс, люди похилого віку — належну турботу та соціальний захист з боку держави, а державне підприємство «Укрпошта» — кошти не з бюджету, а від комерційної установи. До того ж тарифи пошти перебувають під жорстким контролем різноманітних фіскальних організацій і тому цілком прозорі.

Сказати, що листоноші надто багато заробляють на доставці пенсій, значило би піти проти істини. Свого часу керівництво Пенсійного фонду зуміло «протиснути» норму, за якою «пенсійні» тарифи заморозили на певній відмітці. Тобто, коли середній розмір пенсії становив 300 гривень, пошта отримувала певну суму. Потім ця сума зростала: 400 гривень, 500, 600..., але листоноші отримують тільки за триста гривень. Решту носять, так би мовити, за власним ентузіазмом. Навіть більше: за готівку, яку «Укрпошта» бере в комерційних банках, вона змушена платити певні відсотки.

Кредити на пасовиську

Нині в селах працюють, дублюючи одна одну, дві структури: пошта й «Ощадбанк». До того ж обидві мають проблему з клієнтурою та, відповідно, навантаженням. Пошта — через те, що значно знизився обсяг кореспонденції. Адже часи, коли люди передплачували по п’ять газет і шість журналів, всіляко намагаючись стати читачами так званих лімітованих видань, давно відійшли в минуле. Сільські банкіри вимушені простоювати, працювати неповний робочий день, бо пересічного селянина сьогодні ще важко назвати надто заможним клієнтом. Та й функції цих двох інституцій дуже часто перетинаються. Але очевидно, що, враховуючи специфічний попит місцевих клієнтів, пошта може виконувати за банк практично будь–яку роботу. Навпаки ж — ні. Адже не буде банк приймати посилки й бандеролі, рекомендовану кореспонденцію, займатися передплатою. Пропозиція була такою: банк і пошта ділять сфери впливу, причому в селі залишається працювати структура, яка традиційно добре знає його проблеми — пошта. Керівництво «Ощадбанку» спочатку погодилося, розпочалися перемовини, пошта провела величезну аналітичну роботу, працювали в регіонах, але потім з ініціативи фінансистів процес зупинився.

Аби зрозуміти глибину проблеми, варто поцікавитися міжнародним досвідом. Візьмемо, для прикладу Швейцарію як державу з найбільш розвиненою банківською системою. Людині, яка побувала там вперше, здається, що фінансові установи там розташовані буквально на кожному кроці, і вони за кількістю переважають навіть кафе та ресторани. Але незважаючи на це, понад 90 % усіх платежів — організацій, бюджетних установ, приватних осіб — здійснюються через пошту. Банки ж займаються солідними клієнтами та великими сумами.

У нас же банки, які вже є повністю або практично комерційними, міркують по–іншому. Головне, мовляв, активно нарощувати клієнтуру та мережу відділень в регіонах. Тоді одразу ж стрімко зростає вартість цієї фінустанови при її продажу закордонним інвесторам. Адже продавати вітчизняні банки зарубіжному капіталу нині є одним із найвигідніших видів бізнесу. Про державні інтереси великий капітал тоді не думає. Дивно, що й високопоставлені посадовці — також.

Ручку треба тримати правильно!

«Укрпошта» як національний оператор поштового зв’язку нині так міцно затиснутий в лещата різноманітних невигідних для держави постанов та корпоративних привілеїв, що розвиватися йому далі дуже й дуже важко. Скажімо, Пенсійний фонд до роботи з поштовиками ставиться з позиції сильнішого, влаштовуючи численні перевірки й висуваючи не зав­жди справедливі звинувачення — на кшталт «Недбалий підпис клієнта» або «Ймовірно, за пенсіонера розписалася листоноша». Тільки один факт — упродовж останнього часу підрозділи «Укрпошти» тільки в Дніпропетровську двічі вигравали судову справу проти Пенсійного фонду.

Найбільша проблема цієї структури в тому, що державне підприємство має дві взаємовиключні складові — бізнесову та соціальну. А активно працюючи в одній, дуже важко ефективно виконувати другу. Як наслідок, може трапитися, що національний оператор буде не в стані виконати своє головне завдання — гарантувати доступ кожного громадянина до послуг зв’язку. А для держави це завдання стратегічне.

Утім пошта чітко знає, яким шляхом вона розвиватиметься завтра. Зараз активно впроваджується ідея спростити процес сортування кореспонденції, щоб листи й газети потрапляли до клієнтів швидше. Для цього буде створено чотири сортувальні центри в столиці, а також Дніпропетровську, Львові та Миколаєві. Кошти для цього потрібні чималі, але поштовики вже знають, як компенсувати для бюджету їх левову частку. Так, сортувальні центри збудують на околицях міст, поблизу автомагістралей та аеропортів, натомість приміщення в центрі, в яких традиційно розташовувалися поштові дільниці, продадуть. На ефективні реформи в цій структурі з величезним нетерпінням чекають майже всі громадяни. Адже традиційні листи в конвертах та періодика, попри широке розповсюдження інтернету, сподіваємося, ще не скоро зникнуть із нашого життя.

Олег ГАНСЬКИЙ