Пам’ятник княгині Ользі у Коростені.
У місті Коростень на Житомирщині 24 липня, в День святої Ольги, було урочисто відкрито пам’ятник святій рівноапостольній княгині Ользі. Монумент встановили у природно–культурній зоні «Купальня Ольгина», де, згідно з легендою, княгиня приймала купелі. Як повідомляє інформаційно–координаційний центр Коростенської міської ради, місцеві скульптори Ігор і Вадим Зарічні зобразили княгиню заввишки близько трьох метрів із лілією у лівій руці — символом царського благородства і чистоти.
Для самого міста відкриття пам’ятника стало справді фатальною подією, зважаючи на деякі історичні легенди. Адже саме дружина князя Ігоря, яка перша в Русі прийняла християнство, нещадно спалила місто. Такий крок жінки, згідно з переказами, став помстою за чоловіка, якого древляни вбили за надмірну данину. Схоже, сучасні жителі Коростеня давно змирилися з історичними переказами. «В Україні урочисто відзначається 1020–річчя Хрещення Київської Русі, тоді як до запровадження християнської релігії на території нинішньої України безпосередній стосунок мала княгиня Ольга», — сказав голова Житомирської ОДА Юрій Забела.
Самих жителів міста раніше обурювала ініціатива увіковічення імені княгині у місті. Втім, до цього вже усі звикли, адже не так давно тут було зведено Свято–Ольгинську церкву. Ще одна пам’ятка Коростеня, пов’язана з іменем княгині, — пам’ятник древлянському князю Малу, встановлений у верхів’ї річки Уж. Згідно з переказами, князя сватали до Ольги після смерті Ігоря, та вона йому відмовила. Сьогодні ж жителі Коростеня поєднують легендарну пару родинними зв’язками. Кажуть, вони мають спільного внука. Адже дочка древлянського князя Малуша (дружина сина княгині Ольги, Святослава) у 960 році народила князя Володимира. Можливо, вже невдовзі у Коростені слід чекати і наступного пам’ятника?
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
