Хлопчачі забави

Свого часу легендарний футбольний тренер Валерій Лобановський критикував деяких журналістів за те, що вони «сьогодні пишуть про спорт, а завтра — про сільське господарство». Йшлося про непрофесіоналізм, який не може не позначатися на якості того, чим людина займається. Мабуть, ті слова Метра гідні застосування до будь–яких сфер діяльності, надто ж — до життєво важливих для держави.

Український спорт, на жаль, часто стає розмінною монетою в політичних іграх. Помінявся уряд — скидаємо й міністра, не залежно від його професійних якостей. Головне — поставити на місце «свою» людину.

Після приходу Юрія Павленка на місце керманича відомства у справах сім’ї, молоді й спорту навесні 2005 року очікували кардинальних змін. Звісно, одна людина не може все потягнути на собі, та все ж... Не кожен заслужить звання «четвергового» міністра — так молодого урядовця почали називати після того, як в одному з інтерв’ю він сказав, що повністю виділяє на спорт саме четвер.

Трохи попрацювавши у сфері спорту, Павленко з посмішкою й обіймами передав крісло начебто опоненту з Партії регіонів, Віктору Коржу, а сам одержав пост «губернатора» Житомирської області. Виходить, головне — керувати, а чим — то вже другорядне питання. Деякі житомиряни були не в захваті: казали, що Павленко навіть не живе в їхньому місті, а наїздить зі столиці. Незабаром влада помінялася, й молодий чиновник знову посів міністерське крісло у будинку з вікнами на НСК «Олімпійський».

Подібно до свого керівника, не вельми професійно діють і деякі його заступники та прес–служба. Так, Ростислав Карандєєв, який «займався» молоддю і спортом під керівництвом Олександра Омельченка в столичній мерії, тепер став фахівцем зі стадіонів. А в прес–релізах відомства, крім надміру пафосних тверджень, часто трапляються помилки як орфографічного, так і «спортивного» характеру. Дива та й годі... Зате в офіційній делегації на Олімпійські ігри до Пекіна значаться і Павленко, і два його заступники.

Загально­відомо, що політики використовують видатних атлетів у своїх цілях, красиво позуючи поруч із ними для теле– й фотокамер. До реальної ж допомоги спортсменам, які прославляють державу, справа доходить дуже рідко. А скільки обіцянок роздали нашим спортсменам (та й не тільки їм) чиновники різного рангу — можна складати кілометрові списки. Але справа це невдячна, адже після отримання потрібної вигоди на урядовців чомусь нападає «склероз», про свої обіцянки–цяцянки вони швидко забувають.

Ще 150 років тому за недотримання свого слова люди честі приставляли пістолет до скроні й натискали на спусковий гачок. Тепер же навіть про відставку не йдеться. Коли кілька місяців тому в Дніпродзержинську відбувався матч за звання чемпіонки світу з шашок між українкою Дариною Ткаченко й росіянкою Тамарою Тансик­кужиною, Юрій Павленко дав слово, що забезпечить призовий фонд українській частині змагання. Цитати свого керманича про підтвердження цих слів прес–служба розіслала по всій країні. У підсумку в Україні спортсменки отримали дірку від бублика. А за російську частину дуелі господарі заплатили своїй співвітчизниці 30 тисяч доларів, тоді як українській шашистці, попри перемогу, — лише 10. Схоже, тут Юрію Олексійовичу стало соромно за невиконання обіцянки, й зустрічати чемпіонку світу в «Бориспіль» поїхав його заступник.

А чого вартий провал із вибором фірми, яка реконструюватиме НСК «Олімпійський»? Назвати її треба було ще на початку року, а ми не визначилися й досі. Тож, певно, мають рацію ті, хто покладає на Мінмолодьспорт значну частину вини за гальмування підготовки до Євро–2012. Можна також довго пригадувати, скільки разів Павленко обіцяв набудувати по Україні мережу ковзанок і хокейних палаців. І де вони? Згубилися навіть папери з ескізами. Спортивні об’єкти якщо й будують, то хіба за рахунок приватних коштів. Дитячий спорт, яким має опікуватися держава в «особі» міністерства, перебуває в занедбаному стані. Преміальні олімпійцям, попри інфляцію, залишилися на рівні 2004 року. Тоді володар олімпійського «золота» за 100 тисяч доларів міг придбати трикімнатну квартиру в Києві — тепер же не купиш і однокімнатної. А от підняти собі зарплати чиновники, думається, не забули.

Зате попрацювати «на камеру» міністр полюбляє. На запрошення провести хокейну збірну на чемпіонат світу він прийшов не тоді, коли команду з занедбаної ковзанки «Авангард» проводжали лише кілька журналістів, а тоді, коли це пафосно організувала в центрі Києва національна федерація. Ну й як не з’явитися на презентацію приватного елітного гольф–клубу? А дитячими спортивними школами нехай займається хтось інший...