Чугайстри проти ґламуру

Людина сьогоднішнього світу (не лише тільки українського) оточена аґресивним інформаційним полем. Це поле спрямоване, як стає видно, на руйнування людського розуму, нищення особистості і на перетворення всіх і кожного у ненажерливих споживачів «хліба й видовищ» та ґламуру. Боже створіння «за образом і подобою» — гомо сапієнс — підступними психолінґвістичними технологіями перетворюється з творця на біомасу. Чи є способи захистити себе й дітей від того лиха? Чи можна зберегти власний всесвіт від бездушно–немилосердної навали?

У нашому урбаністичному житті одним із механізмів та засобів захисту є… фантастика. Тобто чарівний світ казок, міфів, фентезійної літератури. Саме вони надають буденним речам романтичного шарму, додають доброти й того, у що хочеться вірити, що дозволяє вислизнути із задушливих обіймів реклами, попси, трилерів, жахів, порно.

Довший час на книжкових ятках репертуар національної фантастичної літератури для дітей обмежувався хіба українськими народними казками. Уже за незалежності полиця фантастики поступово наповнювалася перекладними творами, на неї стали світові бестселери Джоан Ролінґ, Люка Бессона, Туве Янсона, Крістофера Паоліні, Джона Роналда Толкіна тощо, а до спільноти улюблених образів увійшли Гаррі Поттер, Мумі–тролі, гобіти та ін. Тепер, очевидно, забракувало власне національного міфологічно–фентезійного продукту.

Підвалини сучасного українського фентезі заклали Марина та Сергій Дяченки. Останніми ж роками вийшло одразу кілька творів, побудованих на вітчизняних міфологічних уявленнях та традиціях, де головними діючими особами є діти: дві книжки Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою» — «Лисий» та «Леля», герої яких за відповідної промоційної підтримки цілком справедливо могли б посісти достойні місця поруч всесвітньо улюбленого Поттера; гостросюжетний історичний роман «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського з його дивовижними героями Грициком, малим волхвом Саньком, юним богатирем Демком. Щойно під однією обкладинкою видано блискучу дилогію Галини Малик «Злочинці з паралельного світу».

Пишучи для дітей, письменники почали активно вводити до літературного вжитку персонажів з українського міфологічного пантеону. Найяскравіше серед останніх творів для молодших школярів минулого року зблиснула чудова книжиця тієї ж Малик «Вуйко Йой та Лишиня». А серед нинішніх «Лідерів літа» бачимо новий твір Олександра Дерманського «Танок чугайстра»: нявки, відьми, мольфар і, ясна річ, чугайстер. Різні дива й чудеса, жахи й пригоди захоплюють уяву й затягують у вир фантастичного дійства. Дещо бракує м’якого й водночас меткого гумору, до якого читачі книжок Дерманського вже встигли звикнути.

Проте цінним є залучення юної читацької авдиторії до середовища української міфології. І тим самим — «озброєння» її супроти агресії інформаційного поля. Як писав Валерій Шевчук, «вважаю важливим, ба необхідним, вивчати міфологію, творену народом у віках, бо саме вона є тим началом, що творить обличчя кожного етносу, стаючи, зрештою, однією з великих ланок пізнання себе в часі; та ж бо народ, котрий себе в часі пізнає, стає свідомим, отже, життєздатним, бо тим самим ніби вкладає собі в душу частку вічності».

Галина РОДІНА